Я давно вже ваше наше не читаю,
У віршах до болі незнайомий біль,
Знаю інколи, але я сенс втрачаю,
В рану засипаючи червону сіль.
Всі мої слова пусті озера смутку,
Я не я, коли прокинувся і сплю,
І до сонця я згинаю і ховаю руку,
Називай коханням це моє люблю.
Воду п’ю, хоча вона іще холодна,
На дорозі камінь в небо полетів,
Але совість залишається голодна,
Забагато речень де замало слів.
Спів птахів і вітер на деревах,
Він тікає в небо де чужа земля,
І схвильована присіла біля тебе,
Називала пошепки вона своє ім’я.
Полум’ям яке не буде уже вільне,
Напишу думки очима на собі,
І весною не народиться осіннє,
Листя в квітах подароване тобі.
19.03.2013
справжня красива лірика 
