Йшов дощ..він лив нестерпно,
Орошуючи людські гріхи.
Він капав тихо й безперервно,
Шукаючи шляхи в низи.
Хотів він змити весь непотріб,
Що нагромадився в землі.
Бажав він думати на дотик,
Шукати щастя навесні.
Дощ крапав...знову й знову
Вода тікала від вітрів.
Та ми не зрозуміли мову
Цих вічних танучих снігів.
P.S. Вода несе з собою зміни.
