| Сторінки (20/1989): | « | 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 | » |
Нумо, пане-брате, до коша!
Вдаримо об землю цю бідою,
як немає зайвого гроша,
щоб сушити горе за одною.
Ще на цьому світі є за ким
бігати у будні і на свято.
Вдаримо і гопака, таки,
щоб за нами бігали дівчата.
Як не є, а ти ще ого-го!
Та і я ще парубок... неначе,
хоч не знаю іноді, чого
вся душа за однією плаче.
Жаль, козаче, що й тебе нема...
що усе це мариться... здається...
і, що доля мається сама,
а на все не вистачає серця.
Що усім, те і мені – не гріх.
Поки прийде мила із косою,
рано ще здаватися без бою.
Вип’ю за несуджених моїх
як не курям, то собі на сміх
і умиюсь щирою сльозою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=903831
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.02.2021
[i]« Скільки вовка не годуй,
все одно в ліс дивиться...» [/i]
Прислів’я
[b][i]І[/i][/b]
Радіємо. Невже скресає лід?
І боїмось, аби чого не вийшло
такого, що очікувати слід...
Лиха біда... але закон – що дишло,
Чорти ніколи не бувають ситі,
а вівці не вживаються з вовками
і поки хижаки – у їхній свиті,
не зводяться у нас кінці з кінцями.
[b][i]ІІ[/i][/b]
Як ниточка не в’ється, а початок
її найдеться. Рано, а чи пізно
в Гаазі буде все-таки завізно
як інде на базарі від палаток.
На лаву сядуть прокурори, судді,
злодії у законі, пуцьки-бацьки,
кати народу, піймані у блуді
нувориші, яких іще багацько.
Прийде кінець лакею, єзуїту,
і мафії, і неуків ораві,
і шукачу дурної, злої слави,
й любителю на шару пити-їсти...
Ненавидіти владу паразитів –
хіба це не законне наше право?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=903647
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.02.2021
[i]« Палай же, Прометеїв гнів,
і не жалій для ворогів
вогню...»[/i]
Перифраз
Сьогодні не прийде ще наше завтра...
не вистачає тями та уміння,
але із покоління в покоління
не гасне у серцях надії ватра.
Душа народу тліє, та іскриться...
у полум’ї нерівного двобою
із дикою ворожою ордою
гартується у герці наша криця.
Над нами нависає дика скеля,
де двоголовий ще довбе печінку
розп'ятого онука Прометея...
але байдужі європейські свідки.
Така нам доля випала у світі,
де вороги скажені та лукаві
украли історичну нашу славу,
яку закарбували у граніті
далекі наші пращури... а діти
сьогодні...
у бою...
на переправі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=903412
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.02.2021
Літа минають, а роки летять,
і в’януть мрії, і надії тануть,
і мало що лишається напам'ять,
коли тобі уже за сімдесят.
А птаха щастя у минуле вабить...
у вечори, де жевріє агат
очей... і оглядаєшся назад,
аби жалі не погасили радість.
І ніби не пора ще у блакить
за обрії понад ліси та ріки...
але несе інерція велика
і серце ниє, і душа болить,
що настає ота єдина мить,
з якою розлучаємось навіки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=903250
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.02.2021
[i]« Поетично-пісенне,
сонетно-ліричне, але графоманне...»[/i]
Жарт-арт
Там, де щирості – пара відсотків,
а любові до ближнього – zero,
я ніякій мані не повірю.
Маю пам'ять не дуже коротку.
До піїтів пошани – без ліку,
та у мене характер поганий,
як побачу між лицями «лики»
чи гяура на задньому плані.
Хоч убий, оминаю совкову
від людей ізольовану касту,
де – зачепиш священну корову,
будеш клячу на вигоні пасти...
Вибачайте, що зовні, панове,
ви таке недоторкане панство.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=903160
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.01.2021
[i][b]Бігом[/b]
за нею[/i]
Мені сьогодні і вітри попутні,
і голоси манять із висоти...
гайну по лісу і мороз не стукне,
і є надія пасію найти.
Дуби і сосни розпрямили плечі
і явір, каланчею у снігу,
звикає до зимової хуртечі,
а я – до завірюхи... на бігу.
Але за нею гнатися абреку
як і за тою, що піймати легко,
немає сенсу, бо куди не йди,
усе одно не відаю, куди
веде лижня... за обрії далекі,
а на снігу лише її сліди.
[i][b]По одній лижні[/b]
За ним[/i]
Тінь доганяти весело і легко.
Під гору лізу, із гори біжу,
а де нема протоптаної стежки,
виписую фігури Ліссажу.
Кигиче чайка голосом плаксивим
і ґелґає своє гусей табун...
вітаючи мене, велеречиво
віщує щастя птиця гамаюн.
Воно десь є між трьох високих сосон,
заблукане у лісі, безголосе
вороною пікірує на лід
або здіймає лебедині крила...
а от Мороза-діда не зустріла
і білий іній замітає слід.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=903029
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.01.2021
[i]« Держава в державі...»[/i]
Ідіома
І
Яка різниця – яники чи зелі...
І ті – козли, і інші – не орли.
Одні блудили у чужій по(у)стелі,
а другі їли, (к)рали і пили.
Оба відомі слуги Ліліпуті,
які ще лижуть всі його місця
і заглядають в очі-зуби-дупу,
чекаючи подачок до кінця.
Вертаються на циркову арену
шиплячі змії-лу́каші, гієни
і рицарі ножа і тесака –
опора невмирущого совка.
Місця казенні позаймали знову
авакови, шкарлети і портнови,
загавкали шакали шарії,
на горизонті – швондєри-царьови,
в ефірі – розбишаки соловйови
і шарікови – наші і свої.
ІІ
Але яке кому до того діло,
що у пуху і єрмакове рило,
і каються дубінські й деркачі...
на митниці ідуть потоком гроші,
общак охороняє прокурорша,
на цирлі судді й інші діячі.
Як мовиться, знаходяться усюди
і в Україні, й на Росії люди
свої у дошку вівці і вовки,
і коміки кварталу криворожців,
і довбануті ківопезежопці –
і бойки, і живі мертвечуки.
ІІІ
Питається, – куди ж ідуть потоки?
Якого біса і з якого боку
усього цього парламентарі?
А їм розподіляється по чину...
працює гарно змащена машина –
перпетуум-мобі́ле... упирі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=902784
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.01.2021
[i]« І сон буває в руку...» [/i]
Фольклор
І
Наївні люди винайшли тотем,
аби було добро у всьому світі,
та граються, буває, із вогнем
як це уміють ще маленькі діти.
По цій дорозі весело іти,
та солоно на фініші до раю,
де юності ніколи не найти,
а пройдене у Леті почиває.
Ідея симорону не така
уже й погана. Ми іще не проти,
аби із пересічного совка
отримати, умовно, патріота.
Але несповідимі ті путі,
якими йдуть далеко не святі,
аби одне на інше поміняти,
бо іноді – найлегше обіцяти
за обріями гори золоті,
а мати – невагомі результати.
ІІ
От уявляю, що мине зима...
немає ні війни, ні пандемії...
і лютої імперії нема,
і сатана тікає із Росії.
Кому – в Корею, а кому – в Китай...
Ве Зе – до Ина, а Ве Пу – до Мао...
і вся еліта... Боже, помагай...
вирощує банани і какао.
Теорія... а практика – не та.
Іще далеко куцому до зайця.
Он і у Пині – ря́ба золота
уже йому не хоче нести яйця.
На вулиці викочується лють,
із ящика повилізали зомбі...
На них немає ядерної бомби,
а як і є, то кнопку не дають.
От і чекай Ґааґи, *** сину...
немає Мао і тобі – тюрма,
і нашому паяцу – не до Ина....
Коли не чорті-що біля керма,
то видибає із ярма юрма
і Раша поважає Україну.
ІІІ
Але і це – ілюзія одна.
У тому, що конає сатана,
ніякої містерії немає...
У ці часи лукаві і тяжкі
удачі симорону не такі
як іноді наука досягає.
І чумакують ізотерики
від Азії і до Америки
дорогою надії і пітьми...
