UA | FR | RU
Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Олександр ПЕЧОРА: САМОТНЯ МАТИ - ВІРШ |
|
|
UA | FR | RU Рожевий сайт сучасної поезії |
|
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі..
КОМЕНТАРІ Олександр ПЕЧОРА відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
З роками суму додається.І світлої памяті. 
Ліоліна, 12.03.2012 - 15:21
Якщо жінка - самотня, і виглядати нікого, то про це треба писати журливі вірші. Якщо діти порозліталися, а матері нема кому подати води, тоді треба писати про таких от дітей, або про те, що мати не змогла їх виховати.В мене є багато знайомих, у яких одинокі батьки повмирали від недоглянутості та самотності. Хіба це діти? Вибачте, можливо, я не права. Можливо. у деяких така ситуація, що не можуть забрати батьків, еле, на мою думку, НІЩО не може їх виправдати. 
Олександр ПЕЧОРА відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Моя мама до останьої миті проживала зі мною... 
Олександр ПЕЧОРА відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую дуж-ж-же щиро!  Будьмо ще! Олександр ПЕЧОРА відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Сердечно дякую, собрате...Дуже сумно.
Оксана Пронюк, 12.03.2012 - 00:05
На мою думку на завтра - "Птаха-мати". В творі "Покинута хата" (як на мене) проситься бодай один рядок: як докір: - Чи снишся хоч? Чи сном кому прийдеш? Якось би закричати цією правдою?! У червонім намисті вишня/...може... снишся. (Та це не обовязково) І просьба - викладайте твори, котрі Ви вже видрукували у збірниках, можете навіть внизу вказувати з якої збірки, рік. Новотвори (хоч вони найбільше рвуться до читача) спершу видайте збіркою. Обережіть їх. А творчість у Вас - ДИВО!!! І ЦЕ ЩИРО!!! я вдячна Богу, що маю нагоду зачитатися!!! 
Олександр ПЕЧОРА відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую щиро!До завтра, а ні - до вечора!  
Оксана Пронюк, 11.03.2012 - 23:25
Чіпляє до глибини душі! Легко і водночасі дуже сильно написано.Найболючіша тема  Вже очікую нових творів. 
Олександр ПЕЧОРА відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Прогляньте, будь ласка, коментарі до цього твору і запропонуйте який чи які вірші поставити на цю ж тему завтра. Віршів у мене чимало. Виданих книг сім, а більше досі не виданих... 
*ИРЕНА*, 11.03.2012 - 23:11
Шановний Олександре, Ви диво-поет, Ви людина-душа. Не знаходжу достойних слів, щоб висловити своє захоплення. Земний уклін Вашій особистості!
Олександр ПЕЧОРА відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Хто так розуміє, той сам такий. Отже - абсолютно взаємно  
Копачівна, 11.03.2012 - 22:27
Цей вірш не лишає байдужим, бо, на жаль,в ньому промовляє сумна правда 
Олександр ПЕЧОРА відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
...Ой не чужі вони мені – двори, неначе кладовища... Покинуті, мов по війні, колодязі, хати і вишні.
*ИРЕНА*, 11.03.2012 - 22:26
Прочитала Ваш вірш та коментарі до нього - і розчулилась до сліз... Як же гарно Ви пишете, як дивно оспівуєте образ жінки-матері у всіх своїх творах! Проймає до глибини душі. Вона, Ваша єдина, та що подарувала життя, світлим Ангелом зараз дивиться на Вас з небес і радіє... Хочеться написати Вам щось дуже тепле і втішне, та сльози плутають думки. Я бажаю Вам зорепади небесної благодаті і справжнього земного щастя. Залишайтеся таким же - щирим, людяним і чуттєвим.
Олександр ПЕЧОРА відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
ПОКИНУТА ХАТАУ червонім намисті вишня зустрічати гостинно вийшла. Хвіртка скрикнула. Скрип той – подив: гість прийшов, повернувсь господар?! Ні стежини. Полин та м’ята. Похилилась старенька хата. Сиротливо дивились скоса вишні, яблуні, абрикоси... О.Печора
Лариса Омельченко, 11.03.2012 - 21:51
А ноги – як в землі коріння – немає сили вже ходить. Сидить совою край віконця – зі смутком дивиться на шлях. Бринить сльозина – гасне сонце у вицвілих сумних очах. ХВИЛЮЄ. ТОРКАЄ... Олександр ПЕЧОРА відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
...Схилились мальвові вінкина хату – пам’ятник чеканню. Скриплять обвітрені хвіртки, протяжно й болісно зітхають...
Олександр ПЕЧОРА відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
* * *Матінка-маківка між терня... Де пелюстки твої, де зерня? Мати красу віддала дітям. Німбом на скронях туман квітне. Маки гойдають рушник мамин. Шепчуть у тишу: "Побудь з нами..."
Олександр ПЕЧОРА відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
А хочете, щоб і на щоках?..Дарую: П Т А Х А – М А Т И Хвилююча безрадісна краса: під крилами горіха – біла хата. А мати край віконечка згаса: несила й по долівці вже ступати. Журливий погляд на побитий шлях: по світу ген порозлітались діти. А матінка до хати приросла: летіла б, та не може вже злетіти. Судилися і радості, й жалі: іще краплинку, хоч промінчик вимрій. У сивім небі стогнуть журавлі: от-от злетить її душа у вирій. Про світле, тепле мріяти не гріх. Зносилася-згубилася вуздечка. Поскрипує над хатою горіх, а мати-птаха стереже гніздечко. Олександр Печора (Ромоданець)
Олександр ПЕЧОРА відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Вірш - вилежаний...Сьогодні з другого рядка прибрав вугілля, лишивши тільки дрова. До речі, цей вірш до моєї першої книжечки добирав літературний батько Володимир Малик.
Олександр ПЕЧОРА відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Спасибі за вельми чуттєвий відгук.  * * * Доки була ще живою матуся, – був я дитиною, сином… Незчувсь, як з кладовища додому вернувся, глянув, а я – посивілий дідусь. Сьогодні - два роки, як не стало мами. |
|
|
||||||||||||||||||||||||||
