Відв"язала хвиля човен, що служив коханню, -
Заховала в очереті, сміялась з зітхання,
Що з боків чулося річки. А туман, глибокий,
Упав з неба, - закоханим піддавав мороки!
Хвилююче, за водою, пливли перегуки, -
Вслід за ними линув смуток берегом розлуки.
Бистра річка несла воду хвилями, сріблисто, -
В обхід долі обривала почуттів намисто.
Серце мліло та зітхало, - аби ж зрозуміти:
Чи горіти йому далі чи перегоріти?
А вгорі, в щирості зорі, гріли надвечір"я, -
Своїм сяйвом малювали вірності довір"я.
