На небі хмароньки пливуть,
Мов човники малі.
Вони на ньому всі живуть,
А ми ж всі на землі,
З якої ми, свій звівши зір,
Їх бачимо так, як
Вночі мільярди сяйних зір,
З якими, мов мідяк,
І світить місяць – їхній брат.
Усі вони – немов
Сім’я небесна, та утрат
Із часом за умов,
Які до них ведуть, й вона
Також все ж зазнає,
Та є і друга сторона
Цього, адже стає
На їхнє місце в той же час
Їх доньки та сини.
І це стається повсякчас
Іще із давнини.
Хоч Місяць в цій сім’ї один
І Сонце теж одне,
Що сяють протягом годин,
Допоки не мине
І їхній час. Землі в ту мить
Час також промине.
Тоді і їй не пощастить.
Тоді не омине
Такої долі і вона.
Небесная сім’я
Довкола світ увесь єдна,
В якім живу і я,
І він, й вона, і ти – всі ми,
В якому в першу мить
Життя родилися людьми,
Щоб жить й добро творить.
Євген Ковальчук, 24. 11. 2021