Задні фасади – себто потилиці
Наче б то звичних людей
Скорчені морди , випуклі вилиці
Гній замість сліз , гнів в замін посміху . Очі ? Немає очей
Бо де ж се видано
Щоб лід розтанув у найміцніший мороз
Та серця проліски під корінь вирвано
Страхи ж бігають крос
Душі моєї нагий торс
Немов би вабить всіляку сволоту
І оминаючи правди пост
Мене спонукає до реву
До крику істеричного
Та сам собі я князь
В присутності божества німого
Надій і сподівань , і мрій розплутую вінець
Сортую трави й зілля
Що вже відбулось , а що ще ні
Оберігають моїх рідних правди гілля
Відганяючи постаті злі
