Сьогодні йде осінній дощ.У капелюсі і плащі
Минаю вулиці у власній, нескінченній самоті.
Пливуть думки про жовте листя і сирі дощі...
І про народження відвертих почуттів в житті.
В задумі йду я по калюжах.Не помічаю люд.
Лиш парасольки блимають,мов кольорові кадри...
Он фенікс пролетів повз мене...он іде верблюд...
Люблю я під дощем ранкові та натхненні мандри.
Холодна, дощова краплина торкнулась серця мого...
Крізь водяну фортецю раптом я побачив
Маленьку дівчинку,яка танцює для сліпого,
Цей танець у його житті нічого вже не значив.
Вона сміялась щиро, плескала в малі долоні,
А він стояв завмерши,і дивився в пустоту......
Для нього світло замкнене у власному полоні,
І кожен день дарує безнадію й самоту.
Його хвороба- незкінченний біль життя,
Вона його з сумлінням у кайдани закувала....
У свому горі не почує сердець людських биття
Хвороба сліпоти всю душу розікрала...
А дівчинка радіє...танцює під дощем одна...
Розділась перед ним- а він її не баче...
Живе у світі і незнає, що в неї теж біда,
За нею тільки дощ по справжньому заплаче.
Стрибнула дівчинка з високої гори. Розбилась.
Повзе мов чорна кобра, траурна процесія....
Колись у танці під дощем, ця дівчинка розділась,
Цей танець зупинила незрячості агресія.!
Я прикурив сигару, Поправив капелюха,
Швидкими кроками долав сирий асфальт...
А дощ все лив, Замерзли ніс та вуха...
В газетах, "танцю" , присвячено багато шпальт,
Скінчився цей осінній дощ. У капелюсі і плащі
Минав знайомі вулиці у власній самоті....
Пливли думки прожовте листя, і дощі...
Про смерть відкритих почуттів у нашому житті.
дякую!
