Моя чарівна незбагненна мово!
Тобі дарую найсвятіше Своє Слово.
Най-найсердечніші тобі Мої вітання
І найщиріші, найтаємніші бажання.
Мово моя! Ти плетешся, як дівоча коса.
Мово моя! Ти незрівняна землі краса.
Строкатою стрічечкою в’єшся, мов річечкою.
Душі освячуєш, як Божою свічечкою.
Плетешся ти зеленим барвіночком.
Квіточками вплітаєшся у пісенний віночок.
Намистинками збираєшся у разочки,
І дзвениш над світом, як дзвіночки.
Ти, моє слово, горнешся до купки,
Як у гроно виноград,
Як леґінь горнеться до любки
І мріє, як душа, про Божий град.
Шануйте рідну мову, любіте!
Її сердешну, її рідну не губіте.
Пам’ятайте, якого ви роду:
Козацького роду і родоводу.
Не виривайте своє коріння,
Сійте мову, як добірне насіння.
Сійте і щедро поливайте.
І ніколи свою мову, ви, не забувайте!
Мово! Будь красивою, як весна-красна.
Мово! Будь цнотливою, як дівоча коса.
Хай в тобі будуть найчарівніші слова,
Пісенна, святая України мова.
Мово! Слова твої пророчі і урочі,
Як світло, прорізують темряву ночі,
Як маяк, показують дорогу
В рідний дім, до Отчого порогу.
Мово моя! Слова твої – світлий дороговказ,
Святий, від Бога Вічного наказ:
Шануйте рідну мову, любіте!
Її сердешну, її рідну не згубіте!
Любов Павлюченко
́
ID:
266307
Рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата надходження: 21.06.2011 21:34:43
© дата внесення змiн: 22.06.2011 10:21:22
автор: Лобов
Вкажіть причину вашої скарги
|
