Моя рідне земле, чом ти ворогу родиш?
Чом зверху ти темна? В оману цим вводиш?
Чом далі ти світла? Розумієш чудово.
О, моя земле, о рідна! Чому зрошена кров'ю?
В надії - майбутнє. Чом завтра минуле?
Свято так буднє, бо сонце все журить.
Чи, може, то свято - не свято геть зовсім.
Дай мені знати через ранішні роси!
Моя земле, скажи, відповідь знаєш.
Чи бачила ти, як люди вбивають?
Чому ти приймаєш ворога й брата?
Відповідь знаєш, то мусиш сказати!
Чому як війна, всі помирають?
Чи доля така, що рідні вмирають?
За що нам це, земле, що всі такі жорстокі?
Зверху так темно, не видно вже збоку.
Ти душі померлих візьмеш до себе.
Ті душі померлих будуть у небі!
Свята моя земле, навіщо конфлікти?
Мертвим теж темно, засліплені вічно?
Дай марну надію, що там зрозуміють.
Відчує провину, безчесно хто згинув.
Хай наша війна буде лиш зверху!
Хай наша труна буде почесна!
Перепитії загаснуть, всі лише друзі.
Земле, пробачиш тих, хто так мучив?
Дай пекло упертим, хто сліпне від злості.
Кого змусили вмерти, візьми лише в гості.
Справедливим у рай, туди їм дорога.
З гостей виганяй, земле, з порога!
Дай ще живим згадати померлих.
Уклін зробить їм та, звісно, їх жертві
У війнах за совість, у грі із життям,
У війнах за схожість, тим, хто повстав!
ID:
16633
Рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження: 21.06.2006 15:21:41
© дата внесення змiн: 21.06.2006 15:21:41
автор: Серёжа
Вкажіть причину вашої скарги
|