Та уві сні, мандруючи у часі,
ми мріємо... аби одного разу
прокинутися юними дітьми.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=902419
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.01.2021
[i][b] (лімерики)[/b]
« Совершенно секретно,
двоєгубо і тригубо...»[/i]
Циркуляр
***
А печеніги на хазар ідуть...
завоювати іго путінізму
і солов'їну Чудь,
що обирає путь...
які ведуть її до комунізму.
***
А на агонізуючу орду
напали біси темні і... навальні,
шамани і вуду...
У світу на виду
виконуються танці ритуальні.
***
А у одній парафії у пущу
молитися іде юрба повій,
де на іконі сущій
висить неумирущий
у золоті і зелені Кощій.
***
А на Дону і ти, і я – чужі,
за те і маєш те, чого не маєш:
ні серця, ні душі,
ні миру на межі,
бо гени кацапні не поміняєш.
***
А на межі чатують хижаки,
яких усі боятися повинні,
бо думають, таки,
що це вони вовки,
а всі овечки їхні в Україні.
***
А у батискафі дядя Вова
хоче ще триматися за руль,
бо одна корова
(Дума й Терешкова)
перемножила його на нуль.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=902231
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.01.2021
[i]« Перше було слово...»[/i]
Біблія
Хоча на чудеса немає моди,
гармонія – основа із основ
будови первозданної природи,
увінчаної іменем Любов.
На цьому ґрунті виросли народи,
яким не зайве нагадати знов,
що ми на благо волі і свободи
говоримо найкращою із мов.
Від Сяну і до Дону ми єдині
і на щиті майбутніх поколінь, –
нехай живе соборна Україна
найпоетичніша з усіх країн!
Тоді й на слово вистачає часу,
коли вдихаєш поетичний дим
епітетів, оксюморонів, рим...
І як тут не повірити у казку,
у чудеса, аби одного разу
іменувати Київ – третій Рим.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=902096
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.01.2021
[i]« Центром всесвіту
будуть Нью-Васюки...»[/i]
О.Бендер
Є такі періоди життя,
що здаються й досі головними
від Еллади до епохи Риму,
у які немає вороття,
поки не замінимо новими.
І втішає, і лякає нас
наша зміна – діти та онуки...
Їх чекає подорож на Марс.
Засобами іншої науки
їхні плани обганяють час.
Хай собі літають аватари
до своїх далеких аеліт,
б'ють у тулумбаси і литаври,
досягають Альфи і Центаври,
думкою охоплюючи світ.
Поки сонце сяє у блакиті,
живемо і ділимо на миті
час, неначе кадри кінема..
Є чого на фініші радіти.
Ми у цьому хаосі як діти,
що були,
і є,
і ось...
нема.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901882
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.01.2021
[i]вона[/i]
І за цикли, й за сонети
не чекай, – віват!
Неоцінені акценти...
приморожені поети...
осовілий сайт...
[i]він[/i]
Які хороші канули часи
до пандемії і до карантину....
Якщо Ти, справді, Господи, єси,
скупай усіх у купелі роси
і відведи каральну гільйотину.
[i]вона[/i]
Караюся, але не каюсь
за зайві баєчки мої.
І у мережі – хата скраю,
і на арені оминаю
відволікаючі бої.
[i]він[/i]
А я воюю. Знаю, що залізно
у словнику є: справді... ясно... звісно...
але панує інший варіант....
поети й ті зациклені на – «дійсно»,
бо так віщає Зеля невпопад.
[i]вона[/i]
Нарікати на ніяке перше,
що плювало у лице твоє –
марнота. І поки сили є,
а собака на щити не бреше.
захищаймо те, що Бог дає.
[i]він[/i]
За наше все нема де воювати.
Макітра є, але нема куті,
на покуті – пенати і святі,
та у болоті є кого скупати.
[i]вона[/i]
Цієї ночі і вода свята,
і незгасаючий вогонь свободи
єднають племена одного роду,
а нас нехай минає самота
у течії невисохлого броду.
[i]він[/i]
Записую навіяне в колонку
і думаю, яке б то було свято,
якби чорти зелені – в ополонку,
а з ополонки – чисті янголята.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901830
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.01.2021
***
А навіщо писати сонети
про якісь небилиці, коли
вишивають поети
пейзажні сюжети,
аби їх ремиґали воли.
***
А в небі все написано прозоро,
але поперек горла журавлю
і по коліна море
йому у цьому хорі,
якщо немає ходу кораблю.
***
А дехто аж до хмари виростає,
досадою засіює город
і виростає...
зілля молочаю,
яке не дуже хаває народ.
***
А от поету, що себе не чує,
коли метає стрілами Амура,
доказувати всує,
що він того вартує,
чого вартує і його халтура.
***
А люду, що вивчає українську,
оці: «ідем, узять...»(мерсі боку),
«літа», де слизько,
але «пада» низько
те саме, що серпом... по язику.
***
А істина дається у борінні
із правдою, одною з багатьох.
І рівні, і нерівні
зозулі – це не півні
і зайве нарікати на обох.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901766
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.01.2021
Немає досконалому межі.
Одне й те саме не буває всує.
Поезія – це дзеркало душі,
якій лише інклюзія пасує.
А мрії – то у небі вітражі,
які уява іноді малює
як видимого Духу міражі
і сущому – амінь... та алілуя.
Високе очаровує людей
як із нічого виниклі ідеї...
їх мають за реліквії музею,
які охороняють де-не-де,
але і це – ілюзія.... ніде
від манії немає панацеї.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901732
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.01.2021
[i]« їй...»[/i]
на замітку
Не обіцяй нікому і ніколи
за обріями гори золоті.
Стає водою лід у теплоті,
та не сягає за полярне коло.
У далині незвідані путі
твоєї волі і моєї долі,
на довгій ниві перекотиполе
кочує до кінця у самоті.
Не піднімає духу оковита,
коли за течією йдуть літа
і научає істина проста, –
ніде зимою не буває літа...
холодну душу важко обігріти,
якщо гарячій зайва теплота.
[b]Блискавка і грім [/b]
[i]« йому...»[/i]
на спомини
Нічого не буває без причини.
Нікого не чекай у самоті
і не шукай зі свічкою людини...
сізіфи й діогени вже не ті.
Лихої, а не світлої години
горнята били не одні святі...
і не радій, що істини прості
ведуть до золотої середини.
Давно немає сил у Перуна,
а правда є і кривда не одна
панує між богами і донині...
змагаються велике і мале
аж грім іде у небесах, але –
Зеве́с метає блискавки у глину.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901683
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.01.2021
[i]« Не суди,
то й сам несудимий будеш...»[/i]
Заповідь
[b][i]І[/i][/b]
Все вирує у вічному хаосі дум:
домінує юродиве, меншає ум,
несудиме звикає до вати,
невідоме лякає, патякає кум...
Поки тишу німу не заповнює шум,
недочуте не може мовчати.
І'[b][i]ІІ[/i][/b]
Обирає фальшива богема ...себе,
ігнорує ясне і прозоре...
виринає на плесі легеньке цабе,
а синиця запалює море.
Багатіють тихіші води крадії,
пересмішники пасій, пройдохи,
а кондиції їхні цінують свої
лицедії або скоморохи.
Соловіє одне, інше точить ножа,
а лукаве заманює в сіті,
ріжуть правду поети... з'їдає іржа
позолоту на синій блакиті.
[b][i]ІІІ[/i][/b]
Шалапутне являє єлейне лице,
і хоча біснувате буває,
та ніяка Феміда не лає за це
і редакція не покарає.
На забуту мелодію чую слова
і мотиви чужої естради
і вібрує душа як туга тятива
на слуху у тіні клоунади.
Аріадна веде у покої свої
лабіринтами раю аїду
у печери сезаму, сади і гаї
віадуками Семіраміди.
А поети тудою, де сонце пече...
як усі – так і я, наверстаю іще
непочате за іншими недо...
заховаю гітару під чорним плащем
і піду за грозою ущухлим дощем,
щоб веселкою сяяло кредо.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901588
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.01.2021
Іду з рибалки. Вудка на плечі,
а у руці – авоська з пічкурами,
і ось – вона... уся така в парчі,
а я – в пилюці... босими ногами.
