Зібгався день, мов простирадло.
І сонце, мов клубок грайливий
сховалось від кота під шафу.
Рудими лапами розборсується
ніч.
...насьорбалась з просоння димовіїв
і з"їла похапцем все місто
ніч.
...купу золота вкрила лахміттям дірявим.
Золоті миготять, позіхаючи ротом зубастим,
визирають в шпарини, крізь ватяні латки,
поміж нитками колючих гілок,
над хребтами самотніх садиб,
в перехрестя дзвіниць зазирають несміло...
Вітер струсить монети дзвінкі
у долоні альтанок, у пазухи скверів
з кишень королівської сукні,
із ночі подолу .
... за ниточу смикну -
розпуститься край
благенького светру осінньої днини.
Розпадуться волокна на цівки дощу,
проковтне його жерло степів і доріг,
проковтне його ніч.
...А вікна, мов голодні кажани,
смоктатимуть з туману
будинки гордовиті, підїздні двері, номери автівок,
стовпи, паркани, загублений квиток...
Все витягнуть із ночі ліхтарі!
І тільки там, де я цілуюся з тобою
хранитель змін залишить теплу грубку,
весняне небо, запах полуничок,
і п"ятачок незайманого часу...
Дрімають спогади,
немов під стріхами надуті горобці.
Дрімає ніч.
Сни позіхають, ховають руки під подушку,
аби вхопить у щілині по-між світів
одну на день
напрочуд гарну мрію...
28.11.2010р.
Щиро вдячна!
