ПОВЕРНЕННЯ УКРАЇНИ
Знеславлена, розхристана, розп’ята,
На самій кручі над Дніпром стоїть
На бік похилена, стара дідівська хата
В дірках очей від сонця аж горить
Вона задумана, як одинока мати
Повз дах уже тополя проросла.
І вітер розриває тую хату,
І дощ її мов сльози, залива.
І сонце золотить холодні роси,
Трави некошеної і Дніпра блакить,
Немов у віковій дрімоті хата..
Та раптом пробудилася:
Стоїть боса дівчинка на старім порозі!
-Гей мамо.. подивись які дива!
Оця хатина та така красива..
А може тут яка душа жива?
-Та ні , маленька, порожньо, нікого !-
Матуся донечку за руку потягла
Давно колись тут бабця одинока
У оцій хатині над Дніпром жила.
Але тепер її уже немає..
Над дахом і лелека не злетить
Лише тополя в небо споглядає,
З вітрами листям стиха гомонить.
Отак.. матуся з сумом проказала,
І донечку з собою повела
Та дівчинка до хати повертала, обличчя
Хатина їй немов рідна була
Як та бабуся тепло усміхалась
І росами, мов сльозами злилась.
Бо серцем до дитини потяглась отая хата..
А ота дитина -то й є майбутнє, - Мати Україна!
(анфіса Букреєва)
