Цвіте садок, як море піниться.
О вишне! Панно білолиця,
Як ти не прагла б, не зупиниться
Часу незламна колісниця.
Як ти не прагла б, не вблагати
Час повторить життєву путь,
Здобутку радість, біль утрати
Не повернуть, не повернуть.
Лиш пам’ять здатна змусить згадку
Розправить спогадів крило,
І зможем ми тоді спочатку
Пройти крізь те, що вже було.
Все буде так і знов не так,
Ледь ми минуле перегорнем,
І зацвіте червоним мак
У червні теплим ранком сонним.
І я проснусь, молитись стану:
Помилуй, Боже, нас, спаси!
Я покладу на свіжу рану
Листок, холодний від роси.
Тобі, Всевишній, я молюся,
Один Ти сієш благодать!
З Тобою наново я вчуся
Любить, ненавидіть, прощать.
Не плач же, Панно білолиця,
Ти відцвітеш—цвістиме мак,
Все завтра знову повториться,
Все буде так і знов не так.
ID:
494013
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 21.04.2014 18:50:24
© дата внесення змiн: 21.04.2014 18:50:24
автор: Івашина В.І. 2
Вкажіть причину вашої скарги
|
