У дворі криниця, в ній смачна вода,
Йшли на косовицю, а чи на жнива -
Люди забігали до тії криниці,
З неї набирали доброї водиці.
У бабусі Мотрі діжечка була,
І по самі вінця була в ній вода.
На діжечці кришка, під нею - вода,
А на кришці кварта - пий воду до дна.
"Пийте, любі діти, із кварти до дна,
Бо у ній водичка зоряна, смачна."
Ми вдивлялись у воду- нишком, крадькома -
У діжці і в кварті - зірочок нема...
Вечорами зорі нависали низько,
Підійшли з бабусею до криниці близько...
Зазирнули тихо ми у ту криницю,
Там світились зорі з чистої водиці.
Водичка гойдалася ніби зовсім низько,
І мені здавалося - зорі зовсім близько.
Я дивилась вражено на зірки в воді,
І мені здавалися вони чарівні.
Їх було багато великі й малі,
Золоті, рубінові, срібні й голубі.
Бабця набирала із криниці воду,
Зірки колихалися у відрі малому.
Промінці від зірок розбігались в боки,
Губ моїх торкалися, цілували щоки.
Я пила ту воду, вона, як свята-
Додавала сили, щоб я підросла...
... І з тих пір минуло вже багато літ,
Я пройшла багато стежок і доріг.
Та в думках і навіч лину до криниці,
Наяву і подумки до тії водиці.
Криниця бабусина - зоряна вода,
В ній жива лишилася Мотрина душа.
І мені довіку не забуть криницю,
І мудру бабусю й зоряну водицю...
...Припаду я знову до тії води -
Наберусь наснаги й сили, як завжди!
