Ти приходиш у сни, у мою недокохану осінь,
Знову спалах в душі - догорає від пристрасті ніч,
Небо плаче дощем, наче милості в Господа просить.
Як здолати рубіж? Як розлуку прорвати? Повіч!
Я іду по краю, не боюся зірватися в прірву,
Почорніла трава заховає сліди від очей.
Іншовимір любові з реального світу нас вирвав
Ще на нічку одну. Може, Любий, від світу втечем?...
Потойбіччя чуттів, що бентежать уяву і серце,
Нас заманює в ніч, де немає уже заборон.
Страх вернутись туди, де всі мрії на шмаття роздерті,
Страх - ніколи уже не вернутись в солодкий полон.
Хто ці двоє зі сну, що не стануть в майбутньому нами,
Не зустрінуть весну, не кохатимуть в сяйві зірок?...
Знову прірва і край, почорніла трава під ногами,
Вимальовує ніч поміж нами незримий місток...
Дякую, що завітали , Тамарочко, у мій іншовимір любові!
