Комусь шлях долі встеляють зорі,
А я - вкладаю зорі у вірші.
Щоб стало менше болю повторень,
Щоб світ забарвить ще яскравіше.
Холодні зорі лягають в душу
І проростають у ній віршами.
ВідчАю камінь нарешті зрушу,
В минулім лишу криваві драми.
Додам я щедро в палітру світу
Яскравих барвів душі своєї.
Стежками долі піду у літо,
В якім одвічно ростуть лілеї.
Любов насправді - не проминуща,
Усі загоїть сердечні рани.
Життя щомиті люблю я дужче,
Йому віднині моє - "Осанна!".
