Сто років плакала сумна,
так боляче, так тихо.
Та що нам вірним, що вона,
Нема у наших лиха.
сто років тихо одночас
зривала всі прикраси.
не врятувать людських цих мас.
в сто років й одночасу.
не розумієш?.. Що ж колись
прокинуться всі люди.
та вже не кішка, уже рись.
й не плачем битись буде...
