уже вкотре виринає цей так званий
спазм слів, що нашіптує мені мої рядки
він узяв мене до свого полону
наче й не було нічого до цього
наче й не було цього "сьогодні"
наче й не було цього "минулого"
сліпі рими чимдуж утікають від вторгнення
до цього досить підступного діла
не бажаючи прислухатись до ритму сердець
і втеча з мого тіла стає емігрантом
без документів і медичних довідок
випадкові перехожі вдивляються до
моєї підсвідомості і чекають від
мене римованих віршів
я натомість плентаюсь бозна куди
бозна ні до кого, до бога?
спазматичними рухами я нашіптую
ще один витвір божевільного дня
скарб снів
сірий сніг
спазм слів
