Весною вишні зацвіли
Так білопінно, мовби наречені.
Весняно-ніжний аромат
Знов павутинкою літав в повітрі.
Стрункі, тендітні вишеньки
Мережаним вінцем покриті.
Вклонялись матінці-землі
Її любов'ю оповиті.
Від того дивного видіння
Збентеживсь розум мій на мить.
Колишнє пригадалося цвітіння,
Що вітер обірвав і десь поніс.
Щось защеміло знову в серці,
Мов зачерпнула воду з дна.
А вітер шматував цвіт вишні,
Немов фату із нареченої знімав.
Кружляв, вертів квітки в повітрі,
Що розплітав з дівочої коси.
А вишня підкорялась силі вітру,
Як захмеліла від квітучої весни.
А потім стих і полетів по світу,
Лишив самотню, без краси,
Без цвіту в косах і безсилу,
Без віри до наступної весни.
Зоя Журавка(Іванова).
