Скільки величі в тобі,
Земле моя мила,
Що попросиш – ти даси,
Яка в тебе сила!
Пробивається крізь сніг
Тендітний підсніжник.
Він – мов подих, теплий твій,
Голос щемко-ніжний.
І прозорий, як сльоза,
Із душі твоєї,
Що втомилась в холодах –
Ласки жде моєї.
Перед ним схилю чоло,
Приголублю оком
Відверну від нього зло -
Зірвать ненароком.
На промерзлій ще землі
Діамантом сяє
І в суєтні дні сумні
До життя вертає.
Хай ця квіточка чарівна
Силою, що має,
Милосердям наші душі
Щедро засіває.
Щоб не нищили бездумно
Ми дерева, квіти –
Чим же будемо втішатись
І чому радіти?
2012р.
Теплий, ніжний і щирий вірш! Природа не перестає дивувати своєю красою і чарівністю!
Надія Таршин відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, Вам, Наталочко, я все під враженням від Ваших віршів - є такий, широко вживаний, вислів -
Краса врятує світ,то я думаю що Вас так щедро нагородив Господь, щоб Ваші вірші рятували світ.
Природа не перестає дивувати своєю красою і чарівністю! 
