Я так і не зробила крок назустріч,
А він лиш осторонь тоді стояв –
В безвіданні нам було зручно,
Коли в душі вогонь палав.
У юності усе так ніби просто –
Втонув в очах, всміхнувся – і любов,
Не місце ненависті й злості,
Бо закіпа у жилах кров.
І повернутись хочеться в те літо,
Коли серця вискакують з грудей,
Коли не сила розлюбити
Бездонних голубих очей.
Не повернути молодості, знаю,
І страх охоплює, що марно все.
Сумного погляду розмаю
Не бути, щастя мрію принесе.
Та він мовчить, лише палка усмішка
Народжує безмежність почуттів
Любов була до болі грішна –
Засяяла у сто вогнів.
А віра серцю вірність дарувала,
Сльозами-росами спадала на вуста.
Я не жалкую, що колись сказала…
“Тебе люблю безмежно я”.
