Слова міняють контексти,
Речення будують мости.
Але судження — це фортеці,
Що тримають нас в тишині.
Вони виживають у війнах,
У фейках, мовчанні, брехні.
Можливо, не правда, не істина,
Це лиш крик душі в пустоті
Не кожен той мур — що у вічності,
А спроба втекти від тривог.
Та серце, що вчиться прощати,
Лиш двері до нових пригод
Їх голос - мов світло у темряві
Горить наче свічка в ночі
Бо кожен, хто вміє прощати
Палає, як зірка в пітьмі!
