помирати
собою десь дзвіном
у піднебессі
заговорювати сни
аби не снило про міста
вони поділили усе
пошматували сторінки
щоденника забутого
був колись такий
коріння дерев проростає
а іноді сохне
мною
пересихає вода
і канали вічні
і я пересохну
змучитися сонцем
аби квітки були
там де нема
пустелі
вимитої урбаном
неіснуючого міста
