Ніч над містом розкинула крила.
Тільки зорі нам душі бентежать.
Сонних марень нас ковдри накрили.
І думки уже НАМ не належать!
Сон веде через спогадів хащі,
Сон нагадує те що й не хочу.
І здається мені, що я краще
Бачу все крізь заплющені очі.
І керує уже ТОЙ ХТО знає,
Що найбільше нас зараз хвилює.
Повсякденне нехай зачекає-
Наша пам’ять на правду полює!
