Дощ, знову банальність, плачуть небеса,
Замовкає світ, на мить він зупинився,
Тихою дорогою іде вона сумна,
Поряд він ішов, на неї подивився.
І вклонився непомітно у своїх думках,
Обійнявши поглядом її красиву,
І очима доторкнулася його рука,
Відчуваючи усмішку ледь звабливу
На вустах у неї, ніжний і п’янкий,
Поцілунок цей собі запам’ятає,
Її тіла він з дощем разом надпив,
І наступного разу цю зустріч пригадає.
19.03.2013
