Хочеш марно чорну смугу
Перекреслити в житті
І удачу недолугу
Прив’язати до ноги?
Але так вже не буває, –
Чарівні пройшли часи
Й на удачу працювати
Доведеться і тобі.
В небо руки простягаєш,
Наче манни ждеш згори,
Та ще досі не тримаєш
Пташку з ночі і роси.
Не чекати тихо треба,
А ліпити тісто нам,
Дощ з мрійливого крайнеба
Живить прагнення світам.
Живить душі і серця
Світла думка, світла мрія,
Без старанного тертя
Навіть іскра не замріє.
Не роби з краплини море,
А з калюжі океан,
Самота нестерпно коле
В дивнім плетиві оман.
Ми самі собі удача,
Ми самі собі життя,
Наша доля квилить, плаче,
Обирає навмання...
Це тому що ми згубили
Віру в радість і снагу,
Але ми геть не хотіли
Перепони на шляху.
Ми самі собі дорога,
Ми самі собі дощі,
Ми самі – могутня змога,
Але ж ліньки узяли...
09.10.2008
