Знову мозок душу крає,
Про живе і мертве...
Чорне білим не буває,
Бо життя відверте.
Заблищали ранні весни,
Чути гомін джерела,
Золотиться перевесло..
Тадж- Махал в душі звела...
Мона- Ліза в ейфорії,
Око мружить загадково..
Серце люду замиліє
Від старого й від нового.
Склад Землі із тіла люду,
Переродження в дорозі..
Я брести позаду буду,
Нова ера на порозі!
Айсберг тане в океані,
Зорі гаснуть в небесах,
Вся брехня вже на екрані,
В мозку- метушня і страх...
Сонце в сонях перелилось,
У гробницях- мертвий морок,
Може мрія не здійснилась,
І застряг у пляшці корок.
Я в пустелі засинаю...
Серед соняхів світів!
Паралельний світ торкаю,
І дивлюся на птахів...
Око бачить Мона- Лізу,
Ноги йдуть у Тадж- Махал,
Бог створив і антикризи,
І у соняхах привал!
Наше світло- неозоре!
Мрії в небеса летять,
Стогне і ридає море,
А німі в ефір кричать:
"Ми не створюєм, а творим!
Біле із Землі щезає...
Любим те, що стало новим!"
Знову мозок душу крає.....
дякую за тепле слово 
дякую! сорі , що з запізненям! 
Цікавий вірш. 
