Давай, ми вкрадемо ще трохи часу, ще трохи вітру, ще трохи снів.
Допоки сонце у нас не згасне, допоки наш обрій не догорів.
Під осінь у серці болить знайомо- це просто відгомін холодів,
Ця осінь стане для мене домом, де я не ховатимусь від дощів.
Де я розкидатиму неба руни і мовчки слухатиму пітьму,
Де розриватиме розум струмом, коли я шукатиму там весну.
Долоні болітимуть на негоду, - негода падатиме з небес.
Такою ось буде моя свобода, - чекати милості від чудес.
І листя повільно летітиме вгору, згораючи поміж стожар,
Щоб сипатись золотом потім у море, вкриваючись хвилями хмар.
Для того, щоб сонце у нас не згасло, щоб обрій світлом для нас горів,
Давай, ми вкрадемо ще трохи часу, давай, вкрадемо ще трохи снів!
