Заметені снігом
неврівноважені дні,
лавини мовчань обвалились,
забравши з собою світло…
Квіти
засохли подихом
на соннім вікні,
холодні такі,
замріяні…
Мені
бракує безглуздості й вітру
аби доторкнутись до тебе
хоча б ненароком…
А кроки
зникають
під важкістю неба,
хвилини тануть
під тоннами
слів і думок…
Так страшно лишитись
просто знайомим,
а згодом забутим
тобою…
Дні заметені снігом крою,
та щось не виходить…
Побудь зі мною,
побудь…
