| Сторінки (20/1993): | « | 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 | » |
[i] (із циклу один за двох)
[b]І[/b][/i]
Коли гортаю сторінки
забутої моєї казки,
написаної від руки,
зринають мрії, і роки,
і перемоги, і поразки.
І не один старий курсив
записую у свій пасив...
малюю тіні на екрані
і думаю, що й це кохання
було ілюзією див.
[i] [b]ІІ[/b]
« до неї»[/i]
– Я до тебе іду... оновив
реноме. І усім признаюся, –
ти явилась поету зі снив.
Це не диво. Я тільки-но вчуся.
Є у цьому таємний мотив.
Ти не каєшся, я не сміюся –
ти боїшся, що я полюбив,
ну, а я – полюбити боюся.
Обираю героїв моїх
із трагедії тої, де мила,
признається одна за усіх,
що за муки його полюбила,
ну, а він її аж до могили
за її співчування до них.
[i] [b]ІІІ[/b]
« і вона до нього» [/i]
– Фантазії немає меж...
я закриваю цю сторінку.
Читай моє. Я можу теж
тобі поставити оцінку.
Єлейні арії твої
не заслуговують «відмінно»...
Не забуваймо рубаї
Хайяма... а читаймо Ліну.
Це ідеал усіх жінок.
Люблю її пейзажі сині
і дні, о... дні її осінні...
А твій сонет – мені урок...
Та не один його рядок
ще догорає у каміні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=904477
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.02.2021
Поки є ще радощі й жалі
і немає часу лиш на себе,
то нічого іншого й не треба...
ну, хіба-що – миру на землі
і чекати манної із неба.
Та ятрять тривога і жура
і висить на кінчику пера
вся моя дорога особиста
від, – у-а!.. у-а... і до, – ура! –
перемоги: дежавю дитинства,
до і після, вимучений біль...
а сьогодні – той водорозділ
між минулим і останнім часом,
де очікує багато діл
і за тином, і за перелазом,
де ніяк не досягти мені
пішим по утоптаній лижні
до рекорду чемпіона-аса,
що літає десь на чорній трасі.
Та не мрія спати не дає,
а усе не сказане моє,
що переросло у несказанне
до кінця негадане, неждане,
білої ворони житіє,
що ніде не заварило кашу...
Не відомо, ні який я син,
ні чому ось так, а не інакше
я іду до фінішу один,
залишаючи своє та наше
«Отче наш», амінь і заповіт
та гілля червоної калини...
Ради мене не зів’яне квіт,
не упадуть зорі із орбіт
на озера, гори і долини...
та коли у Бозі відпочину,
відійде зі мною цілий світ
від появи в ньому до кончини.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=904246
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.02.2021
[i]« Усі шляхи ведуть додому...» [/i]
Притча
Перед очима, як Сцевола Муцій,
усе ще визирає із гори
історія на сивій палітурці
і ветхої, і юної пори.
Нема кому згадати серед ночі
учителя. Линяє до кінця
обличчя сфінкса – металеві очі
над вилицями мідного лиця.
Услід за ним у ці часи урочі,
як ті комахи у мурашники,
ідуть, віками до землі охочі,
мої наївні однокашники.
Але і я ще, може, не останній,
кого уже чекає на прощання
береза у знайомому яру...
Як буду мати вибір, оберу
усе-таки ялицю на кургані,
а ні – то недалеко від гуру.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=904143
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.02.2021
І
Немає як пеняти на орду,
що в Україну простягає лапи,
якщо слова калічать на ходу
і деякі поети, мов кацапи.
Учених покоління не одне
не помічає зайвої полови,
не вміє відрізнити головне
і другорядне засобами мови.
У цьому вірші фабула проста –
почати і закінчити на ноті,
яка ще резонує у аорті...
Попереду найвища висота,
але не заважає суєта
намітити усе, що буде потім.
ІІ
І радощі, й зачаєні жалі
найлегше уміщати у сонеті,
де не великі форми, а малі
націлюють на успіхи поетів.
Епічного чимало у житті,
тому у моді й оди, і поеми...
У Музи несподівані путі,
але усім давно відомі теми.
Не кожна форма діє на ура
і однією тут не обійдеться,
та не одному іноді здається,
що дістає оскомина пера...
Є у таланту не одна сестра,
що стукає до розуму і серця.
ІІІ
Як не вирішуй місію свою,
а неуку потрібно пояснити,
що нація сьогодні у бою
і за його дурниці платить мито.
Її задачі й досі не прості,
і мало, ради однієї фрази,
закарбувати гасла на щиті,
як це бувало не одного разу.
Мініатюра діє до пори,
якої ні піймати, ні забути...
Та як і несказанне осягнути
і сказане почути із гори?
На те і сяють наші кольори
і захищають мовні атрибути.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=903945
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.02.2021
Нумо, пане-брате, до коша!
Вдаримо об землю цю бідою,
як немає зайвого гроша,
щоб сушити горе за одною.
Ще на цьому світі є за ким
бігати у будні і на свято.
Вдаримо і гопака, таки,
щоб за нами бігали дівчата.
Як не є, а ти ще ого-го!
Та і я ще парубок... неначе,
хоч не знаю іноді, чого
вся душа за однією плаче.
Жаль, козаче, що й тебе нема...
що усе це мариться... здається...
і, що доля мається сама,
а на все не вистачає серця.
Що усім, те і мені – не гріх.
Поки прийде мила із косою,
рано ще здаватися без бою.
Вип’ю за несуджених моїх
як не курям, то собі на сміх
і умиюсь щирою сльозою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=903831
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.02.2021
[i]« Скільки вовка не годуй,
все одно в ліс дивиться...» [/i]
Прислів’я
[b][i]І[/i][/b]
Радіємо. Невже скресає лід?
І боїмось, аби чого не вийшло
такого, що очікувати слід...
Лиха біда... але закон – що дишло,
Чорти ніколи не бувають ситі,
а вівці не вживаються з вовками
і поки хижаки – у їхній свиті,
не зводяться у нас кінці з кінцями.
[b][i]ІІ[/i][/b]
Як ниточка не в’ється, а початок
її найдеться. Рано, а чи пізно
в Гаазі буде все-таки завізно
як інде на базарі від палаток.
На лаву сядуть прокурори, судді,
злодії у законі, пуцьки-бацьки,
кати народу, піймані у блуді
нувориші, яких іще багацько.
Прийде кінець лакею, єзуїту,
і мафії, і неуків ораві,
і шукачу дурної, злої слави,
й любителю на шару пити-їсти...
Ненавидіти владу паразитів –
хіба це не законне наше право?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=903647
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.02.2021
[i]« Палай же, Прометеїв гнів,
і не жалій для ворогів
вогню...»[/i]
Перифраз
Сьогодні не прийде ще наше завтра...
не вистачає тями та уміння,
але із покоління в покоління
не гасне у серцях надії ватра.
Душа народу тліє, та іскриться...
у полум’ї нерівного двобою
із дикою ворожою ордою
гартується у герці наша криця.
Над нами нависає дика скеля,
де двоголовий ще довбе печінку
розп'ятого онука Прометея...
але байдужі європейські свідки.
Така нам доля випала у світі,
де вороги скажені та лукаві
украли історичну нашу славу,
яку закарбували у граніті
далекі наші пращури... а діти
сьогодні...
у бою...
на переправі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=903412
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.02.2021
Літа минають, а роки летять,
і в’януть мрії, і надії тануть,
і мало що лишається напам'ять,
коли тобі уже за сімдесят.
А птаха щастя у минуле вабить...
у вечори, де жевріє агат
очей... і оглядаєшся назад,
аби жалі не погасили радість.
І ніби не пора ще у блакить
за обрії понад ліси та ріки...
але несе інерція велика
і серце ниє, і душа болить,
що настає ота єдина мить,
з якою розлучаємось навіки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=903250
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.02.2021
[i]« Поетично-пісенне,
сонетно-ліричне, але графоманне...»[/i]
Жарт-арт
Там, де щирості – пара відсотків,
а любові до ближнього – zero,
я ніякій мані не повірю.
Маю пам'ять не дуже коротку.
До піїтів пошани – без ліку,
та у мене характер поганий,
як побачу між лицями «лики»
чи гяура на задньому плані.
Хоч убий, оминаю совкову
від людей ізольовану касту,
де – зачепиш священну корову,
будеш клячу на вигоні пасти...
Вибачайте, що зовні, панове,
ви таке недоторкане панство.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=903160
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.01.2021
[i][b]Бігом[/b]
за нею[/i]
Мені сьогодні і вітри попутні,
і голоси манять із висоти...
гайну по лісу і мороз не стукне,
і є надія пасію найти.
Дуби і сосни розпрямили плечі
і явір, каланчею у снігу,
звикає до зимової хуртечі,
а я – до завірюхи... на бігу.
Але за нею гнатися абреку
як і за тою, що піймати легко,
немає сенсу, бо куди не йди,
усе одно не відаю, куди
веде лижня... за обрії далекі,
а на снігу лише її сліди.
[i][b]По одній лижні[/b]
За ним[/i]
Тінь доганяти весело і легко.
Під гору лізу, із гори біжу,
а де нема протоптаної стежки,
виписую фігури Ліссажу.
Кигиче чайка голосом плаксивим
і ґелґає своє гусей табун...
вітаючи мене, велеречиво
віщує щастя птиця гамаюн.
Воно десь є між трьох високих сосон,
заблукане у лісі, безголосе
вороною пікірує на лід
або здіймає лебедині крила...
а от Мороза-діда не зустріла
і білий іній замітає слід.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=903029
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.01.2021
[i]« Держава в державі...»[/i]
Ідіома
І
Яка різниця – яники чи зелі...
І ті – козли, і інші – не орли.
Одні блудили у чужій по(у)стелі,
а другі їли, (к)рали і пили.
Оба відомі слуги Ліліпуті,
які ще лижуть всі його місця
і заглядають в очі-зуби-дупу,
чекаючи подачок до кінця.
Вертаються на циркову арену
шиплячі змії-лу́каші, гієни
і рицарі ножа і тесака –
опора невмирущого совка.
Місця казенні позаймали знову
авакови, шкарлети і портнови,
загавкали шакали шарії,
на горизонті – швондєри-царьови,
в ефірі – розбишаки соловйови
і шарікови – наші і свої.
ІІ
Але яке кому до того діло,
що у пуху і єрмакове рило,
і каються дубінські й деркачі...
на митниці ідуть потоком гроші,
общак охороняє прокурорша,
на цирлі судді й інші діячі.
Як мовиться, знаходяться усюди
і в Україні, й на Росії люди
свої у дошку вівці і вовки,
і коміки кварталу криворожців,
і довбануті ківопезежопці –
і бойки, і живі мертвечуки.
ІІІ
Питається, – куди ж ідуть потоки?
Якого біса і з якого боку
усього цього парламентарі?
А їм розподіляється по чину...
працює гарно змащена машина –
перпетуум-мобі́ле... упирі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=902784
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.01.2021
[i]« І сон буває в руку...» [/i]
Фольклор
І
Наївні люди винайшли тотем,
аби було добро у всьому світі,
та граються, буває, із вогнем
як це уміють ще маленькі діти.
По цій дорозі весело іти,
та солоно на фініші до раю,
де юності ніколи не найти,
а пройдене у Леті почиває.
Ідея симорону не така
уже й погана. Ми іще не проти,
аби із пересічного совка
отримати, умовно, патріота.
Але несповідимі ті путі,
якими йдуть далеко не святі,
аби одне на інше поміняти,
бо іноді – найлегше обіцяти
за обріями гори золоті,
а мати – невагомі результати.