На неї поглядали парубки,
а ми лише дивились очі в очі.
Які в селі були колись дівки!
Як чарували звечора до ночі!
Я ноги мив, дірки замалював
на кедах і побіг щодуху
дивитися на танці «буґи-вуґи»
...і на баяні, й на гітарі грав,
але із нею інший танцював
і я йому за це не дав у вухо.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901509
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.01.2021
[i]« Від Москви
до самих до окраїн...»[/i]
Панахида
І
Минулого лубочні сторінки –
це не лише пейзажі лукомор’я.
Росія закріпила на віки
своє багатолике безголов’я.
Украдена історія Русі,
і міфи, і легенди літописні
на українській Росі, у сльозі
народу – реквієм Вітчизні.
ІІ
Не слуги, не лакеї записні,
не орки і злодії-супостати,
не найманці й заброди кацапні
покликані за неї воювати.
Не еРПеЦе, і не Опезеже,
і не колаборанти Лугандону
не кривослав’я душі береже
і захищає вікові кордони .
Московією оглашенний рід
і дикої орди, і золотої
на південь, північ, захід і на схід
приєднані мечем, вогнем і кров’ю.
ІІІ
Не розуміє банда у Кремлі,
що нинішні окраїни свободи
на теренах союзної землі –
це проти зла об’єднані народи.
А само-ізольовані брати –
нащадки Бату-хана й Калити
у шапці Мономаха і донині:
убивці, узурпатори, кати
і їхнє місце у своїй руїні...
............................................
Нам – до мети, а їм – «у рай» іти.
Палити нерозведені мости
заповідає небо Україні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901260
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.01.2021
[i] [b]Новорічне протиріччя[/b]
їй[/i]
А ти мені наснилась як Ассоль,
яка мене на березі чекає...
але реально я напевне граю
у п'єсі цій чужу для мене роль.
Не маю я червоного вітрила,
Мій човен підхопила течія
й несе його у вирі житія,
яке й собі уже стає не миле.
У цьому світі ми лише зерно,
яке у полі висіває вітер,
товче недоля, наче мак в макітрі,
і як не вигрібай – усе одно
опустимося тінями на дно,
де нікому обняти й обігріти.
[i][b]Торішнє сум'яття [/b]
йому[/i]
Я не чекаю... і напевне знаю, –
мене усе влаштовує, як є,
але спокуса спати не дає,
що, може, в самоті себе пізнаю.
Ми на одній і тій же висоті,
куди юрмі заказані путі...
з якою – ні взаєморозуміння,
ані бажання – щедрого каміння.
З чужими – рідні, з рідними – чужі...
уміємо затамувати в серці
знайому увертюру інтермецо,
яке не затихає у душі,
коли далекі й давні міражі
відлунюють мелодією скерцо.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901164
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.01.2021
Люди із руками – не ледачі...
згадуються іноді мені
їхні під’яремні трудодні
і статури жилаві волячі.
Скільки переораних ланів
мали би сьогодні годувати
диктатуру пролетаріату
та еліту обраних панів.
Є у нас національне щастя –
наступати на свої граблі
і тримати руки мозолясті
на чепігах рала у ріллі.
Ми ніде не дінемось нікуди –
родимо себе, де не посій....
чи у бурі, чи у суховій
виживають всюдисущі люди.
Тільки й світу їм, що у вікні...
бо така вже українська вдача –
вірити у шанси та удачу
не удома, а на чужині.
Поки за іронією долі
малороси «орють» дике поле
а «допомагають» москалі,
настає моя лиха година –
уявляти образ України
за Дунаєм у сирій землі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901075
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.01.2021
[i]У нього[/i]
Я іноді літаю уві сні,
шукаю ті́ні, наче у тіні́
тієї, що не кликала до себе
ані в минулі дні, ані на небо
у несходимі зоряні світи,
куди із нею нічого іти,
бо їй, як і раніше, не до мене,
коли були ми юні і зелені...
але буває, манить у вікні,
немов чекає у самотині
у недосяжні поки-що покої...
горить її свіча у далині,
аби було не холодно зі мною
під сніговою білою габою.
[i][b]Емпатія[/b]
У неї[/i]
Це – не мені, та нібито відчула
на шиї, на своїй, чуже ярмо...
Навіщо залітати у минуле?
Творімо світ, в якому живемо.
Від нинішнього спокою немає.
А нумо – у майбутнє! Пам’ятай
усе, що докотилося до краю,
вертається як сонце у свята.
Видумуймо, чого усім бракує.
Його не дочекаєшся ніде,
якщо душа волає, – [i]де ти, де!?.. [/i].
Хай вольова енергія нуртує!
Що автор уявляє і малює,
те ангелом із неба упаде.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=900955
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.01.2021
Я не люблю епатажу,
та покажу не ніяке,
а вищого пілотажу
знаки.
Бачу тире і дефіси
[i]титлами кожного тому,[/i]
а на плиті обеліску...
кому.
Є запитання? Посто́ю
статуєю Василіска
і підведу під собою...
[u]риску;[/u]
крапку і кому банальну;
дужки; ...і(неповториму,
видиму) оригінальну
риму,
оклики!!! ...і дієслово,
взяте, буває, у «ла́пки»,
а увінчає письмо – дво-
крапка
і додаю після неї:
інші слова у рядочку,
знаки уваги моєї...
точку.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=900802
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.01.2021
[i]« ...і душу ніжно зваблює сальце,
і хліб наставив загорілу спину...
Якщо ти млієш, слухаючи це,
чому ж ти, бля.., не любиш Україну?» [/i]
О. Бойчук
І
Сповита ідеалами добра,
поезія існує одиноко.
У самоті не помічає око
її витіюватості пера,
яке з нічого витискає всує
гаряче молитовне алілуя,
солоні сльози і слова палкі...
Солодкі аромати із каструлі,
але лікують нас гіркі пілюлі,
пісне меню й рецепти не такі,
як іноді фантазія малює.
ІІ
Їмо і переварюємо все,
що на столі. О! Ми ще ті гурмани,
коли під чарку блимають екрани,
закушуємо шинкою есе,
до себе приміряємо романи...
На те і щедрий вечір на землі.
Та муляє минуле. У тумани
уже пішли великі, і малі
старі Івани, юні Василі,
не дочекавшись волі свого краю...
і я себе теперечки питаю, –
навіщо ти – ніякий цій юрмі
ще тлієш, наче іскра у пітьмі,
якщо тебе усе одно немає?
ІІІ
Описуємо грішне
і святе:
юрма чекає рило
і кадило,
у торбі – шило,
на екрані – мило...
Не дуже втішно,
радісно...
зате,
коли воно
ще де-не-де зринає,
то осідає
піною на дно.
Зелене полотно
уже линяє...
гарантією успіху давно
опікуються шоу і кіно...
але чому
так соромно
буває?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=900711
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.01.2021
[i]До нього[/i]
На Різдво до ранку сяють небеса.
і природа одягає ризи.
Сяє і чекає лісова краса:
бані храму, капища, круїзи.
Як у ці хороми нині не піти?
Ось із джерела жива водиця
ручаями в озері святиться...
Будемо сьогодні тільки я і ти,
а між нами, може – Божий Дух святий
Того, хто сьогодні народився.
[i]До неї [/i]
Радіємо, що все-таки
сьогодні свято це настало,
а ми такі колядники –
чого не дай, усього мало.
Помолимося до небес
у пущі лісового краю,
де Божий Дух усіх єднає...
А щоб і цей міраж не щез,
ніяк не обійтися без
оказії в едемі раю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=900413
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.01.2021
[i][b]Я[/b]
йому[/i]
Вітаю, друже! Ми вже на порозі
різдвяного локдауну. Руки
не подаю, як ратиці – бики,
а обійму на лютому морозі,
коли не у поезії, а в прозі
побігаємо на перегонки.
Хай НАТО – в хату, а війна – в імлі,
а ми, щасливі – на своїй землі.
