Яка пташка так співає,
Що день ніби засинає?
Відсутнє сонце, дощу не видно
Похмуре небо посміхається огидно.
Даючи змогу уявити,
Що сьогодні треба спішити.
Спішити жити, спішити співати,
Спішити мріяти і відчувати.
Багато співу й прохолоди,
Але нема тієї згоди,
Щоб узагальнити прожите:
Загублене, поховане, прибите.
Згода між минулим і майбутнім,
Згода між слабким й могутнім,
Згода між вогнем й водою,
Згода між мертвим та живою…
Нема компромісу уже того,
Коли мертвого й живого
Поважали як годиться,
А тепер, напевно сниться…
Сниться забутий і загублений,
А колись був любий й приголублений.
Так дні минали,
А люди щиро присягали
Пам’ятати радість і життя…
На могилу припадало сміття,
Кружляли ворони навколо…
Кругом так тихо і голо,
Що навіть боязно ходити,
Бо страшно, страшно уявити,
Що спів пташки останнім стане,
Що довго росло те зів’яне,
Що бігало, ходило, танцювало
Давно, уже давно пропало.
Хватило сутінків зустріти
Та не хватило їх пережити.
Шкода, що завжди чогось не вистачає,
Але чого конкретно ніхто не знає.
Пропали щирі почуття
Закінчилось ще одне життя.
І нема виправдання такого,
Щоб зробити знов живого.
Де ті ховаються дні пережиті?
Де і коли двері будуть відкриті?
Хоч мить минулу ще раз пережити,
Хоч раз під небом походити.
Минуле кличе, теперішнє забороняє
Одне і друге вибору не залишає.
Та десь глибоко чи високо
Блукає надія одиноко,
Віру втрачену шукаючи
Зміну обставин вбачаючи.
День похмурий засинає,
Якась пташка ще співає
Та пропаде спів, бо голос обривається
Засне тоді день і більше не прокидається…
Не прокидається, дрімає
Бачить сни і не знає,
Що заснув поспішивши,
Так і нічого не зробивши.
2003
ID:
199926
Рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата надходження: 08.07.2010 11:48:31
© дата внесення змiн: 08.07.2010 11:48:31
автор: sashassop
Вкажіть причину вашої скарги
|