ІІ
От уявляю, що мине зима...
немає ні війни, ні пандемії...
і лютої імперії нема,
і сатана тікає із Росії.
Кому – в Корею, а кому – в Китай...
Ве Зе – до Ина, а Ве Пу – до Мао...
і вся еліта... Боже, помагай...
вирощує банани і какао.
Теорія... а практика – не та.
Іще далеко куцому до зайця.
Он і у Пині – ря́ба золота
уже йому не хоче нести яйця.
На вулиці викочується лють,
із ящика повилізали зомбі...
На них немає ядерної бомби,
а як і є, то кнопку не дають.
От і чекай Ґааґи, *** сину...
немає Мао і тобі – тюрма,
і нашому паяцу – не до Ина....
Коли не чорті-що біля керма,
то видибає із ярма юрма
і Раша поважає Україну.
ІІІ
Але і це – ілюзія одна.
У тому, що конає сатана,
ніякої містерії немає...
У ці часи лукаві і тяжкі
удачі симорону не такі
як іноді наука досягає.
І чумакують ізотерики
від Азії і до Америки
дорогою надії і пітьми...
Та уві сні, мандруючи у часі,
ми мріємо... аби одного разу
прокинутися юними дітьми.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=902419
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.01.2021
[i][b] (лімерики)[/b]
« Совершенно секретно,
двоєгубо і тригубо...»[/i]
Циркуляр
***
А печеніги на хазар ідуть...
завоювати іго путінізму
і солов'їну Чудь,
що обирає путь...
які ведуть її до комунізму.
***
А на агонізуючу орду
напали біси темні і... навальні,
шамани і вуду...
У світу на виду
виконуються танці ритуальні.
***
А у одній парафії у пущу
молитися іде юрба повій,
де на іконі сущій
висить неумирущий
у золоті і зелені Кощій.
***
А на Дону і ти, і я – чужі,
за те і маєш те, чого не маєш:
ні серця, ні душі,
ні миру на межі,
бо гени кацапні не поміняєш.
***
А на межі чатують хижаки,
яких усі боятися повинні,
бо думають, таки,
що це вони вовки,
а всі овечки їхні в Україні.
***
А у батискафі дядя Вова
хоче ще триматися за руль,
бо одна корова
(Дума й Терешкова)
перемножила його на нуль.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=902231
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.01.2021
[i]« Перше було слово...»[/i]
Біблія
Хоча на чудеса немає моди,
гармонія – основа із основ
будови первозданної природи,
увінчаної іменем Любов.
На цьому ґрунті виросли народи,
яким не зайве нагадати знов,
що ми на благо волі і свободи
говоримо найкращою із мов.
Від Сяну і до Дону ми єдині
і на щиті майбутніх поколінь, –
нехай живе соборна Україна
найпоетичніша з усіх країн!
Тоді й на слово вистачає часу,
коли вдихаєш поетичний дим
епітетів, оксюморонів, рим...
І як тут не повірити у казку,
у чудеса, аби одного разу
іменувати Київ – третій Рим.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=902096
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.01.2021
[i]« Центром всесвіту
будуть Нью-Васюки...»[/i]
О.Бендер
Є такі періоди життя,
що здаються й досі головними
від Еллади до епохи Риму,
у які немає вороття,
поки не замінимо новими.
І втішає, і лякає нас
наша зміна – діти та онуки...
Їх чекає подорож на Марс.
Засобами іншої науки
їхні плани обганяють час.
Хай собі літають аватари
до своїх далеких аеліт,
б'ють у тулумбаси і литаври,
досягають Альфи і Центаври,
думкою охоплюючи світ.
Поки сонце сяє у блакиті,
живемо і ділимо на миті
час, неначе кадри кінема..
Є чого на фініші радіти.
Ми у цьому хаосі як діти,
що були,
і є,
і ось...
нема.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901882
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.01.2021
[i]вона[/i]
І за цикли, й за сонети
не чекай, – віват!
Неоцінені акценти...
приморожені поети...
осовілий сайт...
[i]він[/i]
Які хороші канули часи
до пандемії і до карантину....
Якщо Ти, справді, Господи, єси,
скупай усіх у купелі роси
і відведи каральну гільйотину.
[i]вона[/i]
Караюся, але не каюсь
за зайві баєчки мої.
І у мережі – хата скраю,
і на арені оминаю
відволікаючі бої.
[i]він[/i]
А я воюю. Знаю, що залізно
у словнику є: справді... ясно... звісно...
але панує інший варіант....
поети й ті зациклені на – «дійсно»,
бо так віщає Зеля невпопад.
[i]вона[/i]
Нарікати на ніяке перше,
що плювало у лице твоє –
марнота. І поки сили є,
а собака на щити не бреше.
захищаймо те, що Бог дає.
[i]він[/i]
За наше все нема де воювати.
Макітра є, але нема куті,
на покуті – пенати і святі,
та у болоті є кого скупати.
[i]вона[/i]
Цієї ночі і вода свята,
і незгасаючий вогонь свободи
єднають племена одного роду,
а нас нехай минає самота
у течії невисохлого броду.
[i]він[/i]
Записую навіяне в колонку
і думаю, яке б то було свято,
якби чорти зелені – в ополонку,
а з ополонки – чисті янголята.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901830
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.01.2021
***
А навіщо писати сонети
про якісь небилиці, коли
вишивають поети
пейзажні сюжети,
аби їх ремиґали воли.
***
А в небі все написано прозоро,
але поперек горла журавлю
і по коліна море
йому у цьому хорі,
якщо немає ходу кораблю.
***
А дехто аж до хмари виростає,
досадою засіює город
і виростає...
зілля молочаю,
яке не дуже хаває народ.
***
А от поету, що себе не чує,
коли метає стрілами Амура,
доказувати всує,
що він того вартує,
чого вартує і його халтура.
***
А люду, що вивчає українську,
оці: «ідем, узять...»(мерсі боку),
«літа», де слизько,
але «пада» низько
те саме, що серпом... по язику.
***
А істина дається у борінні
із правдою, одною з багатьох.
І рівні, і нерівні
зозулі – це не півні
і зайве нарікати на обох.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901766
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.01.2021
Немає досконалому межі.
Одне й те саме не буває всує.
Поезія – це дзеркало душі,
якій лише інклюзія пасує.
А мрії – то у небі вітражі,
які уява іноді малює
як видимого Духу міражі
і сущому – амінь... та алілуя.
Високе очаровує людей
як із нічого виниклі ідеї...
їх мають за реліквії музею,
які охороняють де-не-де,
але і це – ілюзія.... ніде
від манії немає панацеї.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901732
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.01.2021
[i]« їй...»[/i]
на замітку
Не обіцяй нікому і ніколи
за обріями гори золоті.
Стає водою лід у теплоті,
та не сягає за полярне коло.
У далині незвідані путі
твоєї волі і моєї долі,
на довгій ниві перекотиполе
кочує до кінця у самоті.
Не піднімає духу оковита,
коли за течією йдуть літа
і научає істина проста, –
ніде зимою не буває літа...
холодну душу важко обігріти,
якщо гарячій зайва теплота.
[b]Блискавка і грім [/b]
[i]« йому...»[/i]
на спомини
Нічого не буває без причини.
Нікого не чекай у самоті
і не шукай зі свічкою людини...
сізіфи й діогени вже не ті.
Лихої, а не світлої години
горнята били не одні святі...
і не радій, що істини прості
ведуть до золотої середини.
Давно немає сил у Перуна,
а правда є і кривда не одна
панує між богами і донині...
змагаються велике і мале
аж грім іде у небесах, але –
Зеве́с метає блискавки у глину.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901683
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.01.2021
[i]« Не суди,
то й сам несудимий будеш...»[/i]
Заповідь
[b][i]І[/i][/b]
Все вирує у вічному хаосі дум:
домінує юродиве, меншає ум,
несудиме звикає до вати,
невідоме лякає, патякає кум...
Поки тишу німу не заповнює шум,
недочуте не може мовчати.
І'[b][i]ІІ[/i][/b]
Обирає фальшива богема ...себе,
ігнорує ясне і прозоре...
виринає на плесі легеньке цабе,
а синиця запалює море.
Багатіють тихіші води крадії,
пересмішники пасій, пройдохи,
а кондиції їхні цінують свої
лицедії або скоморохи.
Соловіє одне, інше точить ножа,
а лукаве заманює в сіті,
ріжуть правду поети... з'їдає іржа
позолоту на синій блакиті.
[b][i]ІІІ[/i][/b]
Шалапутне являє єлейне лице,
і хоча біснувате буває,
та ніяка Феміда не лає за це
і редакція не покарає.
На забуту мелодію чую слова
і мотиви чужої естради
і вібрує душа як туга тятива
на слуху у тіні клоунади.
Аріадна веде у покої свої
лабіринтами раю аїду
у печери сезаму, сади і гаї
віадуками Семіраміди.
А поети тудою, де сонце пече...
як усі – так і я, наверстаю іще
непочате за іншими недо...
заховаю гітару під чорним плащем
і піду за грозою ущухлим дощем,
щоб веселкою сяяло кредо.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901588
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.01.2021
Іду з рибалки. Вудка на плечі,
а у руці – авоська з пічкурами,
і ось – вона... уся така в парчі,
а я – в пилюці... босими ногами.
На неї поглядали парубки,
а ми лише дивились очі в очі.
Які в селі були колись дівки!
Як чарували звечора до ночі!
Я ноги мив, дірки замалював
на кедах і побіг щодуху
дивитися на танці «буґи-вуґи»
...і на баяні, й на гітарі грав,
але із нею інший танцював
і я йому за це не дав у вухо.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901509
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.01.2021
[i]« Від Москви
до самих до окраїн...»[/i]
Панахида
І
Минулого лубочні сторінки –
це не лише пейзажі лукомор’я.
Росія закріпила на віки
своє багатолике безголов’я.
Украдена історія Русі,
і міфи, і легенди літописні
на українській Росі, у сльозі
народу – реквієм Вітчизні.
ІІ
Не слуги, не лакеї записні,
не орки і злодії-супостати,
не найманці й заброди кацапні
покликані за неї воювати.
Не еРПеЦе, і не Опезеже,
і не колаборанти Лугандону
не кривослав’я душі береже
і захищає вікові кордони .
Московією оглашенний рід
і дикої орди, і золотої
на південь, північ, захід і на схід
приєднані мечем, вогнем і кров’ю.
ІІІ
Не розуміє банда у Кремлі,
що нинішні окраїни свободи
на теренах союзної землі –
це проти зла об’єднані народи.
А само-ізольовані брати –
нащадки Бату-хана й Калити
у шапці Мономаха і донині:
убивці, узурпатори, кати
і їхнє місце у своїй руїні...
............................................
Нам – до мети, а їм – «у рай» іти.
Палити нерозведені мости
заповідає небо Україні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901260
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.01.2021
[i] [b]Новорічне протиріччя[/b]
їй[/i]
А ти мені наснилась як Ассоль,
яка мене на березі чекає...
але реально я напевне граю
у п'єсі цій чужу для мене роль.
Не маю я червоного вітрила,
Мій човен підхопила течія
й несе його у вирі житія,
яке й собі уже стає не миле.
У цьому світі ми лише зерно,
яке у полі висіває вітер,
товче недоля, наче мак в макітрі,
і як не вигрібай – усе одно
опустимося тінями на дно,
де нікому обняти й обігріти.
[i][b]Торішнє сум'яття [/b]
йому[/i]
Я не чекаю... і напевне знаю, –
мене усе влаштовує, як є,
але спокуса спати не дає,
що, може, в самоті себе пізнаю.
