Раптово зникають всi звуки,
Сонце простягує руку
Промiнням, крiзь хмари,
Море випасає цiлi отари
своiх хвиль.
Сотнi миль
роздiляють нашi серця,
що є лиш
скупченням гладких
м"язевих тканин,
якi без душi
нiчого не вартi.
Я все ще стою на вартi,
щоб нашi серця
не зотлiли,
щоб битись хотiли
ритмом одним.
Дихаю ним...
За кiлька днiв
вiзьмемось за руки.
Тодi, знову...
Раптово зникнуть всi звуки...
