Десь глибоко в серці сховалась печаль,
Жіноча печаль від кохання.
Ні сліз, а ні смутку їй зовсім не жаль,
Літа лише жаль й сподівання.
Тихенько у собі сумує вона –
Красива і зріла, як осінь.
А в серці квітує шалена весна!
Кохання їй хочеться досі!
Не сміє сказати про мрію – йому,
Бо вітер кохати не вміє.
І знову одна у своєму раю
Про щастя жіноче мріє.
Невже більш ніколи не взнає вона
Як палко можна любити?
І випити щастя до самого дна,
І ще про кохання просити!