Ми на одній і тій же висоті,
куди юрмі заказані путі...
з якою – ні взаєморозуміння,
ані бажання – щедрого каміння.
З чужими – рідні, з рідними – чужі...
уміємо затамувати в серці
знайому увертюру інтермецо,
яке не затихає у душі,
коли далекі й давні міражі
відлунюють мелодією скерцо.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901164
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.01.2021
Люди із руками – не ледачі...
згадуються іноді мені
їхні під’яремні трудодні
і статури жилаві волячі.
Скільки переораних ланів
мали би сьогодні годувати
диктатуру пролетаріату
та еліту обраних панів.
Є у нас національне щастя –
наступати на свої граблі
і тримати руки мозолясті
на чепігах рала у ріллі.
Ми ніде не дінемось нікуди –
родимо себе, де не посій....
чи у бурі, чи у суховій
виживають всюдисущі люди.
Тільки й світу їм, що у вікні...
бо така вже українська вдача –
вірити у шанси та удачу
не удома, а на чужині.
Поки за іронією долі
малороси «орють» дике поле
а «допомагають» москалі,
настає моя лиха година –
уявляти образ України
за Дунаєм у сирій землі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901075
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.01.2021
[i]У нього[/i]
Я іноді літаю уві сні,
шукаю ті́ні, наче у тіні́
тієї, що не кликала до себе
ані в минулі дні, ані на небо
у несходимі зоряні світи,
куди із нею нічого іти,
бо їй, як і раніше, не до мене,
коли були ми юні і зелені...
але буває, манить у вікні,
немов чекає у самотині
у недосяжні поки-що покої...
горить її свіча у далині,
аби було не холодно зі мною
під сніговою білою габою.
[i][b]Емпатія[/b]
У неї[/i]
Це – не мені, та нібито відчула
на шиї, на своїй, чуже ярмо...
Навіщо залітати у минуле?
Творімо світ, в якому живемо.
Від нинішнього спокою немає.
А нумо – у майбутнє! Пам’ятай
усе, що докотилося до краю,
вертається як сонце у свята.
Видумуймо, чого усім бракує.
Його не дочекаєшся ніде,
якщо душа волає, – [i]де ти, де!?.. [/i].
Хай вольова енергія нуртує!
Що автор уявляє і малює,
те ангелом із неба упаде.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=900955
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.01.2021
Я не люблю епатажу,
та покажу не ніяке,
а вищого пілотажу
знаки.
Бачу тире і дефіси
[i]титлами кожного тому,[/i]
а на плиті обеліску...
кому.
Є запитання? Посто́ю
статуєю Василіска
і підведу під собою...
[u]риску;[/u]
крапку і кому банальну;
дужки; ...і(неповториму,
видиму) оригінальну
риму,
оклики!!! ...і дієслово,
взяте, буває, у «ла́пки»,
а увінчає письмо – дво-
крапка
і додаю після неї:
інші слова у рядочку,
знаки уваги моєї...
точку.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=900802
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.01.2021
[i]« ...і душу ніжно зваблює сальце,
і хліб наставив загорілу спину...
Якщо ти млієш, слухаючи це,
чому ж ти, бля.., не любиш Україну?» [/i]
О. Бойчук
І
Сповита ідеалами добра,
поезія існує одиноко.
У самоті не помічає око
її витіюватості пера,
яке з нічого витискає всує
гаряче молитовне алілуя,
солоні сльози і слова палкі...
Солодкі аромати із каструлі,
але лікують нас гіркі пілюлі,
пісне меню й рецепти не такі,
як іноді фантазія малює.
ІІ
Їмо і переварюємо все,
що на столі. О! Ми ще ті гурмани,
коли під чарку блимають екрани,
закушуємо шинкою есе,
до себе приміряємо романи...
На те і щедрий вечір на землі.
Та муляє минуле. У тумани
уже пішли великі, і малі
старі Івани, юні Василі,
не дочекавшись волі свого краю...
і я себе теперечки питаю, –
навіщо ти – ніякий цій юрмі
ще тлієш, наче іскра у пітьмі,
якщо тебе усе одно немає?
ІІІ
Описуємо грішне
і святе:
юрма чекає рило
і кадило,
у торбі – шило,
на екрані – мило...
Не дуже втішно,
радісно...
зате,
коли воно
ще де-не-де зринає,
то осідає
піною на дно.
Зелене полотно
уже линяє...
гарантією успіху давно
опікуються шоу і кіно...
але чому
так соромно
буває?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=900711
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.01.2021
[i]До нього[/i]
На Різдво до ранку сяють небеса.
і природа одягає ризи.
Сяє і чекає лісова краса:
бані храму, капища, круїзи.
Як у ці хороми нині не піти?
Ось із джерела жива водиця
ручаями в озері святиться...
Будемо сьогодні тільки я і ти,
а між нами, може – Божий Дух святий
Того, хто сьогодні народився.
[i]До неї [/i]
Радіємо, що все-таки
сьогодні свято це настало,
а ми такі колядники –
чого не дай, усього мало.
Помолимося до небес
у пущі лісового краю,
де Божий Дух усіх єднає...
А щоб і цей міраж не щез,
ніяк не обійтися без
оказії в едемі раю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=900413
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.01.2021
[i][b]Я[/b]
йому[/i]
Вітаю, друже! Ми вже на порозі
різдвяного локдауну. Руки
не подаю, як ратиці – бики,
а обійму на лютому морозі,
коли не у поезії, а в прозі
побігаємо на перегонки.
Хай НАТО – в хату, а війна – в імлі,
а ми, щасливі – на своїй землі.
[i][b]А я[/b]
репрезентую
їй [/i]
Із колядою! Жму і обіймаю,
а ту, що із косою, не вітаю...
Надія є, що ми її пройшли...
Але тоді зійдемося, коли
корона омине оази гаю...
а я бика у сані запрягаю,
це краще, ніж уярмлені воли.
Тоді не буде марною надія,
що бик візьме на роги пандемію.
[i][b]А ми[/b]
усім[/i]
***
Вітаємо любителів поезій.
Хай настає омріяна пора
епохи щастя, миру і добра.
А метрам, що націлені на пресу,
на теренах освітнього лікбезу
бажаємо – ні пуху, ні пера.
***
Ой, не чекаймо миру на розпутті,
якщо не переможуть «майдануті».
Зелена йолка сяє до пори,
коли її покотять із гори.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=900239
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.01.2021
[i][color="#ff8c00"]« Два кольори, мої два кольори[/color],
[color="#002bff"]Оба на полотні, в душі моїй оба...»[/color][/i]
Д. Павличко
[b][i]І[/i][/b]
Мене взяли у люди навесні,
коли цвіли барвінки й первоцвіти.
Шляхи у небо слалися мені
погонами по золотій блакиті.
У пам'яті – як брату дарував
свою жовто-блакитну вишиванку
і як на гімнастерку поміняв
полатану на проводи куфайку.
І помінялось мирне небуття
на ати-бати й бойові ракети
нікому невідомого бійця –
редактора настінної газети.
Летіли дні веселі і сумні.
Забулося армійське пережите,
коли кортіло іноді мені
по жовтому виводити блакитне.
Бувало, що і серп, і молоток
світилися палітрою цією
і політрук мій «бойовий листок»
іменував за це ґаліматьєю.
Були резони плюнути на це,
та іноді доходило ночами,
яку заразу бачу у лице
і застую якими кольорами.
[b][i]ІІ[/i][/b]
Не раз на шило мило я міняв
при виборі і хобі, і професій,
і находу, у суєті репресій,
коли ось-ось і обійме удав,
аби не задушили, я тікав
і, слава Богу, невідомий пресі.
По ходу актів п’єси і подій
не «усікла» тоді совкова ера
пародії малого піонера,
що я антипартійний лиходій
і є у біографії моїй
невидимими тінями Бандера.
Вони й у негативі не чужі
на фото проявлялися і наче
підпільно натякали, – небораче,
не відрікайся, – і на цій межі
заякорився тризуб у душі,
а в серці декорації козачі.
[b][i]ІІІ[/i][/b]
Усе стікає в течію років,
то водами Славути, то Дунаю...
але ніщо даремно не минає.
У небі є багато кольорів,
але коли блакитний майорів,
у пам’яті і жовтий виринає.
................................................
Іду додому. Світло у вікні
ще тугою пронизує фіранку
і перше, що я бачу на стіні –
у рушнику себе і вишиванку.
Буває й досі чую уві сні
ночами, вечорами, на світанку:
«сорочку мати вишила мені...»,
що замінила латану куфайку.
Ой, кольори мої, два кольори
далекої юначої пори,
коли у небі ще літали круки...
мої найперші радощі і муки:
блакитний – квінтесенція жури,
а жовтий – уособлення розлуки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=899957
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.01.2021
Видувають з палуби роки,
а вітри не підпирають спину...
та які у мене огірки!..
і яку я вирощу лохину!
Все ще обнадіюю себе,
що не за горами інша ера....
Доля довго кожного довбе,
а найдовше – селекціонера.
Більше решти – далі суєта.
У надії є іще запаси,
та удача у мої літа
меншає на успіхи і шанси.
Те, що маю, буде не моє,
те, що є у небі, не дістану,
те, що буде, не лікує рани,
ну, а те, що спати не дає...
не міняє таїни досьє,
а за явним сумувати рано.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=899710
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.12.2020
[b][i](жарт-арт) [/i][/b]
[i]« Вірші чуються і не чуються... »[/i]
Оксюморон
Народились вірші і... розтали,
залишивши по собі печаль,
бо, не зафіксоване в аннали,
пам'ять не утримує, на жаль.
Та не тануть образи, сюжети,
фабули, метафори, думки...
Їх переосмислюють поети,
копіюючи чужі рядки.
От, якби мені одного разу
генії навіяли таке...
щоб і захмеліти від екстазу,
і не полетіти у піке.
До оксюморону не байдужий,
я, буває, вірю... і – не дуже,
що у ноосфері зависа-
є антена поетичних візій...
............................................
...ні на яку голову не лізе
те, що «наваяли» небеса.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=899662
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.12.2020
Уповаю на путі небесні,
по яких мені іще іти
до кінця зі скалкою у серці
у тонкі невидимі світи
і не повертатися ніколи
у свої минулі міражі...
домовина замикає коло
тої, що чекає як ніколи
гідну епітафію душі.
Наші мрії у свої покої
забирає небо голубе,
а месій релігії чужої
біси ПеЦееР і КаГеБе.
І насправді вибору немає,
поки не стояли на межі
рідного, але чужого краю
на позаземному віражі.
Може гріє тіло комуніста
полум’я катарсису, аби
не горіло у краю журби...
слава Богу, є ще свято-місто,
де не заважають атеїсти
і раби совкової доби.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=899527
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.12.2020
Десь у небі іноді літає
моє друге невловиме я,
уночі на Бога сподіває-
ться, а днями сповідається,
дістає до місяця рукою,
падає в обійми моря пір-
їною у піняву прибою
і зринає парою до зір,
а коли вертається додому,
зависає на земній орбі-
ті і не нав'язує нікому
те, що довіряє лиш собі,
що луною музики полине
із небес у поле зору дій-
сної історії подій і
маю ту надію, що єдина
ця моя незрима половина
ще існує у душі моїй.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=899169
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.12.2020
[b][i]Претензії[/i][/b]
[i]йому[/i]
У карантині я уже не та
і важчає тягар цієї ноші...
Усе коротші осені літа...
мабуть тому пора ця – золота,
а от роки у юності найдовші.
