Життя обламалось і
вже ніколи не буде іншим...
Думав він,
ВОНО
зруйнувалось,
зникло і
зламалось - без
знаків оклику,
без жодного
входу і виходу.
То взагалі добре ще
живеться, точніше існується,
бо інколи зима стає теплішою,
ніж зазвичай, і пальці на
ногах знову починають відчуватись.
У нього не було будильників
і мап, тому він просинався
коли і де йому заманеться.
Сніг, що танув з дахів, він
забирав із собою про
всяк випадок як річ, необхідну і
корисну у повсякденному вжитку,
адже питної і чистої
води у Львові не так вже й багато.
У його кишенях можна було
знайти жменьку
сирого соняшникового насіння,
трохи пшениці
і вологий тютюн,
тому там гніздилось
кілька птахів, що
не змогли відлетіти у вирій...
Ходив у польській куфайці,
яку одягав по шерстяному светрі,
адже шерсть то було передовсім тепло,
що було найважливішим
для нього у зимовий час.
Ще носив дві шапки,
кільканадцять пар рукавиць,
черевики із підстилками,
безліч шкарпеток "нашого" виробництва,
які старанно сушив
на вогнищі, коли ставало темно,
хоча темно було майже завжди...
Лягав спати вдосвіта, коли уся їжа
у сміттєвих баках була
прочищена і знешкоджена,
як мінні поля в Афганістані.
Просинався коли ставало
дуже холодно і кудись йшов,
можливо, за покликом душі - на захід.
Адже саме ВІН здавався для нього
чимось святим і недосяжним,
таким, що не давало померти,
таким, що зцілювало і підносило до небес.
І він був вільним...
Дуже проникливо і життєво...А за свободу і справді нічого дорожчого нема
