Пішохідний знак, облитий зливою, виглядає вульгарно.
В ньому стільки течій, як у постмодернізмі,хоча
на звороті написано маркером "Світ не вмирає".
Щось про вічне, про вічність, про себе.
Десь так. Навмання.
Я заховую руки в кишені, шукаючи смислу.
І просте у складному. І складне у простому живе.
Аналітики швидко звели б це до цифр (на податки).
І їм швидше вдалося б придбати і вілли, і яхти,
ніж мені віднайти тут консенсус
і просто себе.
Тільки ставши навшпиньки, і пальцями знаку торкнувшись,
перегнувши його і відчувши на привкус, молюсь
щоб не стати гнилою у течії злив неминучих,
не носити на собі міцне кількатонне ярмо.
Алгоритми щодня , ніби пси у дворі навіжені,
все гарчать на зловмисників, тільки б почути добро.
Я розставлюю знаки на випадок того ж безсмертя,
аби встигнути жити... удома, в повітрі, в кіно.
сподобався 