Ярило повертає до весни
і вищає орбіта у зеніті...
як мовиться, – на носі яре літо.
І видяться такі пророчі сни,
що хочеться в обійми полетіти.
А в декого одне у голові –
намилив лижі і гайда до лісу...
Не доганяю я цього гульвісу.
Раніше – що не день, то візаві...
а нині... видно небеса праві,
коли між нами нап’яли завісу.
[b][i]Видумки[/i] [/b]
[i]їй[/i]
І каюся, і ні... у ці короткі дні
усе одно вигадувати мушу,
що ніби я не їй і не вона мені
пообіцяли не ятрити душу.
Усе не проминають міражі,
у голові – чорти у табакерці.
Коли дрімають ангели душі,
то бісики розгулюють у серці.
Навіщо ця інклюзія мені?
На те і є надія в далині,
яку не завіває завірюха.
Гасає пандемія по землі...
Немає Санта Клауса в імлі...
взаємоізоляція – по вуха .
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=899068
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.12.2020
[i]« Коли розлучаються двоє...»[/i]
Пісенне
[b][i]І[/i][/b]
Коли немає того, що колись
було, то я не відрікаюсь
від нього. Мушу виговоритись,
коли один за всіх ще залишаюсь.
Перебираю в пам'яті душі
обличчя, імена і клички, очі
і до зорі не вистачає ночі,
аби зійшлись усі товариші.
Згадаємо із хлопцями дівчат...
з дівчатами...(як іноді ведеться)
про їхніх завойованих солдат
у пам’яті обманутого серця.
[b][i]ІІ[/i][/b]
Осиротіли пам’ятні місця...
у вирії дорогою чужою
летіли поодинці до кінця
а розлучались парами, по двоє.
Щезали, наче плем’я могікан...
всі як один «виходили у люди»,
аби одного разу на екран
проектувалося «Російське чудо».
Не дочекались кращої пори...
Ішли на поруби і дуб, і явір,
аби соціалізму табори
іменувалися – совковий табір.
[b][i]ІІІ[/i][/b]
Немає їх... неначе й не було...
Єдина втіха віку золотого
напевне-що полинула до Бога...
У пам’яті – дорога за село
та усмішки веселі... повезло...
бо ще учора... наяву – нікого.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=898976
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.12.2020
[i]« Чим далі в ліс,
тим більше дров...»[/i]
Прислів’я
У чорному лісі іду навмання...
А що мені буря чи злива?
Та не доганяю, кудою щодня
щезає зима білогрива.
Напевне у неї по азимуту
і в мене – одне і те саме:
коли три дороги, наліво іду,
а потім направо і прямо.
А там, де не буде моєї ноги,
стоїть ще на курячій лапі
оголена талія баби Яги
і мощі Кощія на шкапі.
То тінями Чахлика рикає змій
і наша – його баба Йошка
лякає усіх у країні моїй
так само як зелень і «йолка».
А далі «тайожний» союз і пурга,
сніги, завірюха... де нині
притрушує інієм сива хуга
біляве, криваве і синє.
А далі... зима замітає сліди...
Кудою не човгай, кудою не йди –
одні кучугури й замети.
Якщо закудикаю лихо й біду,
на голову іншу пригоду найду,
яка подобає поету.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=898690
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.12.2020
[i][b]Як ...ти там?[/b]
до нього[/i]
Бачила тебе як наяву...
уві сні... а на душі тривога...
випадає по воді дорога...
нібито до берега пливу,
та усе не видно, до якого.
Наче у пустелі міражі.
Видно, що вінчає сьоме небо,
коли цього, може, і не треба...
Стоїмо обоє на межі
ще свої і, наче, не чужі...
Як би не упасти до ереба
на крутому цьому віражі?
[b][i]Я тут[/i][/b]
[i]їй[/i]
Не лякайся й не лякай мене.
Куди ніч, туди і сни урочі.
Темрява нікого не мине,
та не попадаймо їй на очі.
Так упали карти... у Царя...
сказано у ветхому завіті,
що усе мине на цьому світі,
пощезають гори і моря
і настане зоряна пора...
І тоді засяють у зеніті
поряд... я і ти – моя зоря.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=898599
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.12.2020
[b][i]Ти[/i] [/b]
[i]до неї[/i]
Ну ось: ми – є, і наше, і моє,
і де-не-де суспільне і нічийне...
хай буде Ти – нове ім’я твоє
ну, а моє... яке тобі доцільне.
Тоді одне до одного іти
багато легше... однієї миті
колись мені уже являлась ти,
коли тебе ще не було на світі.
А нині ми приречені на те,
аби одного разу на осонні
я знову цілував твої долоні
як це було, бувало... а проте
у нас і нині є ще золоте
руно, яке не полиняло зовні.
[b][i]Я не я[/i][/b]
[i]до нього[/i]
Навіщо зазіхати на чуже?
Є гавані і є свої причали.
Хай Бог мене від того береже,
аби я не своє оберігала.
Ти любиш силуети негліже,
тобі як і мені усього мало...
згадаємо навіяне, адже
і я твоє колись давно читала.
Дарма, що нині я уже не я.
І ти іще у класиках не ходиш.
Така фортуна. Що одна не можеш,
те ми обоє в піні житія
осилимо. Озвучимо ім’я –
на те і є ми сотворіння Божі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=898488
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.12.2020
[i]« Коли заходить ум за розум...»[/i]
Роздуми
[b][i]І[/i][/b]
Які розумні іноді поети,
а особливо класики нові –
анахорети та апологети
язичника без ґлею в голові.
[b][i]ІІ[/i][/b]
У читача доволі є омани,
яка біда у нашому краю.
Ночами уявляє – у строю:
то козаки, то їхні отамани...
а я, буває – пекло у раю
та вражу ахінею окаянну,
що затіває агітацію,
коли смолу із казана не п’ю,
де язики показують погани.
Не проминає летаргійний сон...
Любителі Корану і Талмуду
у кабалі апокрифу Іуди
не визнають канони і закон
і пропагують свій Ієрихон
із капища язичницького блуду.
На православну голову мою
не налізає шапка атеїста.
Він і моя душа – антагоністи.
Не розумію націю свою, –
навіщо їй у правому бою
ці ліві та лукаві пофігісти?
[b][i]ІІІ[/i][/b]
Людині, зі свідомістю – зеро,
ніхто ніде не доведе ніколи,
що суще та існуюче навколо
описує Його живе перо –
енергію, інформаційне поле
як Божий Дух любові і добро.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=898336
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.12.2020
[i]« Дело в шляпе...»[/i]
Досягнення
Не може бути! Йолка!! І... зелена!!!
У капелюсі сяє... Аладін...
Хотілося до Поттера напевне,
а випало іти у Слізерин.
Не вистачає чарівної лампи
і палички ніякої нема,
аби махнути до еміра... папи...
і записати це у кінема.
Зате, які нечувані здобутки!
На сході завойовується мир...
еліта багатіє на прибутки,
а на арені – мафії кумир.
Рахує трупи рідна медицина
і поки уряд не жаліє слів,
то офіс захищає ворогів...
І гаслами сіятиме ялина –
корупцію рятує ґільйотина,
а націю – інфляція боргів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=898251
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.12.2020
[b][i]Недохват[/i] [/b]
[i]їй[/i]
Я їй, – привіт! Вона мені, – адью!
Солодка сіль на задубілу рану.
От і побігай в темному гаю
з такою героїнею роману.
Укриє іній голову мою
як ожеледь усі церковні бані.
Чи біс в ребро, чи мозолі наб’ю –
прогнози на майбутнє непогані.
Та іноді симпатія моя
на ці події одкриває очі
мені й собі. Ми боїмось щоночі
оказії побачитись щодня.
Надія є на логіку жіночу,
що десь у небі ми одна сім’я.
[b][i]Перебір[/i][/b]
[i]Йому[/i]
Навіщо той гармидер «Енеїди»?
Людей вінчають зорі угорі.
І десь візьмуться у моїм дворі
не тільки ангелята, але й діти.
І не сонети о такій порі
на часі... і не до сучліту...
А хто зготує істи дітворі?
А як же я на море не поїду?
Та уявляю, – ой, лечу, лечу...
наобіцяю як ота синиця
варити юшку у морській водиці...
На каруселі з далечі кричу
і я за це нічого не плачу...
і слава Богу, що мені це сниться.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=898232
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.12.2020
[i]« Поезію диктують небеса...»[/i]
Думка
Не вірю я уже,
що є готові вірші,
а душу береже
рука, що нею пише.
Іще іти й іти...
А що як, Боже правий,
на спалені мости
веде мене лукавий?
То вила по воді,
то ангели аїду...
По синусоїді
і радощі, і біди.
Сльозу чиюсь утру...
І помічаю знову,
що п’ю печаль стару
за думу полинову.
То іній, то роса
на оболоні квіту
як тануча краса
нев’янучого світу.
У магії ночей
і далі неозорі,
і сяєво очей,
і падаючі зорі.
Метеликом лечу
і понесу у слові
палаючу свічу
гарячої любові.
У течії життя
з нічого виринає
поезія моя.
Та це не означає,
що ці оази раю
описую не я.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=898130
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.12.2020
[b][i]Не сказане[/i][/b]
[i]їй[/i]
Ілюзія, що є у ролі бранця
моєї Дульцінеї Донкіхот.
У образі реального іспанця
у неї буде лицар Ланселот.
Але і на коні поза ярами
я не піймаю ту, що на бігу
торкає хвилі босими ногами
і зарості аїру на лугу.
У лісі – мавка дикої природи,
наядою пірнає у ріці,
у небі – зірка заходу... до сходу
ще нічия синиця у руці.
А уві сні у лісі чарівному
її в обійми іноді ловлю...
я не лише поезію люблю.
Ні, не піймаю... бо моя знайома
у самоізоляції... удома
синиця не до пари журавлю.
[b][i]Не почуте[/i][/b]
[i]йому[/i]
О! Об’явився у моєму лісі
блукаючий у хащах Берендей!
А може це у образі гульвіси
Юноною спокушений Еней?
Я не одного Ґрея полонила,
коли була ще юною Ассоль,
та полиняли золоті вітрила
і запізніла унікальна роль.
Я ще біжу і вітер доганяю,
але в моїй душі не тане лід...
і хто мене такою упіймає,
коли за мною пропадає слід?
Я зіткана із пари Аеліта...
мелодія чиясь у трьох словах...
.................................................
за обріями перелітний птах
синицю не зуміє обігріти...
.................................................
але якщо до серця притулити,
то я лечу... і тану у руках.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=897939
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.12.2020
[i]« Карфаген повинен упасти...»[/i]
Катон
Юрба не помічає калино́ву
поезію, яка лікує мову,
не експериментує, не кує
зозулею, не видає полову,
аби не перевіяти своє.
А як повіє метрами новими,
я не питаю, – що за вояки?
Але за тавтологію у римі,
буває, зауважу невловимі
для ґенія поези помилки.
Буває, не помічу злого тону,
але душею чую моветон.
Вона у мене той же камертон,
що реагує і на обертони,
і на фермату, і на зайвий фон.
У діалозі, наче, не упертий.
Але моя позиція така –
коли навколо ні живі, ні мертві,
я апелюю не до опонента,
а до епохи драного совка.
Є викопні радянські патріоти –
апологети вичахлих богів:
по формі – какофонія орлів,
по суті те, що кумкати не проти...
....................................................
Не кукає зозуля у болоті,
аби не наживати ворогів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=897859
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.12.2020
[b][i]Прогулянка[/i] [/b]
[i]Без неї [/i]
В поезії із нею ми чужі,
але в руці ще відчуваю руку
і бринькає погода на душі,
віщуючи із Музою розлуку.
