Ти примарою зробився,
Коли зник з моїх очей,
Наче марно народився
Серед квітів і ночей.
Ти покинутий, забутий,
Але в тім твоя вина,
Хто кайданами закутий,
Той не вип’є світ до дна...
Той залишиться убогим,
Своє щастя обмине,
А в кінці шляху-дороги
В сито правди зазирне.
І побачить там можливість,
Від якої відійшов,
Всі скарби ясні, правдиві,
Що в дорозі не знайшов.
Повернутися захочеш,
Та немає вороття,
Треба вибір свій робити
За призначене життя.
Прокидайся! Годі спати!
Поки час іще з тобою!
Бо можливість вибирати
Відпливе, мов за водою...
Озирнися! Зачекай!
Не плекай важких думок!
Підніми правдивий скарб
І зроби правдивий крок!
Ти примарою зробився,
Але кров в тобі ще грає,
Не для того народився,
Що на інших вже чекає...
Про правдивість не забудь
І про мрії всі свої!
Тим, хто мрії забуває
Наливають гіркоти.
11.04.2008
