Співають, грають,просять, продають...
Шумна, багатолюдна електричка.
Тут шастала собачка невеличка,
та й сіла поруч: може, щось дадуть...
Дивилась мовчки, як я смачно їв.
Очима так виразно промовляла.
А пригощаючись, хвостом метляла,
немов перед господарем своїм.
Дивилась в очі, щось казала ще.
Про щось, здавалося, вона мене питала.
До ніг тулилася, дрімати стала.
Її думки в мені будили щем.
Собака спала.
Обіймала шмат смачного хліба.
І була щаслива.
Збудилася на рибу, що до пива.
Й підлогу облизала...
Більш нема.
Її притис в куточку "кучмовоз".
Хвостом крутила і коли штовхали.
Мо’, думала, що так її – кохали?
Собача доля...
Мчав у ніч обоз.
– Це ваша? –
з темряви хтось проказав.
В "кравчучки" з лантухом
скрипіла рама.
Попід сидіннями пляшки збирала
маленька жінка...
Ось і мій вокзал.
Вину і відчай я тоді відчув.
"Це ваша?!" – навздогін
з безодні ночі.
...З кутка впинаються собачі очі...
Мовчу.
Екзюпері писав, що ми відповідальні за тих, кого приручили... Але ви дивитеся на проблему ширше і глибше. Ми відповідальні за те, що твориться на землі.
Гарні рядки!!! 
