Ось наді мною кружляють ще круки,
З неба вдивляються в душу тривожно,
В серці пульсує вчорашня розлука,
Гупає в скронях: "Не можна, не можна!"...
Волю у душу впускаю поволі,
Вчуся життя знов вдихати у груди,
Серце втомилось від власного болю,
Дуже втомилось й сказало - "Не буду!".
Зброю у руки - для чого ця зброя?
Руку, що носить, поранити може.
Я воювати втомилась з собою,
Прошу: "Звільни від війни мене, Боже!".
Круки, здається, кудись відлетіли,
Сонячний промінь торкається серця,
Хочеться в небо злетіти на крилах,
Навстіж відкрити весні усі дверці,
Мрії поснулі збудити нарешті,
Диво існує - повірити знову,
Душу, що звикла до вічних протестів,
Прагну впокорити в сяйві Любові!
як Маргарита Булгакова! 
