Я покладу меч-оберіг
між нами.
І нам не треба буде
дерево пізнання,
І змій замовкне.
Холод сумнівів
не огорне нас.
І ми будемо радіти
новому дню,
Що мінятиме важку ніч-пітьму
З її двоїстою суттю.
А в хвилини розпачу
і непотрібної ностальгії
я битимусь об свою пам'ять
і минулі почуття.
Тільки ти не заспокоюй мене,
Бо у всіх є стигмати,
Що не заживають.
