Той,хто ніколи не спить, ночами малює сонце,
І глибоко заздрить тим,хто солодко спить,
Він, мабуть,єдиний,хто знає,що сон-це,
Та річ,задля якої так хочеться жить.
Хто літає у снах, напевно,зовсім не знає,
Як це боляче тим,хто ніяк у сні не злетить,
Він насолоду в польоті для себе черпає,
І серце його у приємному сні не болить.
Та не може до зір він усе ж,долетіти,
І заздрить щасливим, що кохаються в зорях,
Бо залишиться лиш він ледве тьмяніти,
Осліпений славою їх...В полоні у горя!
А ті,що кохаються в зорях,позаздрять безсонню,
Бо мить та прийде,й доведеться, самотнім,пізнати,
Як золото хитрих зір тане з роками в долонях,
І наростає розчарування від невідворотності втрати.
Щось є таке,чого нам так важко збагнути,
І тим,хто не спить, й тим,хто забувся у сні:
Все промине,і в намаганні сон цей відчути,
Ви лиш зведете неспокій в прийдешньому дні...
ID:
226268
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 03.12.2010 22:19:05
© дата внесення змiн: 03.12.2010 22:19:05
автор: Межа реальності
Вкажіть причину вашої скарги
|