Іду... бреду... блукаю... Бог дає
на перепутті відробити мито.
Замучу серце і її, й своє –
поет повинен хоч когось любити.
Перебродив... зі снігом і дощем,
як заєць не ховаюсь під кущем
у лузі над озерами, у лісі...
І то нічого.... що душа у кризі,
а серце відчуває тихий щем.
Досушую обледенілі ризи.
[i][b]Розлука[/b] [/i]
[i]З ним[/i]
І я сама. Пряду на полотно
нитки життя, любові і розлуки.
Ось і робота... і немає муки,
що не угодна Богу все одно.
Йому – не все одно, та серця звуки
не долітають, падають на дно
і поки зійде хоч одне зерно,
я не страждаю, не ламаю руки.
Я не ламаю руки ні за ним,
ні за його пропащою душею
єдиною, та схожою з моєю,
яку обніме вітер перед тим
як овіває фіміаму дим
його зорю із іншою зорею.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=897788
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.12.2020
[i]« горе від ума...»[/i]
Недорозуміння
Живемо у вічній боротьбі...
У боях від заходу до сходу
всі віки історії народу
нація виборює собі
волю, незалежність і свободу.
Все – аби подалі від Москви...
козаки і чорта не боялись,
не гнила рибина з голови
і орли боялись булави...
але п’явки якось присисались.
У народу – залишки ума,
і царю його не вистачає...
Є досада і тому питаю, –
поки не оговталась юрма,
ну чого ти лізеш до керма,
ти, дурне теля чужого краю?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=897763
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.12.2020
[i]І[/i]
Зима мітлою вимітає осінь…
О! Як її любив поет арап!
А ми не вимітаємо і досі
очарування... і великороса...
і родича по імені кацап.
Якщо удома жити є потреба,
то їдьте, дорогесенькі, туди,
де є усе, але лише для себе –
і камінці не падають із неба,
і є багато газу і води.
[i]ІІ[/i]
Фальшиве не огранює природа…
В агонії гидота світова
насилує і не дає розводу…
гібриди селекційної породи
рабів Росії вивела Москва.
І малороси до нестями раді,
що їм язик нав'язують у Раді…
Лише в окопі пізнає хохол,
що душу опікаючий ґлаґол
дає салют у кожному заряді.
[i]ІІІ[/i]
Останній бастіон апартаїду –
Росія світу мало що дала
окрім двоєголового орла.
Поезія із лайкою сусіди
та мовою героїв «Енеїди»
замулює оазу джерела.
Богемі це нагадувати всує.
Не каюся, що не осоловів
у хащах буєраків і гаїв.
Поет веде, а бестія рулює.
Хизуються собою чистоплюї,
блукаючи у лабіринті слів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=897454
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.12.2020
[i]І[/i]
Зима мітлою вимітає осінь…
О! Як її любив поет арап!
А ми не вимітаємо і досі
очарування... і великороса...
і родича по імені кацап.
Якщо удома жити є потреба,
то їдьте, дорогесенькі, туди,
де є усе, але лише для себе –
і камінці не падають із неба,
і є багато газу і води.
[i]ІІ[/i]
Фальшиве не огранює природа…
В агонії гидота світова
насилує і не дає розводу…
гібриди селекційної породи
рабів Росії вивела Москва.
І малороси до нестями раді,
що їм язик нав'язують у Раді…
Лише в окопі пізнає хохол,
що душу опікаючий ґлаґол
дає салют у кожному заряді.
[i]ІІІ[/i]
Останній бастіон апартаїду –
Росія світу мало що дала
окрім двоєголового орла.
Поезія із лайкою сусіди
та мовою героїв «Енеїди»
замулює оазу джерела.
Богемі це нагадувати всує.
Не каюся, що не осоловів
у хащах буєраків і гаїв.
Поет веде, а бестія рулює.
Хизуються собою чистоплюї,
блукаючи у лабіринті слів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=897453
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.12.2020
[i]« Одного разу...
лебідь з раком щуку...»[/i]
Памфлет
То затихає, то лунає знову
собача пісня про легальну мову...
Не важко угадати – це язик
у вигляді священної корови,
яку доїти пролетарій звик.
І хто його, як Лєнін, не вивчає,
поет ВеВе(глашатай!) нагадає,
що́ їх веде на Київ... напролом...
війною аж до самого Дунаю,
де кожен володіє язиком.
І малороси, й наймані бояри
на те уже видумують закон...
але ВееР вирулює за хмари,
а офіси зеленого до яру –
як поліцаї Криму у полон.
................................................
Єднають п’яте колесо і дишло...
І... ти диви... аби чого не вийшло...
не раком, але – задом наперед...
Перемагають хлопці-запорожці...
і КаеСУ, і... і ОПеЗеЖопці...
і шмаровидло ляпають... і мед.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=897135
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.12.2020
[i]« Дорогу осилить той,
хто іде...»[/i]
Крилата фраза
Як невпинно роки за роками
наближає вічна течія
сліз, крові і поту ручаями
у болото дельти житія.
Наче і любов не за горами,
ніби є і щастя, і сім’я,
а про те, що управляє нами,
пізнаєш у ролі ратая́.
Воля – в полі, доля – у дорозі,
по якій намічено іти
проти буревію і сльоти,
віддаючи сили перемозі,
поки є надія на порозі
і душа на фініші мети.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=896946
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.12.2020
[i]« Ти пішла з усмішкою лукавою,
А куди, я так і не спитав... »[/i]
Б.Олійник
Була у мене мрія... як весни
чекав її, але боявся миті,
коли вона зникала у блакиті
і довго не являлася у сни.
Ось і тепер, коли минає осінь
і у дворі не гримає гроза,
вона у небі і її сльоза
гірка й солона капає на роси.
А як же я і як тепер мені
у цьому світі діяти і жити?
Задумались хатні дереворити,
які я залишаю на стіні,
що і вони одні в самотині
чекатимуть її, весни і літа.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=896866
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.12.2020
[i]« Унесенные ветром...»[/i]
Кіно
Четверо нас із семи дітвори –
щирі у вірі, наївні...
сіяли нас на узліссі вітри:
сестри мої у лихої «сестри»,
я ще живу в Україні.
Бігали ми по траві і росі
голі, голодні і босі...
вищу освіту отримали всі,
боргу немає... спасибі Русі,
що не втопила у Росі.
Двоє із нас відлетіли дітьми.
Кращої долі не треба –
ані тобі колосків, ні зими....
Братові не таланило з людьми,
волю отримав на небі.
Порозліталися ми – хто куди
поза союзні простори...
батько почив біля яру – один,
де в голодовку зариті діди,
мати – у горах над морем.
Старша тікала до Алма-Ати
з шахти – своєї могили,
гнана недолею в інші світи...
Клеїли тіло її з десяти,
доля на безліч побила.
А середульша гуляй-цілину
міряла аж до Уралу,
відвоювала «свій Крим» у війну,
любить за це «дороґую страну»,
і у Кремлі генерала.
Ну, а найменша матросом була,
то й подалася на море,
де і Земля ще і досі Мала
і не конає імперія зла,
перетираючи гори.
Я там бував, та і сліду ноги
не залишаю ординцям.
П’ю і жую наодинці...
Не додає мені пам’ять снаги:
друзі далекі – мої вороги,
а найрідніші – чужинці.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=896699
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.11.2020
[i]« Тіні щезають опівдні...»[/i]
Факт
Розвіяні ілюзії життя
вміщаються у три щасливі миті:
ось я мале, із мамою, дитя,
ось ми усі, а на столі – кутя,
а онде сяє сонце у блакиті.
Все інше – як на обрії земля,
яка фата-морганою зникає
єдиного на рейді корабля,
дрейфуючого до кінця і краю
без компаса, вітрила і руля.
Перемішалось явне і минуле
на зримій і невидимій межі,
де береги і острови чужі
фантомами у далині майнули
як юності далекі міражі.
Як синє плесо сонної ріки
де плаває осіннє в'яле листя,
гойдає вітер жовті поплавки,
несе на хвилях бусинки намиста
у шатра очерету й осоки.
І вся оця романтика – село,
де каравели плавали млинами...
І думаєш, – було чи не було?
Усе, що лободою поросло,
зникає як у вирі – оріґамі.
І видива майбутні вітражі,
і одинока хата на межі –
дитячі силуети мого раю...
За ирієм щезають деркачі,
а привиди і тіні – уночі,
коли останній сон оповиває.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=896609
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.11.2020
Душу тривожать жалі.
Майже на відстані серця
чується десь у імлі:
[i]« Діточки, як вам живеться?»[/i]
Поза ліси і поля
є куди думці летіти.
Може, почує земля:
[i]« Як Вам – у іншому світі?»[/i]
Лети, душе моя, лети
понад лісами і полями,
і віднеси мої листи,
що адресовані до мами.
Згадую – мама і я,
пісня її колискова...
[i]– Люлі, матусю моя.
Як там зоря вечорова?
– Бачу у небі зірки,
місячні ночі... а днями,
наче сапаю грядки,
ніби я знову із вами.
І не лякає пітьма
осінню, влітку, весною...
Тільки б не люта зима,
тільки б не тліло війною...
Чую пісні Кобзаря…
байку неситого вовка…
тільки б не красна зоря,
тільки би не голодовка…
[/i]
Лети, душе моя, лети
і не тривож мене ночами,
коли отримую листи
із того світу і від мами.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=896494
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.11.2020
[i]« Люблю я
пишне в'янення природи...»[/i]
За Пушкіним
Моя осіння золота пора
уже згасає. Настає сувора.
Полине скоро в небо неозоре
моя осіння золота пора.
І там вона засяє як Аврора...
а от моєї юності зоря –
моя осіння золота пора
уже згасає. Настає сувора.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=896474
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.11.2020
[i]« Молодому козакові
мандрівочка пахне...»[/i]
Пісенне
Ще гуляю... мріями блукаю...
не блуджу, та іноді гадаю, –
де мої синиці й журавлі:
чи у небі, чи в його імлі?
Знаю, що ніде немає раю
на моїй дорозі по землі.
Де-не-де розвіяні по світу
як у полі дикі кураї
віхи і супутниці мої –
за межею осені і літа
на долоні замітає вітер
одинокі долі нічиї.
Оминаю капища аїду,
не вчащаю у чужий едем
і тому, научений Отцем,
в кондуїті занотую біди
і ніхто не помічає сліду
автора поезій і поем.
На етапі є чимало станцій:
візії...оказії... сім’я...
оживаю у обіймах пасій
і триває подорож моя,
що вміщає сотні іпостасей
юності у жмені житія.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=896241
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.11.2020
[i]« Вертаємо на круги своя...»[/i]
Парафраз
Зів'ялі кольори на диво урочисті
в очікуванні дня осінньої пори,
коли сяйне лазур та охра золотиста
і одягне Майдан зів’ялі кольори.
Очікує народ плоди своєї дурі,
обравши на роки в минуле поворот...
тьмяніє знамено із охри та лазурі,
і не відомо що очікує народ.
Линяють кольори нової України...
вертає доля до нещасної пори
з орієнтиром на підвали і копри...
Іще не змита кров минулої руїни,
не підняли гілля червоної калини,
а на зеленім тлі линяють кольори.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=895638
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.11.2020
[i]« Не хлібом єдиним..»[/i]
Притча
[i]І[/i]
От би й собі завертітися флюгером
у течії забуття...
дзиґою бути, на ниточці – фуркалом,
антизеро... одиницею... юзером...
