Він біжить. Попри шпиги до млості,
Попри сліз прокипілих купіль,
Поза біль, поза час, поза простір...
І тамуючи простір, як біль.
Він біжить. Попри глузи жорстокі,
Мов: колода – у хаті б лежать!
Він біжить, як наслання, як докір
Нам, „нормальним”, котрі не біжать.
Він біжить, хижо зціпивши розпач,
Сатаніючи люто від мук,
Співчуття розганяючи врозтіч
Недоладними куксами рук.
Десь позаду сум’яття і сумнів,
І фантомного палища піч,
І родини розради розумні,
І діагноз, як темінь, як ніч...
Він біжить. Ні, не зраджує долі –
Та чатує за стрічкою он.
Далі знову страждання і болі,
Та не зараз, бо він – чемпіон!
2004 р.