[i][b]А я[/b]
репрезентую
їй [/i]
Із колядою! Жму і обіймаю,
а ту, що із косою, не вітаю...
Надія є, що ми її пройшли...
Але тоді зійдемося, коли
корона омине оази гаю...
а я бика у сані запрягаю,
це краще, ніж уярмлені воли.
Тоді не буде марною надія,
що бик візьме на роги пандемію.
[i][b]А ми[/b]
усім[/i]
***
Вітаємо любителів поезій.
Хай настає омріяна пора
епохи щастя, миру і добра.
А метрам, що націлені на пресу,
на теренах освітнього лікбезу
бажаємо – ні пуху, ні пера.
***
Ой, не чекаймо миру на розпутті,
якщо не переможуть «майдануті».
Зелена йолка сяє до пори,
коли її покотять із гори.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=900239
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.01.2021
[i][color="#ff8c00"]« Два кольори, мої два кольори[/color],
[color="#002bff"]Оба на полотні, в душі моїй оба...»[/color][/i]
Д. Павличко
[b][i]І[/i][/b]
Мене взяли у люди навесні,
коли цвіли барвінки й первоцвіти.
Шляхи у небо слалися мені
погонами по золотій блакиті.
У пам'яті – як брату дарував
свою жовто-блакитну вишиванку
і як на гімнастерку поміняв
полатану на проводи куфайку.
І помінялось мирне небуття
на ати-бати й бойові ракети
нікому невідомого бійця –
редактора настінної газети.
Летіли дні веселі і сумні.
Забулося армійське пережите,
коли кортіло іноді мені
по жовтому виводити блакитне.
Бувало, що і серп, і молоток
світилися палітрою цією
і політрук мій «бойовий листок»
іменував за це ґаліматьєю.
Були резони плюнути на це,
та іноді доходило ночами,
яку заразу бачу у лице
і застую якими кольорами.
[b][i]ІІ[/i][/b]
Не раз на шило мило я міняв
при виборі і хобі, і професій,
і находу, у суєті репресій,
коли ось-ось і обійме удав,
аби не задушили, я тікав
і, слава Богу, невідомий пресі.
По ходу актів п’єси і подій
не «усікла» тоді совкова ера
пародії малого піонера,
що я антипартійний лиходій
і є у біографії моїй
невидимими тінями Бандера.
Вони й у негативі не чужі
на фото проявлялися і наче
підпільно натякали, – небораче,
не відрікайся, – і на цій межі
заякорився тризуб у душі,
а в серці декорації козачі.
[b][i]ІІІ[/i][/b]
Усе стікає в течію років,
то водами Славути, то Дунаю...
але ніщо даремно не минає.
У небі є багато кольорів,
але коли блакитний майорів,
у пам’яті і жовтий виринає.
................................................
Іду додому. Світло у вікні
ще тугою пронизує фіранку
і перше, що я бачу на стіні –
у рушнику себе і вишиванку.
Буває й досі чую уві сні
ночами, вечорами, на світанку:
«сорочку мати вишила мені...»,
що замінила латану куфайку.
Ой, кольори мої, два кольори
далекої юначої пори,
коли у небі ще літали круки...
мої найперші радощі і муки:
блакитний – квінтесенція жури,
а жовтий – уособлення розлуки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=899957
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.01.2021
Видувають з палуби роки,
а вітри не підпирають спину...
та які у мене огірки!..
і яку я вирощу лохину!
Все ще обнадіюю себе,
що не за горами інша ера....
Доля довго кожного довбе,
а найдовше – селекціонера.
Більше решти – далі суєта.
У надії є іще запаси,
та удача у мої літа
меншає на успіхи і шанси.
Те, що маю, буде не моє,
те, що є у небі, не дістану,
те, що буде, не лікує рани,
ну, а те, що спати не дає...
не міняє таїни досьє,
а за явним сумувати рано.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=899710
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.12.2020
[b][i](жарт-арт) [/i][/b]
[i]« Вірші чуються і не чуються... »[/i]
Оксюморон
Народились вірші і... розтали,
залишивши по собі печаль,
бо, не зафіксоване в аннали,
пам'ять не утримує, на жаль.
Та не тануть образи, сюжети,
фабули, метафори, думки...
Їх переосмислюють поети,
копіюючи чужі рядки.
От, якби мені одного разу
генії навіяли таке...
щоб і захмеліти від екстазу,
і не полетіти у піке.
До оксюморону не байдужий,
я, буває, вірю... і – не дуже,
що у ноосфері зависа-
є антена поетичних візій...
............................................
...ні на яку голову не лізе
те, що «наваяли» небеса.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=899662
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.12.2020
Уповаю на путі небесні,
по яких мені іще іти
до кінця зі скалкою у серці
у тонкі невидимі світи
і не повертатися ніколи
у свої минулі міражі...
домовина замикає коло
тої, що чекає як ніколи
гідну епітафію душі.
Наші мрії у свої покої
забирає небо голубе,
а месій релігії чужої
біси ПеЦееР і КаГеБе.
І насправді вибору немає,
поки не стояли на межі
рідного, але чужого краю
на позаземному віражі.
Може гріє тіло комуніста
полум’я катарсису, аби
не горіло у краю журби...
слава Богу, є ще свято-місто,
де не заважають атеїсти
і раби совкової доби.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=899527
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.12.2020
Десь у небі іноді літає
моє друге невловиме я,
уночі на Бога сподіває-
ться, а днями сповідається,
дістає до місяця рукою,
падає в обійми моря пір-
їною у піняву прибою
і зринає парою до зір,
а коли вертається додому,
зависає на земній орбі-
ті і не нав'язує нікому
те, що довіряє лиш собі,
що луною музики полине
із небес у поле зору дій-
сної історії подій і
маю ту надію, що єдина
ця моя незрима половина
ще існує у душі моїй.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=899169
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.12.2020
[b][i]Претензії[/i][/b]
[i]йому[/i]
У карантині я уже не та
і важчає тягар цієї ноші...
Усе коротші осені літа...
мабуть тому пора ця – золота,
а от роки у юності найдовші.
Ярило повертає до весни
і вищає орбіта у зеніті...
як мовиться, – на носі яре літо.
І видяться такі пророчі сни,
що хочеться в обійми полетіти.
А в декого одне у голові –
намилив лижі і гайда до лісу...
Не доганяю я цього гульвісу.
Раніше – що не день, то візаві...
а нині... видно небеса праві,
коли між нами нап’яли завісу.
[b][i]Видумки[/i] [/b]
[i]їй[/i]
І каюся, і ні... у ці короткі дні
усе одно вигадувати мушу,
що ніби я не їй і не вона мені
пообіцяли не ятрити душу.
Усе не проминають міражі,
у голові – чорти у табакерці.
Коли дрімають ангели душі,
то бісики розгулюють у серці.
Навіщо ця інклюзія мені?
На те і є надія в далині,
яку не завіває завірюха.
Гасає пандемія по землі...
Немає Санта Клауса в імлі...
взаємоізоляція – по вуха .
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=899068
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.12.2020
[i]« Коли розлучаються двоє...»[/i]
Пісенне
[b][i]І[/i][/b]
Коли немає того, що колись
було, то я не відрікаюсь
від нього. Мушу виговоритись,
коли один за всіх ще залишаюсь.
Перебираю в пам'яті душі
обличчя, імена і клички, очі
і до зорі не вистачає ночі,
аби зійшлись усі товариші.
Згадаємо із хлопцями дівчат...
з дівчатами...(як іноді ведеться)
про їхніх завойованих солдат
у пам’яті обманутого серця.
[b][i]ІІ[/i][/b]
Осиротіли пам’ятні місця...
у вирії дорогою чужою
летіли поодинці до кінця
а розлучались парами, по двоє.
Щезали, наче плем’я могікан...
всі як один «виходили у люди»,
аби одного разу на екран
проектувалося «Російське чудо».
Не дочекались кращої пори...
Ішли на поруби і дуб, і явір,
аби соціалізму табори
іменувалися – совковий табір.
[b][i]ІІІ[/i][/b]
Немає їх... неначе й не було...
Єдина втіха віку золотого
напевне-що полинула до Бога...