не ображати дитя,
що як і я ще уміє сміятися
і видає у етер
«галіматью» і отримує ляпаси
неуків, парій, гетер.
[i]ІІ[/i]
Не фараонові і не Мойсеєві
чада Адама, спокушені Євою
мовою змія, йдемо
за язикатою і звичаєвою
на поводу у обнімку з Ємелею,
суржик його жуємо.
Наче ізгої, в пустелі блукаємо
і переводимо час...
маємо те, що нічого не маємо
гідного нації, і забуваємо
те, що об’єднує нас.
Тішимося архаїчною мовою,
та аплодуємо тим,
хто володіє абияк ворожою...
І виїдає... і коле половою
очі... «атєчєства дим».
[i]ІІІ[/i]
Може й собі хизуватися шоу, а
не потуранням своїм
ще вопіющим Голгофою головам?
Може, явитися Іє́ґошо́уа
за́світу Єршалаім?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=894886
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.11.2020
[i]« Гай золотий відгомонів і листя
зашаруділо мовою беріз..»[/i]
За Єсеніним
Перекипів зелений шум
у золоті розмаю
і огортає душу сум
оголеного гаю.
Летять до ирію птахи
за обрії далекі
лишають гнізда і дахи
оперені лелеки.
Несуть на кожному крилі
мої дитячі мрії,
що на подвір’ї і землі
розвіяні як пір’я.
І залишаються мені
за перелазом тину
одні пейзажі та сумні
картини карантину.
Заманює у хащі ліс
дарами урожаю,
де у корінні між беріз
опеньки визирають.
Іще жаліє листопад
горобину й калину,
а те, що затіняє сад,
чекає гільйотину.
Ясою віють небеса...
сльозою капає роса...
у сивині туману
палають де-не-де кущі...
переполіскують дощі
осінню ікебану.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=894529
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.11.2020
[i]« Брехнею світ обійдеш,
назад не повернешся...»[/i]
Поговірка
Витрушує суди ідальго Зеля,
аби його боялись вороги.
У нього є секрет Полішинеля,
як підіймати рейтинг у слуги.
Його задача – заварити кашу
і хай її розхльобує народ...
їдять свої і наїдяться наші,
а на парашу сяде Донкіхот.
Нехай собі пограється дитина,
коли робити їй нема чого.
Із пляшки легко випустити джина,
та важко закупорити його.
Нехай сідлає клячу Росінанта –
за Дон уже утоптана «тропа»,
а радники у рясі окупанта
собі готують іншого попа.
У Раді – Санчо, в охороні – Панса,
у офісі – російські єрмаки...
опозиціонери залюбки
виписують майбутньому аванси...
Якщо на клячу поміняв Пегаса,
то пожують і виплюнуть, таки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=894288
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.11.2020
[i]« Яке їхало, таке й здибало...»[/i]
Поговірка
І
В коловороті поколінь
іще від Байди і Мамая
донині – всі, кому не лінь,
оплакуємо долю краю
і славимо його, буває,
від Отче наш і до амінь...
Роса очей не виїдає
і не щезає Божа тінь.
ІІ
Чекаємо на манну з неба,
яка ось-ось тай упаде,
і Україну поведе
її Антей, а не амеба
із міткою еНКаВеДе.
Щаблі ламаються. Істоти
не досягають до висот.
Линяють коміки-сексоти
і очищається народ.
Але нікому не відомо,
коли ми чесно і свідомо
повимітаємо сміття –
і тих, у кого не всі вдома,
і ворогів, що – за життя.
А поки-що на авансцені
Московії попихачі:
гордони-аристовичі,
неутопаючі арсени
не КаеСУ, то Дейв і Чіп,
не Мата-Харі, то «казбеки...
какая разніца...» ...мені,
чи то агенти потайні,
чи то лакеї – учні зека
пиляють бакси у тіні?
ІІІ
Нема ні миру, ані слави...
не ті... не ті поводирі
позасідали угорі...
Нові нувориші лукаві,
лиси-пройдисвіти старі
надіються
почути,
– [i]браво![/i]
І у терновому вінці,
заведена на манівці,
іде
[i]між крапельок [/i]
держава.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893929
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.11.2020
[i]« Бачили очі, що купували,
то тепер хоч повилазьте...»и[/i]
Прислів’я
Кримінальна влада дуже пильна –
знає що, куди й кому несуть.
І уже не виглядає дивно,
що юрбою обрана дитина,
має свій конституційний суд.
Мали візи і свої, і наші.
На заваді не стояв ковід...
Та Європа заважає Раші...
і беззубе заварило кашу,
маючи азійський апетит.
Хоч дурні юродиві, та хитрі.
Хто купує, той і виграє.
Хто куди, а свині до корита.
Вівці цілі, в вовки не ситі
і чуже хапають як своє.
Все, що установи награбують,
списують на вірус і війну.
Є закони... і Феміду чують...
шахраї від шахраїв рятують...
жуліки освоюють казну.
Мафія зеленого розливу
діє із кумами заодно
і стає готове косо-криво...
Смійтеся! Радійте цьому диву,
«лайкайте відосики» й кіно.
Помагайте цій веселій зраді,
може й вам на куш перепаде,
адже умостились де-не-де...
будете сіяти на параді,
бо нема нічого на заваді,
поки шут зі сцени упаде.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893325
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.10.2020
[i]« Не тратьте, куме, сили,
спускайтеся на дно...»[/i]
Поговірка
Усі дурисвіти розумні,
але юрмі усе одно,
що і її пошиє в дурні
непотопаюче лайно.
Лакею все іще здається,
що він у нації кумир –
там, де нема душі і серця,
прохає у Кощія мир.
Куми, свати й колона п'ята
об’єднують свої ряди,
аби Московії пірати
сухими вийшли із води.
А самодура щось лоскоче
іще піарити себе.
Немає А, та дуже хоче
нарешті вимовити, – Бе.
Та як не бачити сьогодні,
чиї заслуги і вина,
що й досі точиться війна?
Стратегія, що діє зовні,
веде надійно до безодні,
якій ніде немає дна.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893035
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.10.2020
[i]« Життя не повертається назад...»[/i]
Із пісні
Неможливо зупинити час
і вертіти, як цигани, сонце,
та вертають у минуле нас,
міражі дитячі у віконці.
У віконці – море чарівне,
у якому, наче очі, світять
зорі і виманює мене
у свої покої ясен місяць.
Ясен місяць порає в саду,
заодно оздоблює одежі,
що роняє осінь находу,
поки не щезає у безмежжі.
У безмежжі зупинилась мить.
Отже, це усе-таки можливо?
Наді мною сяє вічне диво...
Вічне диво падає... летить
у безодню... а ясна блакить
випливає...
Боже!
Це – красиво!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=892884
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.10.2020
[i]« Посієш вітер,
пожнеш бурю... »[/i]
Прислів’я
Хто сіє, той збирає врожаї
і не паї, а землю обробляє,
і не багатії, а ратаї
збагачують перлинами її –
оазами освоєного краю.
Це вимагає поту... і крові
у всі часи ворожої навали.
Так є, було і не мине надалі,
коли у пущі – згарища нові,
а на душі – тривоги та печалі.
То й сіємо – і радощі, й жалі.
Дивуємося, – що ж це уродило?
Не раз на шило поміняли мило,
але немає миру на землі,
не помагає миро і кадило.
І віють, віють бурі та вітри
із півночі і сходу... люта стужа
гартує світ, а нації – не дуже...
Одному Богу видно із гори,
які переважають кольори,
і це Йому напевне не байдуже...
Єдина віра, а дороги – три...
та захід випихає до сестри
у місиво кривавої калюжі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=892698
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.10.2020
[i]« Не дай, Боже, виживати
у часи перемін...»[/i]
Парафраз
Мариться поезія природи,
поки ще у пам’яті жива
на свої капризи і дива –
то негода, то ясна погода...
та не цим забита голова:
на любов уже немає моди,
нині на елегії жнива.
І поети силосують книги,
вірячи всерйоз і жартома,
що на них очікує юрма,
наче неминучої відлиги –
осінню скресаючої криги,
бо зимою вибору нема.
Іній, завірюха і замети
поміняють сенсори доріг:
гальма, знаки – долі оберіг...
і у спілці вирішать поети,
що пора узятися за сніг.
Та на те і воля... у дорозі,
де еліту обирає край,
а чума рішає на порозі,
хто – у пекло, а кому – у рай.
Бо у голові – нерозбериха,
як міняти горе на біду
і не замерзати на ходу.
Та у гільдії поетів тихо.
Може їх не зачіпає лихо?
Може, я видумую біду?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=892638
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.10.2020
[i]« Правда очі коле... »[/i]
Розмовне
Наша правда влаштовує нас
і таких, як і ми, ще до того
як на мить зупиняється час
у останній молитві до Бога.
Наша істина, сукана з жил,
не влаштовує інде еліту
із минулого... їхній копил
заважає майбутньому жити.
А воно ж – для онуків, дітей,
що очікують нашої ради...
Не буває, заради ідей,
монополії іншої правди.
Не сховаєшся з нею на піч,
не приймуть її друзі колишні,
та богему лякає найбільше,
що у неї багато обличь,
а коли насувається ніч,
її справжнє лице
найстрашніше.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=892426
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.10.2020
[i]« Все вертає на круги своя... »[/i]
Прислів’я
І
Жити, виживаючи, не мед
і лише уява помагає
бачити сьогодні наперед,
що тебе вчорашнього чекає.
У Полішинеля є секрет –
ув’язати наслідки й причину.
Та, аналізуючи момент,
добре знає не один поет,
що руйнує вільну Україну.
ІІ
Божий суд очікує людей.
Нелюдам нема чого чекати.
Подались до біса в адвокати
слуги умираючих ідей.
У резерві Зе – ОПеЗеЖе.
На арені цирку їхні кадри.
Ожили юродиві кассандри –
королі й тузи у негліже.
ІІІ
Падає у пекло білий світ.
Не гартує націю КоВіД
та не відміняє Божу кару.
І допоки бестія веде
у лабети Пу й еНКаВеДе,
буде епідемія піару.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=892362
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.10.2020
[i]« Українська правда...»[/i]
Пропаганда
Історія лише тоді навчає,
коли її осмислює народ,
і гнів його Везувієм палає,
і чуємо із Дону до Дунаю,
що є у кожній хаті патріот.
Ми, як були від Сяну і до Дону,
то й будемо! Бо течія несе
усі народи в історичне лоно,
тому що це по Божому закону,
тому що, – [i]Україна над усе! [/i]
Аби лунало:
[i]« Слава Україні!»
« Героям слава!» –[/i]
із небес гуло...
І, – [i]Слава нації! –[/i]
і прісно, й нині:
[i]« смерть ворогу!»[/i]
І «[i]Путя – це...
...!»[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=892166
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.10.2020
« Немає гарантії,
що у нас є ґарант... »
Автоафоризм
І я ґаранта запитаю,
яка стратегія і план:
чи сам піде із мого краю,
чи почекає на Майдан?
А шосте є таке питання, –
коли сміятися з п'яти?
І сьоме, й соте, і останнє, –
куди б його послати зрання,
якщо ми перейшли на ти?
Була оказія пожити
як люди – в мирі і добрі,
та видно зайві посполиті,
коли панують упирі,
а їм прислужують учені,
комедіанти і сноби.
Нас виживають сили темні,
та ми були б іще, якби
не ця оказія, що нежить
веде людей у дальню путь.
У тому і кінцева суть –
сліпа карга закине невід
і як не тонете як-небудь,
то виринайте як небу́дь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=891925
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.10.2020
[i]« Все таємне покриває явне...»[/i]
Автоафоризм
Мене вітають, то і я вітаю:
з Покровою! Бо є ще козаки
і на дозорі бойові жінки...
