В закриті двері не постукаю даремно,
А тільки мовчки відкриватиму свої…
Я не саджатиму троянди в тернах –
В колючках з болю не співають солов’ї.
Безмежний світ – в моє бездонне серце,
Душа прийме одного лиш тоді,
Коли зіллємось спільними думками
Коханню щоб не задихнутись у пітьмі…
Для свого завжди я відкрита й щира –
Відчує погляд мій, мабуть, і крадькома…
Якщо кохає, то полюбить й душу,
Що лиш для нього відкривається сповна.
Я не ревную, бо чужий, напевно,
Що заблукав, чомусь, в моїх стежках…
Якщо ж не мій - то й мріяти даремно
Чи заклинань шукати у книжках…
Якщо його притягують ті далі,
Де в снах і мріях не блукаю я,
Піде він мовчки… йтиме так в печалі
Гіркого смутку не помітивши в очах…
Чуже в житті не навчена шукати,
Чужий не зможе поряд завжди йти.
Тому, мабуть, не відчуватиму утрати
А душу рідну намагатимусь знайти.
Здоров’я й нерви я не буду витрачати
Життя коротке й не вартує сліз.
Та тільки з тим готова йти до смерті,
Хто почуттями крізь життя проріс…