У пам’яті – дорога за село
та усмішки веселі... повезло...
бо ще учора... наяву – нікого.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=898976
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.12.2020
[i]« Чим далі в ліс,
тим більше дров...»[/i]
Прислів’я
У чорному лісі іду навмання...
А що мені буря чи злива?
Та не доганяю, кудою щодня
щезає зима білогрива.
Напевне у неї по азимуту
і в мене – одне і те саме:
коли три дороги, наліво іду,
а потім направо і прямо.
А там, де не буде моєї ноги,
стоїть ще на курячій лапі
оголена талія баби Яги
і мощі Кощія на шкапі.
То тінями Чахлика рикає змій
і наша – його баба Йошка
лякає усіх у країні моїй
так само як зелень і «йолка».
А далі «тайожний» союз і пурга,
сніги, завірюха... де нині
притрушує інієм сива хуга
біляве, криваве і синє.
А далі... зима замітає сліди...
Кудою не човгай, кудою не йди –
одні кучугури й замети.
Якщо закудикаю лихо й біду,
на голову іншу пригоду найду,
яка подобає поету.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=898690
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.12.2020
[i][b]Як ...ти там?[/b]
до нього[/i]
Бачила тебе як наяву...
уві сні... а на душі тривога...
випадає по воді дорога...
нібито до берега пливу,
та усе не видно, до якого.
Наче у пустелі міражі.
Видно, що вінчає сьоме небо,
коли цього, може, і не треба...
Стоїмо обоє на межі
ще свої і, наче, не чужі...
Як би не упасти до ереба
на крутому цьому віражі?
[b][i]Я тут[/i][/b]
[i]їй[/i]
Не лякайся й не лякай мене.
Куди ніч, туди і сни урочі.
Темрява нікого не мине,
та не попадаймо їй на очі.
Так упали карти... у Царя...
сказано у ветхому завіті,
що усе мине на цьому світі,
пощезають гори і моря
і настане зоряна пора...
І тоді засяють у зеніті
поряд... я і ти – моя зоря.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=898599
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.12.2020
[b][i]Ти[/i] [/b]
[i]до неї[/i]
Ну ось: ми – є, і наше, і моє,
і де-не-де суспільне і нічийне...
хай буде Ти – нове ім’я твоє
ну, а моє... яке тобі доцільне.
Тоді одне до одного іти
багато легше... однієї миті
колись мені уже являлась ти,
коли тебе ще не було на світі.
А нині ми приречені на те,
аби одного разу на осонні
я знову цілував твої долоні
як це було, бувало... а проте
у нас і нині є ще золоте
руно, яке не полиняло зовні.
[b][i]Я не я[/i][/b]
[i]до нього[/i]
Навіщо зазіхати на чуже?
Є гавані і є свої причали.
Хай Бог мене від того береже,
аби я не своє оберігала.
Ти любиш силуети негліже,
тобі як і мені усього мало...
згадаємо навіяне, адже
і я твоє колись давно читала.
Дарма, що нині я уже не я.
І ти іще у класиках не ходиш.
Така фортуна. Що одна не можеш,
те ми обоє в піні житія
осилимо. Озвучимо ім’я –
на те і є ми сотворіння Божі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=898488
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.12.2020
[i]« Коли заходить ум за розум...»[/i]
Роздуми
[b][i]І[/i][/b]
Які розумні іноді поети,
а особливо класики нові –
анахорети та апологети
язичника без ґлею в голові.
[b][i]ІІ[/i][/b]
У читача доволі є омани,
яка біда у нашому краю.
Ночами уявляє – у строю:
то козаки, то їхні отамани...
а я, буває – пекло у раю
та вражу ахінею окаянну,
що затіває агітацію,
коли смолу із казана не п’ю,
де язики показують погани.
Не проминає летаргійний сон...
Любителі Корану і Талмуду
у кабалі апокрифу Іуди
не визнають канони і закон
і пропагують свій Ієрихон
із капища язичницького блуду.
На православну голову мою
не налізає шапка атеїста.
Він і моя душа – антагоністи.
Не розумію націю свою, –
навіщо їй у правому бою
ці ліві та лукаві пофігісти?
[b][i]ІІІ[/i][/b]
Людині, зі свідомістю – зеро,
ніхто ніде не доведе ніколи,
що суще та існуюче навколо
описує Його живе перо –
енергію, інформаційне поле
як Божий Дух любові і добро.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=898336
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.12.2020
[i]« Дело в шляпе...»[/i]
Досягнення
Не може бути! Йолка!! І... зелена!!!
У капелюсі сяє... Аладін...
Хотілося до Поттера напевне,
а випало іти у Слізерин.
Не вистачає чарівної лампи
і палички ніякої нема,
аби махнути до еміра... папи...
і записати це у кінема.
Зате, які нечувані здобутки!
На сході завойовується мир...
еліта багатіє на прибутки,
а на арені – мафії кумир.
Рахує трупи рідна медицина
і поки уряд не жаліє слів,
то офіс захищає ворогів...
І гаслами сіятиме ялина –
корупцію рятує ґільйотина,
а націю – інфляція боргів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=898251
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.12.2020
[b][i]Недохват[/i] [/b]
[i]їй[/i]
Я їй, – привіт! Вона мені, – адью!
Солодка сіль на задубілу рану.
От і побігай в темному гаю
з такою героїнею роману.
Укриє іній голову мою
як ожеледь усі церковні бані.
Чи біс в ребро, чи мозолі наб’ю –
прогнози на майбутнє непогані.
Та іноді симпатія моя
на ці події одкриває очі
мені й собі. Ми боїмось щоночі
оказії побачитись щодня.
Надія є на логіку жіночу,
що десь у небі ми одна сім’я.
[b][i]Перебір[/i][/b]
[i]Йому[/i]
Навіщо той гармидер «Енеїди»?
Людей вінчають зорі угорі.
І десь візьмуться у моїм дворі
не тільки ангелята, але й діти.
І не сонети о такій порі
на часі... і не до сучліту...
А хто зготує істи дітворі?
А як же я на море не поїду?
Та уявляю, – ой, лечу, лечу...
наобіцяю як ота синиця
варити юшку у морській водиці...
На каруселі з далечі кричу
і я за це нічого не плачу...
і слава Богу, що мені це сниться.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=898232
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.12.2020
[i]« Поезію диктують небеса...»[/i]
Думка
Не вірю я уже,
що є готові вірші,
а душу береже
рука, що нею пише.
Іще іти й іти...
А що як, Боже правий,
на спалені мости
веде мене лукавий?
То вила по воді,
то ангели аїду...
По синусоїді
і радощі, і біди.
Сльозу чиюсь утру...
І помічаю знову,
що п’ю печаль стару
за думу полинову.
То іній, то роса
на оболоні квіту
як тануча краса
нев’янучого світу.
У магії ночей
і далі неозорі,
і сяєво очей,
і падаючі зорі.
Метеликом лечу
і понесу у слові
палаючу свічу
гарячої любові.
У течії життя
з нічого виринає
поезія моя.
Та це не означає,
що ці оази раю
описую не я.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=898130
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.12.2020
[b][i]Не сказане[/i][/b]
[i]їй[/i]
Ілюзія, що є у ролі бранця
моєї Дульцінеї Донкіхот.
У образі реального іспанця
у неї буде лицар Ланселот.
Але і на коні поза ярами
я не піймаю ту, що на бігу
торкає хвилі босими ногами
і зарості аїру на лугу.
У лісі – мавка дикої природи,
наядою пірнає у ріці,
у небі – зірка заходу... до сходу
ще нічия синиця у руці.
А уві сні у лісі чарівному
її в обійми іноді ловлю...
я не лише поезію люблю.
Ні, не піймаю... бо моя знайома
у самоізоляції... удома
синиця не до пари журавлю.
[b][i]Не почуте[/i][/b]
[i]йому[/i]
О! Об’явився у моєму лісі
блукаючий у хащах Берендей!
А може це у образі гульвіси
Юноною спокушений Еней?
Я не одного Ґрея полонила,
коли була ще юною Ассоль,
та полиняли золоті вітрила
і запізніла унікальна роль.