а я лише пером перемагаю.
Прорубую і двері, і вікно
уперто, де-не-де і безнадійно.
Усе моє пізнаване давно,
але боюсь – нікому не потрібне.
На сході є мої захисники,
у владі їх усе іще немає,
та всупереч усьому й завдяки
і я, можливо, щось та захищаю.
Не диригую, та немає дня,
аби когось не витягав за вуха,
щоб і мене послухала-послухав,
як я пиляю... на дорозі пня
і випиваю чашу, на коня,
гірку як перепалена сивуха.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=891719
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.10.2020
[i] « Не такий страшний чорт
як його малюють... »[/i]
Прислів’я
Немає миру ані між людьми,
ані між небесами і панами.
За носа водить осінь до зими:
то десь дощі, то засуха місцями,
то вибори у мери… голови,
яка(усім відомо) загниває,
або таке на плесо випливає,
хоч загодя тікай на острови…
на голову таке не налізає
і тягнеться рука до булави.
У пекло й рай – одна і та ж дорога,
та кожен заслуговує своє...
і резюме лукаве, і досьє
приховує то ратиці, то роги...
а те, що ми вимолюємо в Бога
молитвою – не те, що Він дає.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=891527
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.10.2020
У просторі космічної імли
пливе Земля в обійми Деміурга
і невідомо, чи найдеться друга
у просторі космічної імли.
Яка тяжка безмежна Божа туга
і як не уявити це, коли
у просторі космічної імли
пливе Земля в обійми Деміурга?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=891473
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.10.2020
[i]« Я завтра уйду опять
в туманную даль... »[/i]
Приспів
У тумані минулого – зали,
і вокзали, і станцій вогні...
є і гавань, де щастя чекали...
а воно опинилось на дні.
Ми його відкладаємо й досі
як на рейді чужі кораблі
не готові до рейсу матроси
у круїзи навколо Землі.
Ця іронія із гіркотою
помагає за шумом прибою
уявити на острові рай,
де під пальмою доля ночує,
на банани очікує всує,
а ковтає лише молочай.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=891304
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.10.2020
[i]« На парашутиках снежинок... »[/i]
Напівзабуте
Вже на останньому причалі
надії наші і жалі...
Нехай тривоги і печалі
несуть у вирій журавлі.
А нам лишаються напам'ять
у золото убраний сад,
осінні айстри, що не в’януть,
і неминучий зорепад,
і ранні ружі біля хати,
і пізні маки на межі,
і ти, немов з ікони знята,
коли ми ще були чужі.
А ще – місцина у долині,
де шелестять очерети...
і досягає висоти
моя душа на павутині,
де ще відлунює донині
у пам’яті – найперше Ти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=891077
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.10.2020
Не зріє ярина у високосний рік...
Тривога на душі із тугою у серці
за маскою лиця очима у люстерці
указує на те, що проминає вік.
Випрошуємо дні у бабиного літа,
і вечори ясні – у Музи на зорі,
коли лише вона уміє обігріти
надією... її луною угорі.
Шепоче осока, що літо не зів'яне.
А як мине старе, то зійде молоде
і сонечко зійде... оплакувати рано
усе, чого нема і не було ніде.
Нехай недоля б’є, а ми даємо здачі.
Негода затяжна не зупиняє час
і усмішка сумна веселої удачі,
і почуття нове не оминає нас.
Не радують дощі, зате немає граду,
і мряки, і сльоти...
повіють холоди...
та по спіралі цій полинемо туди,
де зріє урожай і грона винограду
обтяжують сади...
Коли немає ради,
дозріє ярина з роси, а не води.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=890786
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.10.2020
[i]« Усе спливає в течії життя...»[/i]
Автограф
Ми ідемо варягами у греки
і мріємо, що буде у кінці,
де утлий човен місяця в ріці
несе обох за обрії далекі.
І як то файно, що – рука в руці,
а веслувати можемо... і легко
вигадувати, що у миті ці
ми летимо у гості до лелеки.
І, може, щастя десь у лепесі...
Нема йому ані кінця, ні краю,
коли воно у пам'яті зринає
у євшані́...
на піщані́й косі
стоїть лелека на одній нозі
і нібито усе іще чекає.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=890553
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.10.2020
[i]« Привиддя лихі мені душу гнітили...»[/i]
Л. Українка
І
Фантазія вигадує Наяду
у піняві ігристого вина...
Персея... Оріона... Аріадну...
А що, коли у пам'яті війна
нагадує Іспанію... Гренаду?
ІІ
Осіння Мойра усікає дні
і засіває небо неозоре
вечірньою імлою у вікні
і маяками в зоряному морі.
А ніч-циганка чорна і густа
вигадує у цій кофейній гущі
то місяця усміхнені уста,
то каравели у небесній пущі.
Мені туди ще, наче, не пора...
На покуті зітхають обереги.
Очима Вія зиркає мара...
луна – війною... автоматні черги.
Реалії гіркіші полину...
які наївні ми були учора,
коли і не гадали, що війну
наворожили п’ятикутні зорі.
ІІІ
Та ось уже зоріє у вікні,
щезають волохаті сіроманці
і не смеркає на душі мені,
що сутінки щезають аж уранці.
Усьому є і міра, і межа...
Ось і Ярило порає у хаті
і проганяє тіні пелехаті...
А люта пам’ять ріже без ножа –
за обріями нація чужа
заточує його на свого брата.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=890334
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.10.2020
[i]« Було колись в Україні
ревіли гармати... »[/i]
Т. Шевченко
Коли в минулому житті
були ми козаками,
напевне ангели святі
орудували нами.
Бо лупцювали татарву
і турка-яничара,
ішли походом на Москву,
на ляха у Варшаву.
Якби нам Хмеля, Богуна,
Сірка чи Кривоноса,
то не шукав би сатана
раба і малороса.
А так – спливає угорі
усе лайно кошари...
Ведуть сліпі поводирі
баранячу отару.
Колись наївна і свята,
а нині сіра простота
рішає долю краю,
коли вивищує шута,
в якого голова пуста
й світогляду немає.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=890205
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.09.2020
[i]« На війні як на війні... »[/i]
Факт
Як не добивайся тої волі,
а за неї треба воювати,
спекатися юди на престолі –
осліпити очі окупанта.
Іч, яка комедія? І досі
ситі комуняки – ревізори,
а свої у дошку прокурори
є те саме, що і мафіозі.
Ну яке у біса перемир’я
із ордою, що не знає Бога?
Вискубаємо орляче пір’я,
отоді і буде перемога.
Ну які угоди із чортами?
І яка Європа нам поможе,
поки на чолі із єрмаками
в офісі – агенція ворожа?
Нафіґ ці лукаві людолови,
ці куми диявола по вірі,
палачі ідеї, волі, мови,
хижі звірі у овечій шкірі?
Та у влади інші є ізгої.
У її прицілі: «майдануті»,
волонтери, укри,
...звіробої!
Та – нічого...
Якось має бути,
поки незахищені герої
захищають
світові
редути.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=890129
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.09.2020
[i]« Сумує земля за колгоспами... »[/i]
Ю. Сидорів
За поетами плаче тюрма,
у якій їх орда катувала
ні за що, аби ми пам’ятали, –
за поетами плаче тюрма.
Хай за себе радіє юрма,
що і нині у роки навали
за поетами плаче тюрма,
у якій їх орда катувала.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=890091
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.09.2020
[i]« Спочатку було Слово... »[/i]
Біблія
І
Чи ризи одягаємо, чи рясу,
однакова картина житія,
в якому пізнаю себе і я...
..............................................
Долаючи нові космічні траси,.
у безмірі енергії і маси
пливе terra incognita моя.
ІІ
У просторі на три координати
ніяка сила не лякає нас
і можна жити, а не існувати,
якщо не брати до уваги час.
Але чи є початок у безмежжі
або кінець у вічної душі,
коли немає сущому межі?
У полум’ї космічної пожежі,
які не наряджаємо одежі,
усе одно щезають міражі.
ІІІ
Усе сує́тне перейде́ у Лету –
і сила духу, і душа поета,
і о́брази його ікон та муз...
оази віри: храми, мінарети
Його обітованої планети
у вічній еманації – Ісус.
В часописі лише Один існує,
чиє ім’я не поминали всує,
але ще боїмося, що позве
на Божий суд, адже у нас живе
той деміург, який усе руйнує,
аби на світ явилося нове.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889787
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.09.2020
[i]« Що юним до лиця,
те старцям недосяжне...»[/i]
Автоафоризм
Чоловіку мало мати все,
що не заборонено мораллю,
і якщо наліво понесе,
то не оминає файну кралю.
Час не розчиняє почуття
у пучині моря-океану,
і якщо ми любимо життя,
то клюємо на його оману.
Що вночі оспівує піїт,
те йому забороняє віра,
і буяє полігамний рід
завдяки гяурам та емірам.
А якщо ля фане не шерше,
то месьє у золотому віці
так природа-мати береже,
що не зрадить і майбутній жінці.
Та іще поети-диваки,
мрії та уяві завдяки,
моляться одній своїй іконі
і на одрі будуть у полоні
течії за плесами ріки
до Харона, у її долоні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889693
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.09.2020
[i]« Марина льон тре,
Василь теля пасе... »[/i]
Ля Франсе
Немає ще у нас Аполлінера.
Оригінали є, але... мовчу...
готові, наче юні піонери,
та не потрібні нині читачу.
Сюрреалісти сильні у змаганні...
митці сучліту ближчі до еліт...
Переважає все ж копіювання
самих себе... щезає колорит.
Являючи себе у писанині,
подобатися хочеться юрмі:
фотогенічні дами – на світлині,
у пасій – донжуани на умі.
Аби у Музи не було простою,
і я чекаю візії такої –
з поезією бути візаві...
але вона диктує ахінею
і після публікації цієї
прощаюся із нею... селяві...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889583
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.09.2020
У павутинні бабиного літа
літає осінь – ще на двох одна,
якщо у мене, наче Аеліта,
гостює Муза і бринить струна.
Ночами одягає оксамити
і наливає келихи... до дна,
аби лиш пригубити... і летіти
у давній сон, де мешкає вона.
Живу іще... надією одною
і лірою, осінньою порою,
навіюю мелодії сумні
у довгі ночі і короткі дні,
аж поки попрощатися зі мною
прийдеться їй, а з нею – і мені.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889501
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.09.2020
[i]« Не убий...
Не укради...»[/i]
Заповіді
Минає день за днем, за роком рік...
на капищах, руїнах базилік,
у небесах лунає алілуя...
і так триває за віками вік,
допоки має жити чоловік
у Сина-Бога-Духа одесную.
Ще обирає обраний народ
єпископів Давидового храму,
злодіїв допускає до сезаму...
і поки поміняється синод,
місцями на олімпі воєвод
міняються то каїни, то хами.
Усіх рука Господня береже.
Та є великі сумніви, – невже
рука владики грішну руку миє?
Гряде благословенна мама мія...
над вільною країною уже
Покровою являється Марія.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889324
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.09.2020
[i]« даль неспокоєм у снах
лоскотала
прѝйде радісна весна
як навала... »[/i]
Домінік Арфіст
Словами вірша забринить
у серці пісня...
пересікаємось на мить,
тому що різні.
Співає ранній соловей
дитині гаю
свої мелодії ночей,
коли світає
і просинається душа
у тій колисці,
де є невидима межа
із тим, що сниться.
Хай грає море у гіллі
і скрипка плаче...
