Над річкою у печері,
Де хащ лісових вівтар,
Жив тихо монах учений,
Він Богу себе віддав.
Бува, й не поїсть нічого,
Буває, вночі не спить,
І ллються всю ніч до Бога
Молитви слова прості.
Коли хтось проходить мимо,
Чи трапилось горе з ким,
Останнє він з себе зніме,
Останній окраєць – їм.
Хлюпочеться річка, лине,
Цілує святі береги,
Чутки про святу людину
Розходяться навкруги.
Та якось він за рікою
Двох бачить. Вже дощ спішить.
Він їм помахав рукою –
До мене, сюди ідіть.
Немов баранці маленькі
По водах ті враз пішли.
Чому ви прийшли до мене?
– Схились й відповіли:
Коротка молитва наша
І дуже вона проста.
Твоя ж дуже мудра, кажуть,
І довго її читать.
Монах посміхнувся гідно,
І краплі змахнув дощу:
Вам нащо моя молитва?
Вже вашу Господь почув.