Я ще біжу і вітер доганяю,
але в моїй душі не тане лід...
і хто мене такою упіймає,
коли за мною пропадає слід?
Я зіткана із пари Аеліта...
мелодія чиясь у трьох словах...
.................................................
за обріями перелітний птах
синицю не зуміє обігріти...
.................................................
але якщо до серця притулити,
то я лечу... і тану у руках.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=897939
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.12.2020
[i]« Карфаген повинен упасти...»[/i]
Катон
Юрба не помічає калино́ву
поезію, яка лікує мову,
не експериментує, не кує
зозулею, не видає полову,
аби не перевіяти своє.
А як повіє метрами новими,
я не питаю, – що за вояки?
Але за тавтологію у римі,
буває, зауважу невловимі
для ґенія поези помилки.
Буває, не помічу злого тону,
але душею чую моветон.
Вона у мене той же камертон,
що реагує і на обертони,
і на фермату, і на зайвий фон.
У діалозі, наче, не упертий.
Але моя позиція така –
коли навколо ні живі, ні мертві,
я апелюю не до опонента,
а до епохи драного совка.
Є викопні радянські патріоти –
апологети вичахлих богів:
по формі – какофонія орлів,
по суті те, що кумкати не проти...
....................................................
Не кукає зозуля у болоті,
аби не наживати ворогів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=897859
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.12.2020
[b][i]Прогулянка[/i] [/b]
[i]Без неї [/i]
В поезії із нею ми чужі,
але в руці ще відчуваю руку
і бринькає погода на душі,
віщуючи із Музою розлуку.
Іду... бреду... блукаю... Бог дає
на перепутті відробити мито.
Замучу серце і її, й своє –
поет повинен хоч когось любити.
Перебродив... зі снігом і дощем,
як заєць не ховаюсь під кущем
у лузі над озерами, у лісі...
І то нічого.... що душа у кризі,
а серце відчуває тихий щем.
Досушую обледенілі ризи.
[i][b]Розлука[/b] [/i]
[i]З ним[/i]
І я сама. Пряду на полотно
нитки життя, любові і розлуки.
Ось і робота... і немає муки,
що не угодна Богу все одно.
Йому – не все одно, та серця звуки
не долітають, падають на дно
і поки зійде хоч одне зерно,
я не страждаю, не ламаю руки.
Я не ламаю руки ні за ним,
ні за його пропащою душею
єдиною, та схожою з моєю,
яку обніме вітер перед тим
як овіває фіміаму дим
його зорю із іншою зорею.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=897788
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.12.2020
[i]« горе від ума...»[/i]
Недорозуміння
Живемо у вічній боротьбі...
У боях від заходу до сходу
всі віки історії народу
нація виборює собі
волю, незалежність і свободу.
Все – аби подалі від Москви...
козаки і чорта не боялись,
не гнила рибина з голови
і орли боялись булави...
але п’явки якось присисались.
У народу – залишки ума,
і царю його не вистачає...
Є досада і тому питаю, –
поки не оговталась юрма,
ну чого ти лізеш до керма,
ти, дурне теля чужого краю?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=897763
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.12.2020
[i]І[/i]
Зима мітлою вимітає осінь…
О! Як її любив поет арап!
А ми не вимітаємо і досі
очарування... і великороса...
і родича по імені кацап.
Якщо удома жити є потреба,
то їдьте, дорогесенькі, туди,
де є усе, але лише для себе –
і камінці не падають із неба,
і є багато газу і води.
[i]ІІ[/i]
Фальшиве не огранює природа…
В агонії гидота світова
насилує і не дає розводу…
гібриди селекційної породи
рабів Росії вивела Москва.
І малороси до нестями раді,
що їм язик нав'язують у Раді…
Лише в окопі пізнає хохол,
що душу опікаючий ґлаґол
дає салют у кожному заряді.
[i]ІІІ[/i]
Останній бастіон апартаїду –
Росія світу мало що дала
окрім двоєголового орла.
Поезія із лайкою сусіди
та мовою героїв «Енеїди»
замулює оазу джерела.
Богемі це нагадувати всує.
Не каюся, що не осоловів
у хащах буєраків і гаїв.
Поет веде, а бестія рулює.
Хизуються собою чистоплюї,
блукаючи у лабіринті слів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=897454
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.12.2020
[i]І[/i]
Зима мітлою вимітає осінь…
О! Як її любив поет арап!
А ми не вимітаємо і досі
очарування... і великороса...
і родича по імені кацап.
Якщо удома жити є потреба,
то їдьте, дорогесенькі, туди,
де є усе, але лише для себе –
і камінці не падають із неба,
і є багато газу і води.
[i]ІІ[/i]
Фальшиве не огранює природа…
В агонії гидота світова
насилує і не дає розводу…
гібриди селекційної породи
рабів Росії вивела Москва.
І малороси до нестями раді,
що їм язик нав'язують у Раді…
Лише в окопі пізнає хохол,
що душу опікаючий ґлаґол
дає салют у кожному заряді.
[i]ІІІ[/i]
Останній бастіон апартаїду –
Росія світу мало що дала
окрім двоєголового орла.
Поезія із лайкою сусіди
та мовою героїв «Енеїди»
замулює оазу джерела.
Богемі це нагадувати всує.
Не каюся, що не осоловів
у хащах буєраків і гаїв.
Поет веде, а бестія рулює.
Хизуються собою чистоплюї,
блукаючи у лабіринті слів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=897453
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.12.2020
[i]« Одного разу...
лебідь з раком щуку...»[/i]
Памфлет
То затихає, то лунає знову
собача пісня про легальну мову...
Не важко угадати – це язик
у вигляді священної корови,
яку доїти пролетарій звик.
І хто його, як Лєнін, не вивчає,
поет ВеВе(глашатай!) нагадає,
що́ їх веде на Київ... напролом...
війною аж до самого Дунаю,
де кожен володіє язиком.
І малороси, й наймані бояри
на те уже видумують закон...
але ВееР вирулює за хмари,
а офіси зеленого до яру –
як поліцаї Криму у полон.
................................................
Єднають п’яте колесо і дишло...
І... ти диви... аби чого не вийшло...
не раком, але – задом наперед...
Перемагають хлопці-запорожці...
і КаеСУ, і... і ОПеЗеЖопці...
і шмаровидло ляпають... і мед.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=897135
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.12.2020
[i]« Дорогу осилить той,
хто іде...»[/i]
Крилата фраза
Як невпинно роки за роками
наближає вічна течія
сліз, крові і поту ручаями
у болото дельти житія.
Наче і любов не за горами,
ніби є і щастя, і сім’я,
а про те, що управляє нами,
пізнаєш у ролі ратая́.
Воля – в полі, доля – у дорозі,
по якій намічено іти
проти буревію і сльоти,
віддаючи сили перемозі,
поки є надія на порозі
і душа на фініші мети.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=896946
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.12.2020
[i]« Ти пішла з усмішкою лукавою,
А куди, я так і не спитав... »[/i]
Б.Олійник
Була у мене мрія... як весни
чекав її, але боявся миті,
коли вона зникала у блакиті
і довго не являлася у сни.
Ось і тепер, коли минає осінь
і у дворі не гримає гроза,
вона у небі і її сльоза
гірка й солона капає на роси.
А як же я і як тепер мені
у цьому світі діяти і жити?
Задумались хатні дереворити,
які я залишаю на стіні,
що і вони одні в самотині
чекатимуть її, весни і літа.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=896866
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.12.2020
[i]« Унесенные ветром...»[/i]
Кіно
Четверо нас із семи дітвори –
щирі у вірі, наївні...
сіяли нас на узліссі вітри:
сестри мої у лихої «сестри»,
я ще живу в Україні.
Бігали ми по траві і росі
голі, голодні і босі...
вищу освіту отримали всі,
боргу немає... спасибі Русі,
що не втопила у Росі.
Двоє із нас відлетіли дітьми.
Кращої долі не треба –
ані тобі колосків, ні зими....
Братові не таланило з людьми,
волю отримав на небі.