у кожного на цій землі
свої задачі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889180
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.09.2020
[i]« Не мытьем, так катаньем... »
« Не кляксою, то пером...» [/i]
Евфемізми
Світло є, а неучених – тьма.
Є кому у хаосі світити,
є кого сліпити, зокрема,
перлами богеми
у сучліті*.
Вже і генерація нова
копіює клони дієслова
і не дочува-, і забува-
є, що суржик –
це, таки, полова.
Леніну і Кобі завдяки
знаємо, яка нечиста сила
стільки тих учених покосила,
поки укладали словники.
Вчилися «сажать»,
а не писа-ти...
Ей, піїте, забувай чуже!
Ти ж не п’ята лапа окупанта,
і не Зе, і не ОПеЗеЖе?
Архаїчна мова неоліту* –
це евфемізація меню.
Що вживають неуки і діти,
те орієнтує кацапню.
Що у пісні інде популярне,
іноді завдячує перу.
Римою усічене –
вульгарне –
ложка дьогтю
в бочці нектару́.
Щось мені підказує, буває,
що минуле шори одягає
цим учителям і дотепер.
Пам’ятає сивий піонер, –
[i][b]діти у колиску ріднокраю
випали із люльки СеРеСеР.
[/b]
* – різновиди літератури.
[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889128
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.09.2020
Уві сні дорогою іду я,
а по косогору, наяву,
колію нащупую нову,
поки не почую, – алілуя.
Дихаю свободою – живу,
островами пам'яті існую.
Меншає щасливих дежавю,
більшає навіяного всує.
І майбутнє мариться як сон,
і минуле обіб’є пороги,
де кує зозуля три дороги:
дві чужі на волю... у полон...
а моя долає рубікон
Піррової недоперемоги.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=888835
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.09.2020
Сонце упало за обрії дня,
небо усіяли зорі...
ніч запрягає блідого коня –
місяць стає на дозорі.
Може, упали і ми із небес,
судячи, що́ ото сниться:
то летимо, то блукаємо десь
іноді з милою, інколи без
неї... журавки... синиці..
Та й наяву ми немов уві сні
чи у полоні ілюзій:
то запалає зоря у вікні,
то силуети її чарівні,
наче калина у лузі.
Небо показує птаху мою…
і не ворона, й не галка
каркають долю услід солов’ю,
а залітають у нішу свою
чайка... синиця... журавка...
………………………………
кращі часи забирає Морфей...
манить феєрій стихія
у вальпургієву казку ночей,
де іще сяють агати очей
і засинає... надія.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=888686
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.09.2020
І
Ущипнути хочеться себе,
а не молодицю за коліно.
Із підпілля вийшло КаҐеБе
на горі воняє нафталіном...
У зелених нині суєта...
вибори!
І їм не до пожарищ...
буде гоп-компанія ще та:
Наталі, і Леніна «товаріщ»,
і недоморожений Сансанич,
і кота Вітольда
за хвоста
тягне за собою
лис Макарич.
ІІ
Маски й шоу –
в моді віковій.
Маємо усе, чого хотіли!
На очах народу лицедій
має шило і готує мило.
Гепи й допи сіють Лугандон.
Де шакали, там війна і буча.
І героїзує це гадюччя
жовторота лисина, пардон.
І нічого гіршого не буде...
Мов собою стало ся само
Ми, як і заведено, спимо...
Як ся стало?
Просинайтесь, люди!
Вам лайно показує ґузно,
на арену вилізають юди.
ІІІ
Знову відкривається музей...
Як не скажеш,
– іронічна доля...
За свободу умирає воля...
Десь комусь
пора у мавзолей...
Воїна очікує Арей,
а сьогодні
він
один у полі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=888651
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.09.2020
[i]« Доміно, Доміно,
знов зустрілися ми в цьому залі...» [/i]
Забута пісня
І
Стою на урвищі над нашою рікою,
в якій у юності купались ти і я
тай думаю, – якби ця тиха течія
хоч іноді була не Россю, а Невою,..
Та доля береже... і нині ми з тобою
на різних берегах одного житія.
ІІ
Околиці села укриті дерезою.
Он липа наша і хатина нічия...
пір'їною пливе за вітром, за водою
упізнана лише ілюзія моя.
Все просто як у всіх – і до того́, і нині,
і після того як пішли у білий світ.
Стояли на краю, були посередині,
а у кінці усе – за пеленою літ.
Нема і не було за синіми морями
веселощів тобі і спокою мені
і броду у воді між нами островами,
бо повені зійшли, лишилися одні.
ІІІ
А більше як було неначе і не треба
ані душі моїй, ані тобі чужій...
та, ніби ні за що, карає й досі небо
на тій лише одній і роковій межі,
де я іще іду... оглянуся на тебе,
а ти стоїш... стаєш частиною душі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=888419
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.09.2020
Поки маю душі оберіг,
не лякають мене ні кацапи,
ні мої дорогі ескулапи,
за яких помолитися міг.
Ще долаю останні етапи,
заглядаю за отчий поріг
і малюю на контурі мапи,
непомічені віхи доріг.
Вмію бачити сонце у небі,
у зеніті – найвищу зорю
і уквітчану землю свою,
а чужого нічого не треба...
Хочу жити і вірити в себе,
поки дихаю, мрію, люблю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=888173
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.09.2020
[i] « Яке їхало,
таке й здибало...» [/i]
Безкрила фраза
***
Нема чого боятися за мову,
ачей Союзу – наче й не було...
але язик поширюється знову
і знову загризає калинову
плішива міль зі ксівою Пуйло.
***
Паяци взулись у старі калоші.
У пополиза Бєні енурез.
А коміки усе одно хороші –
і наші гниди, і російські воші,
і неуки-новатори поез.
***
Лікує мову ойкумена.
І це, даруйте, нотабене,
і я тудою ще іду.
Зі мною ті, що вищі мене,
а нижче – буйні та зелені,
які кульгають на ходу.
***
Сьогодні мові – не до перемог.
Але нагода є поету й Музі
упевнитися, що у явній тузі
ідуть на лицемірний діалог
із ворогами їхні зайві друзі.
***
І що то за одно, не знає автор.
По стажу – ас, по іміджу – аматор
і не поймеш по пиці наугад, –
пародію клепає плагіатор,
чи пародист клепає плагіат?
***
Ой, не аукають липові друзі.
Кожен уже корифей...
Чую зозулю і когута в лузі,
та не лунає «пугу!» на окрузі,
де соловіє Орфей.
..................................
Може й зайві оці теревені,
поки неукам не до наук
і єднає не душ перегук.
На арені паяци зелені
та піїти, що мають шалені
тиражі у мережі Facebook.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=888039
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.09.2020
Знову повновидий у вікно
зазирає... де-не-де у димці
пастуха вітають зорі-вівці
як у панорамному кіно
на екрані сивого серпанку,
де усе, що мріє угорі,
буде гомоніти до світанку,
як мою пронизують фіранку
очі одинокої зорі.
У тіні юпітери, куліси,
зоряні актори, режисер,
а на сцені величавий місяць
нехотя освітлює етер.
І тоді на обрії Ярило
засіяє променями дня,
за якими неземне світило
осідлає ярого коня.
Заясніють ранішні пастелі
міражами танучих обличь...
Та, зі самотою віч-на-віч,
згадуючи очі у пустелі
і мої небесні акварелі,
намалюю сепією ніч.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=887975
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.09.2020
***
А нас немало, хоч і не багато
любителів пілюлі і халви,
якою обіцяють годувати
нас і чужі, і наші окупанти –
лакеї войовничої Москви.
***
Не чують родичі кацапа
землі своєї голосіння.
Натура і свині, і цапа –
якщо не ратиця, то лапа
все вириває із корінням.
***
Немає сенсу у бою
агітувати за свободу,
коли за голову твою
вона обіцяна народу.
***
У своїй хаті
тим і багаті:
вічною тризною,
мовою, піснею...
а на параді –
силою грізною
та Батьківщиною.
***
Не гримає і дотепер,
хоча дощу усюди мало.
Погоду влада обіцяла
і перенесла на четвер…
та хай би і її не стало.
***
Що не початок, те ще́ не кінець.
Поки не пізно – не рано.
Що не по нашому – хай йому грець.
Лопає булька, снага і терпець,
ниють сумління і рани.
***
Влада бувала усяка:
біла, червона, ніяка...
З огляду на сюзерена,
банда на Раші радянська,
а в Україні – зелена.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=887597
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.09.2020
[i]« Россия во мгле...» [/i]
Г. Уелс
І
За Біблією, слово – меч
і від лукавих – оборона
устами Бога і предтеч,
ім'ям небесного закону.
Так ойкумена береже
свій образ у своєму краї,
де слово зайве і чуже
до вух Його не досягає.
У ньому сила і краса
молитви мовою живою...
не заяложене юрбою,
воно являє чудеса,
коли почують небеса
думки, озвучені тобою.
ІІ
Минають ери і світи,
царі, імперії, моголи,
та залишається навколо
усе, чим є і будеш ти,
і не розсіється ніколи
живе інформаційне поле
твоєї волі і мети.
ІІІ
Ми українці... не манкурти...
Ми сущі як і має бути...
багаті мовою, не злі,
поволі ідемо у люди,
великі люди... і малі...
щезають голі королі,
а мова проникає всюди,
тому її бояться юди
і уникають москалі...
....................................
тому Московії не буде
ні в Україні, ні в імлі,
а «будуть люди на землі...»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=887534
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.08.2020
***
А на горищі завелися миші –
любителі поезії. Однак
із іншого горища
емігрували вищі,
яких не перевищити ніяк.
***
А унизу піїти й піїтеси
нагадують тераріум комах.
Але які колеса
не гне жовтава преса,
у читача поез не їде дах.
***
А на боку приємно полежати
і слухати мелодію п’янку.
Але мерсі боку
за музику, яку
навіюють мені кацапуваті.
***
А на параді у народу свято.
Комедіанти мусіли співати.
У пандемії глухоти
усі роззявили роти,
та все одно не чуємо ґаранта.
***
А у поета право головне
любити і поезію, і мову...
і правило одне –
не чуєте мене,
хоча би поважайте словникову.
***
А у шинку – обідране і голе,
але і там виспівує поет...
і чується як соло
поезія навколо,
бо суржик – поетичний діалект.
Мораліте
Не вистачає лиш меча Арея,
аби не всує був лікнеп оцей.
Та не лікує мовну діарею
у суч- і нео-літі корифей.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=887234
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.08.2020
І
Самописці канули у Лету,
самолюбці є, хоч відбавляй.
Хай живуть улюблені поети,
що заполонили рідний край!
Падати не дозволяє доля.
Є і герб, і прапор у дворі –
хай і з потолоченого поля,
та усе ж – блакитне угорі.
ІІ
Так і є. Це те, що виникає
як передовиці і спілки,
як на сході Сейму і Дунаю
невмирущі рашеські полки,
як молились Богу не одному
і переінакшили досьє...
Кон’юнктура генія у всьому
хоче бути першою, ніж є.
Оживає компартійна сила,
спалює наведені мости,
під які солому застелили
ті, що не упали з висоти.
ІІІ
Сяє День свободи і єднає
біле, і червоне, і чуже...
Те, що зеленіє, не конає.
Націю рятує фаберже.
Це і літр-об’єднання комічне,
у якого слово поетичне –
як усім відомий горобець…
це й академічні пустослови,
що як юні ленінці готові…
кинути у воду камінець…
Ніяково іноді буває…
Плакати веселе заважає,
бо усьому настає кінець.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=886728
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.08.2020