У вогнях світових потрясінь зникає усе,
Навіть цілі народи і цивілізації.
Руйнувались у вогнищах війн міста,селища,
Мури й фортеці. Горіли храми і палаци.
Нищились фрески, мозаїки, привітні хати.
Попеліли картини, літописи і книги -
Геніїв творіння. ...Голоднів злочин темноти.
Гибли мільйонами люди,- чиїсь діти, сини.
І комусь важко збагнути, що пісня, мов Фенікс,
Бо вона супроводить нас взагалі все життя.
Від колиски до смерті. Тож вічна, безіменна...
Всі живі слова - це не гірка кутя, почуття!
У годину великих торжеств, народних гулянь,
У хвилину самотності дає снаги , сили.
Пісня - це диво таке столунне, мов поле знань.
Як вогонь, як магніт, як добрі незмірні ліси.
У праці, у відпочинку, в горі і в радості
Ти розцвічуєш все наше спалахнувше життя.
Робиш жаданим, легшим, світлішим. Думи ладиш
Та осріблюєш душу, твориш добрі відчуття.
Багатьох робиш мужнішим, лихого - добрішим.
То запалиш вогнем, щиро надихнеш на творчість.
Кидаєш в бій, ведеш на смерть, вмієш серце погріть.
Наша дружба міцна з тобою, хист несе гордо.
Чудова присвята пісні! 
Багато вчить вона...зігріває душі.... 
Нехай й про неї пишуться вірші! 
