А ти готовий до терня, що тобі ноги поколе?
А ти готовий до болю, що розтинатиме серце?
Зі мною прагнеш звучати у ритмі неба інерцій -
Посадиш душу за ґрати, повік себе поневолиш.
Заради мене готовий злетіти в синь піднебесну,
В безмежжя крила розправить і не боятися впасти,
Мене любов'ю наситить, щоб я для світу воскресла...
Ти згоден крила роздерти, щоб дотулитись до щастя?
Ти все ще віриш у диво, а я - зоря, що згасає,
Стихія вічно-бурхлива, а ти - у пошуках раю.
Тобі я тільки здаюся, що ношу сонце у грудях.
Заради мене, Поете, на що готовим ти будеш?
А чи готова забути поетка зеленоока Все те, що плекала роками,пустити те все за потоком?
Забути, що зорі згасають, забути про пекло і рай
І все розпочати з початку, полинувши за небокрай?
валькірія відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Готова, готова, давно вже готова
З початку усе розпочать,
Ось крила здіймає увись моє слово,
І світло іскриться в очах!