На позолоту скринь старих
Світ ставить ферзь і штоф емалі,
Гравюр небачених огир*
Галопом скаче по спіралі,
Кульки зустрічного вогню
Тугу тіснять, бентежать саван,
Та по суботам благодать -
Несуть рога, радіють павам.
Квітки кладуть у шафи мрій,
Плигають у фонтан повище,
Збирають досвітку пирій,
Чекають правди, долі свищуть,
Коли ж Дідро… Коко Шанель...
Наповнять вщент важкі валізи -
Гуртом читають віланель,
Завзято, аж із шкіри лізуть…
Рятуй же давній хронограф -
Нащадок не ординських кринжів -
Дені Дідро, як справжній брат
Краси повторюваних тижнів…