Порозліталися ми – хто куди
поза союзні простори...
батько почив біля яру – один,
де в голодовку зариті діди,
мати – у горах над морем.
Старша тікала до Алма-Ати
з шахти – своєї могили,
гнана недолею в інші світи...
Клеїли тіло її з десяти,
доля на безліч побила.
А середульша гуляй-цілину
міряла аж до Уралу,
відвоювала «свій Крим» у війну,
любить за це «дороґую страну»,
і у Кремлі генерала.
Ну, а найменша матросом була,
то й подалася на море,
де і Земля ще і досі Мала
і не конає імперія зла,
перетираючи гори.
Я там бував, та і сліду ноги
не залишаю ординцям.
П’ю і жую наодинці...
Не додає мені пам’ять снаги:
друзі далекі – мої вороги,
а найрідніші – чужинці.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=896699
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.11.2020
[i]« Тіні щезають опівдні...»[/i]
Факт
Розвіяні ілюзії життя
вміщаються у три щасливі миті:
ось я мале, із мамою, дитя,
ось ми усі, а на столі – кутя,
а онде сяє сонце у блакиті.
Все інше – як на обрії земля,
яка фата-морганою зникає
єдиного на рейді корабля,
дрейфуючого до кінця і краю
без компаса, вітрила і руля.
Перемішалось явне і минуле
на зримій і невидимій межі,
де береги і острови чужі
фантомами у далині майнули
як юності далекі міражі.
Як синє плесо сонної ріки
де плаває осіннє в'яле листя,
гойдає вітер жовті поплавки,
несе на хвилях бусинки намиста
у шатра очерету й осоки.
І вся оця романтика – село,
де каравели плавали млинами...
І думаєш, – було чи не було?
Усе, що лободою поросло,
зникає як у вирі – оріґамі.
І видива майбутні вітражі,
і одинока хата на межі –
дитячі силуети мого раю...
За ирієм щезають деркачі,
а привиди і тіні – уночі,
коли останній сон оповиває.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=896609
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.11.2020
Душу тривожать жалі.
Майже на відстані серця
чується десь у імлі:
[i]« Діточки, як вам живеться?»[/i]
Поза ліси і поля
є куди думці летіти.
Може, почує земля:
[i]« Як Вам – у іншому світі?»[/i]
Лети, душе моя, лети
понад лісами і полями,
і віднеси мої листи,
що адресовані до мами.
Згадую – мама і я,
пісня її колискова...
[i]– Люлі, матусю моя.
Як там зоря вечорова?
– Бачу у небі зірки,
місячні ночі... а днями,
наче сапаю грядки,
ніби я знову із вами.
І не лякає пітьма
осінню, влітку, весною...
Тільки б не люта зима,
тільки б не тліло війною...
Чую пісні Кобзаря…
байку неситого вовка…
тільки б не красна зоря,
тільки би не голодовка…
[/i]
Лети, душе моя, лети
і не тривож мене ночами,
коли отримую листи
із того світу і від мами.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=896494
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.11.2020
[i]« Люблю я
пишне в'янення природи...»[/i]
За Пушкіним
Моя осіння золота пора
уже згасає. Настає сувора.
Полине скоро в небо неозоре
моя осіння золота пора.
І там вона засяє як Аврора...
а от моєї юності зоря –
моя осіння золота пора
уже згасає. Настає сувора.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=896474
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.11.2020
[i]« Молодому козакові
мандрівочка пахне...»[/i]
Пісенне
Ще гуляю... мріями блукаю...
не блуджу, та іноді гадаю, –
де мої синиці й журавлі:
чи у небі, чи в його імлі?
Знаю, що ніде немає раю
на моїй дорозі по землі.
Де-не-де розвіяні по світу
як у полі дикі кураї
віхи і супутниці мої –
за межею осені і літа
на долоні замітає вітер
одинокі долі нічиї.
Оминаю капища аїду,
не вчащаю у чужий едем
і тому, научений Отцем,
в кондуїті занотую біди
і ніхто не помічає сліду
автора поезій і поем.
На етапі є чимало станцій:
візії...оказії... сім’я...
оживаю у обіймах пасій
і триває подорож моя,
що вміщає сотні іпостасей
юності у жмені житія.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=896241
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.11.2020
[i]« Вертаємо на круги своя...»[/i]
Парафраз
Зів'ялі кольори на диво урочисті
в очікуванні дня осінньої пори,
коли сяйне лазур та охра золотиста
і одягне Майдан зів’ялі кольори.
Очікує народ плоди своєї дурі,
обравши на роки в минуле поворот...
тьмяніє знамено із охри та лазурі,
і не відомо що очікує народ.
Линяють кольори нової України...
вертає доля до нещасної пори
з орієнтиром на підвали і копри...
Іще не змита кров минулої руїни,
не підняли гілля червоної калини,
а на зеленім тлі линяють кольори.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=895638
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.11.2020
[i]« Не хлібом єдиним..»[/i]
Притча
[i]І[/i]
От би й собі завертітися флюгером
у течії забуття...
дзиґою бути, на ниточці – фуркалом,
антизеро... одиницею... юзером...
не ображати дитя,
що як і я ще уміє сміятися
і видає у етер
«галіматью» і отримує ляпаси
неуків, парій, гетер.
[i]ІІ[/i]
Не фараонові і не Мойсеєві
чада Адама, спокушені Євою
мовою змія, йдемо
за язикатою і звичаєвою
на поводу у обнімку з Ємелею,
суржик його жуємо.
Наче ізгої, в пустелі блукаємо
і переводимо час...
маємо те, що нічого не маємо
гідного нації, і забуваємо
те, що об’єднує нас.
Тішимося архаїчною мовою,
та аплодуємо тим,
хто володіє абияк ворожою...
І виїдає... і коле половою
очі... «атєчєства дим».
[i]ІІІ[/i]
Може й собі хизуватися шоу, а
не потуранням своїм
ще вопіющим Голгофою головам?
Може, явитися Іє́ґошо́уа
за́світу Єршалаім?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=894886
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.11.2020
[i]« Гай золотий відгомонів і листя
зашаруділо мовою беріз..»[/i]
За Єсеніним
Перекипів зелений шум
у золоті розмаю
і огортає душу сум
оголеного гаю.
Летять до ирію птахи
за обрії далекі
лишають гнізда і дахи
оперені лелеки.
Несуть на кожному крилі
мої дитячі мрії,
що на подвір’ї і землі
розвіяні як пір’я.
І залишаються мені
за перелазом тину
одні пейзажі та сумні
картини карантину.
Заманює у хащі ліс
дарами урожаю,
де у корінні між беріз
опеньки визирають.
Іще жаліє листопад
горобину й калину,
а те, що затіняє сад,
чекає гільйотину.
Ясою віють небеса...
сльозою капає роса...
у сивині туману
палають де-не-де кущі...
переполіскують дощі
осінню ікебану.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=894529
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.11.2020
[i]« Брехнею світ обійдеш,
назад не повернешся...»[/i]
Поговірка
Витрушує суди ідальго Зеля,
аби його боялись вороги.
У нього є секрет Полішинеля,
як підіймати рейтинг у слуги.
Його задача – заварити кашу
і хай її розхльобує народ...
їдять свої і наїдяться наші,
а на парашу сяде Донкіхот.
Нехай собі пограється дитина,
коли робити їй нема чого.
Із пляшки легко випустити джина,
та важко закупорити його.
Нехай сідлає клячу Росінанта –
за Дон уже утоптана «тропа»,
а радники у рясі окупанта
собі готують іншого попа.
У Раді – Санчо, в охороні – Панса,
у офісі – російські єрмаки...
опозиціонери залюбки
виписують майбутньому аванси...
Якщо на клячу поміняв Пегаса,
то пожують і виплюнуть, таки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=894288
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.11.2020
[i]« Яке їхало, таке й здибало...»[/i]
Поговірка
І
В коловороті поколінь
іще від Байди і Мамая
донині – всі, кому не лінь,
оплакуємо долю краю
і славимо його, буває,
від Отче наш і до амінь...
Роса очей не виїдає
і не щезає Божа тінь.
