Ти говориш годинами - я би воліла мовчати.
Відчуваю, що надто багато в повітрі півслів.
Нам рахують хвилини лише мовчазні циферблати,
Хоча їм і набридло життя у полоні дощів.
Ти ідеш так повільно. Тобі уже близько до раю.
А мені, відчуваю, ще йти кілометрами снів.
Це банально звучить, але я тебе досі чекаю,
Хоч мені і залишилось, певно, лиш декілька днів.
Ти шукаєш баланс, відпускаєш минуле безжально.
Я ж фрагмент, тільки спогад, що досі не знає, де ти.
Мабуть, краще піти, бо лиш так буде все ідеально,
Бо лиш так збережуться назавжди забуті світи.
Краще іноді кинути рій ошалілих ілюзій,
Тільки важко лишати, від чого у клоччя душа...
Я піду. Мій світанок шаріється на виднокрузі.
Ти на захід зовеш. Ні! Без мене туди поспішай.
Fairytale відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
