Мамо
Ти мені завжди бажала,
Щоб я ріс і був любимим,
А потому все чекала,
Щоб у дім вертавсь щасливим.
Не ходив по світі блудним,
Не губив людську оздобу.
Хоч і був би шлях мій трудний,
Та не втратив би свободу.
Щоби мав все вірних друзів
Й жив із ними в дружбі й в згоді.
Не вискакував в окрузі,
А був в гущі, у народі.
І тому, кохана нене,
Я донині пам"ятаю,
Ту любов твою до мене
І ще більш тебе кохаю.
Бо в житті я був щасливий,
Хоч всього було багато.
І тепер я уже сивий,
Та в душі живеш ти - Мати.
Знаю, що лежиш в могилі
Й я не можу вже обняти...
Пізно. Ми стаєм безсилі,
Щоби мамі щось сказати.
- = - = -
Мамо
Що приніс я тобі, тобі моя нене,
За любов, за турботу, пісні?
Хіба слово не спіле, зелене,
Як ячмінь молодий на весні.
Що зробив я для тебе, кохана,
Яку радість залишив тобі?
Певно те, що не робиш на пана,
І щасливо живеш на землі.
Ти за мене молилася Богу
І бажала лиш щастя мені.
Я всім серцем твою допомогу
Відчував у житті на собі.
І тому я в боргу аж до смерті
За кохання твоє дороге.
Та душа моя й серце уперті,
Бо ще дужче кохають тебе.
І хоч роки летять, наче птахи,
Що летять десь у теплі краї,
Й не вертають, на жаль, вже до хати,
Але в душах і в серцях живі.
Ти пробач мені, мамо кохана,
Може мало тебе я любив,
Але вір, я мов квітку тюльпана,
В своїм серці твій образ носив.
То прийми ті слова мої щирі,
Як платню за ту щиру любов,
Що вела по життю мене в мирі
Й гріла душу і серце, і кров.
- = - = -
Не сумуй матусю
Не плач, не тужи, моя мамо,
Що став я нарешті повстанцем
Й не піду до школи вже рано
З книжками на плечах із ранцем.
Що син твій єдиний, любимий
Залишив тебе у печалі
Й пішов за Вкраїну, що гине,
Боротися з серцем, як з сталі.
Я знаю, що я тобі рідний,
Але ти, кохана, помисли,
Як стогне в неволі люд бідний,
Бо горе над нами нависло.
А я може в бою загину,
(Хоч завжди до Бога молюся),
Душею до тебе прилину
Й до серця твого притулюся.
Сама ти мене породила
Такого із гарячим серцем.
Любити Вітчизну навчила
Й не бути останнім, а першим.
Тому я терпіти не зможу
Знущання і кривди народу.
Всі сили й уміння приложу
За волю, за щастя, свободу.
Зростав я, як кожний маленький,
Годований груддю твоєю.
Тому я й тепер здоровенький
Й ти будеш до смерті моєю.
Прости мені, мамо рідненька,
Що з юністю скоро прощаюсь.
Вкраїна, як й ти, - дорогенька,
І йду я за Вас і не каюсь.
А ти, коли вчуєш, матусю,
Як кулі свистять, наче плачуть,
Там вороги падають в кручу
Й дияволи з розпачу скачуть.
Колись може й книжки напишуть
Про бої, що кипіли усюди.
Вороги Україну залишут,
Але нас на землі вже не буде.
ID:
783554
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 21.03.2018 11:55:44
© дата внесення змiн: 21.03.2018 11:55:44
автор: Дашавський поет
Вкажіть причину вашої скарги
|