ІІ
Чекаємо на манну з неба,
яка ось-ось тай упаде,
і Україну поведе
її Антей, а не амеба
із міткою еНКаВеДе.
Щаблі ламаються. Істоти
не досягають до висот.
Линяють коміки-сексоти
і очищається народ.
Але нікому не відомо,
коли ми чесно і свідомо
повимітаємо сміття –
і тих, у кого не всі вдома,
і ворогів, що – за життя.
А поки-що на авансцені
Московії попихачі:
гордони-аристовичі,
неутопаючі арсени
не КаеСУ, то Дейв і Чіп,
не Мата-Харі, то «казбеки...
какая разніца...» ...мені,
чи то агенти потайні,
чи то лакеї – учні зека
пиляють бакси у тіні?
ІІІ
Нема ні миру, ані слави...
не ті... не ті поводирі
позасідали угорі...
Нові нувориші лукаві,
лиси-пройдисвіти старі
надіються
почути,
– [i]браво![/i]
І у терновому вінці,
заведена на манівці,
іде
[i]між крапельок [/i]
держава.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893929
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.11.2020
[i]« Бачили очі, що купували,
то тепер хоч повилазьте...»и[/i]
Прислів’я
Кримінальна влада дуже пильна –
знає що, куди й кому несуть.
І уже не виглядає дивно,
що юрбою обрана дитина,
має свій конституційний суд.
Мали візи і свої, і наші.
На заваді не стояв ковід...
Та Європа заважає Раші...
і беззубе заварило кашу,
маючи азійський апетит.
Хоч дурні юродиві, та хитрі.
Хто купує, той і виграє.
Хто куди, а свині до корита.
Вівці цілі, в вовки не ситі
і чуже хапають як своє.
Все, що установи награбують,
списують на вірус і війну.
Є закони... і Феміду чують...
шахраї від шахраїв рятують...
жуліки освоюють казну.
Мафія зеленого розливу
діє із кумами заодно
і стає готове косо-криво...
Смійтеся! Радійте цьому диву,
«лайкайте відосики» й кіно.
Помагайте цій веселій зраді,
може й вам на куш перепаде,
адже умостились де-не-де...
будете сіяти на параді,
бо нема нічого на заваді,
поки шут зі сцени упаде.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893325
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.10.2020
[i]« Не тратьте, куме, сили,
спускайтеся на дно...»[/i]
Поговірка
Усі дурисвіти розумні,
але юрмі усе одно,
що і її пошиє в дурні
непотопаюче лайно.
Лакею все іще здається,
що він у нації кумир –
там, де нема душі і серця,
прохає у Кощія мир.
Куми, свати й колона п'ята
об’єднують свої ряди,
аби Московії пірати
сухими вийшли із води.
А самодура щось лоскоче
іще піарити себе.
Немає А, та дуже хоче
нарешті вимовити, – Бе.
Та як не бачити сьогодні,
чиї заслуги і вина,
що й досі точиться війна?
Стратегія, що діє зовні,
веде надійно до безодні,
якій ніде немає дна.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893035
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.10.2020
[i]« Життя не повертається назад...»[/i]
Із пісні
Неможливо зупинити час
і вертіти, як цигани, сонце,
та вертають у минуле нас,
міражі дитячі у віконці.
У віконці – море чарівне,
у якому, наче очі, світять
зорі і виманює мене
у свої покої ясен місяць.
Ясен місяць порає в саду,
заодно оздоблює одежі,
що роняє осінь находу,
поки не щезає у безмежжі.
У безмежжі зупинилась мить.
Отже, це усе-таки можливо?
Наді мною сяє вічне диво...
Вічне диво падає... летить
у безодню... а ясна блакить
випливає...
Боже!
Це – красиво!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=892884
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.10.2020
[i]« Посієш вітер,
пожнеш бурю... »[/i]
Прислів’я
Хто сіє, той збирає врожаї
і не паї, а землю обробляє,
і не багатії, а ратаї
збагачують перлинами її –
оазами освоєного краю.
Це вимагає поту... і крові
у всі часи ворожої навали.
Так є, було і не мине надалі,
коли у пущі – згарища нові,
а на душі – тривоги та печалі.
То й сіємо – і радощі, й жалі.
Дивуємося, – що ж це уродило?
Не раз на шило поміняли мило,
але немає миру на землі,
не помагає миро і кадило.
І віють, віють бурі та вітри
із півночі і сходу... люта стужа
гартує світ, а нації – не дуже...
Одному Богу видно із гори,
які переважають кольори,
і це Йому напевне не байдуже...
Єдина віра, а дороги – три...
та захід випихає до сестри
у місиво кривавої калюжі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=892698
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.10.2020
[i]« Не дай, Боже, виживати
у часи перемін...»[/i]
Парафраз
Мариться поезія природи,
поки ще у пам’яті жива
на свої капризи і дива –
то негода, то ясна погода...
та не цим забита голова:
на любов уже немає моди,
нині на елегії жнива.
І поети силосують книги,
вірячи всерйоз і жартома,
що на них очікує юрма,
наче неминучої відлиги –
осінню скресаючої криги,
бо зимою вибору нема.
Іній, завірюха і замети
поміняють сенсори доріг:
гальма, знаки – долі оберіг...
і у спілці вирішать поети,
що пора узятися за сніг.
Та на те і воля... у дорозі,
де еліту обирає край,
а чума рішає на порозі,
хто – у пекло, а кому – у рай.
Бо у голові – нерозбериха,
як міняти горе на біду
і не замерзати на ходу.
Та у гільдії поетів тихо.
Може їх не зачіпає лихо?
Може, я видумую біду?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=892638
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.10.2020
[i]« Правда очі коле... »[/i]
Розмовне
Наша правда влаштовує нас
і таких, як і ми, ще до того
як на мить зупиняється час
у останній молитві до Бога.
Наша істина, сукана з жил,
не влаштовує інде еліту
із минулого... їхній копил
заважає майбутньому жити.
А воно ж – для онуків, дітей,
що очікують нашої ради...
Не буває, заради ідей,
монополії іншої правди.
Не сховаєшся з нею на піч,
не приймуть її друзі колишні,
та богему лякає найбільше,
що у неї багато обличь,
а коли насувається ніч,
її справжнє лице
найстрашніше.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=892426
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.10.2020
[i]« Все вертає на круги своя... »[/i]
Прислів’я
І
Жити, виживаючи, не мед
і лише уява помагає
бачити сьогодні наперед,
що тебе вчорашнього чекає.
У Полішинеля є секрет –
ув’язати наслідки й причину.
Та, аналізуючи момент,
добре знає не один поет,
що руйнує вільну Україну.
ІІ
Божий суд очікує людей.
Нелюдам нема чого чекати.
Подались до біса в адвокати
слуги умираючих ідей.
У резерві Зе – ОПеЗеЖе.
На арені цирку їхні кадри.
Ожили юродиві кассандри –
королі й тузи у негліже.
ІІІ
Падає у пекло білий світ.
Не гартує націю КоВіД
та не відміняє Божу кару.
І допоки бестія веде
у лабети Пу й еНКаВеДе,
буде епідемія піару.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=892362
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.10.2020
[i]« Українська правда...»[/i]
Пропаганда
Історія лише тоді навчає,
коли її осмислює народ,
і гнів його Везувієм палає,
і чуємо із Дону до Дунаю,
що є у кожній хаті патріот.
Ми, як були від Сяну і до Дону,
то й будемо! Бо течія несе
усі народи в історичне лоно,
тому що це по Божому закону,
тому що, – [i]Україна над усе! [/i]
Аби лунало:
[i]« Слава Україні!»
« Героям слава!» –[/i]
із небес гуло...
І, – [i]Слава нації! –[/i]
і прісно, й нині:
[i]« смерть ворогу!»[/i]
І «[i]Путя – це...
...!»[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=892166
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.10.2020
« Немає гарантії,
що у нас є ґарант... »
Автоафоризм
І я ґаранта запитаю,
яка стратегія і план:
чи сам піде із мого краю,
чи почекає на Майдан?
А шосте є таке питання, –
коли сміятися з п'яти?
І сьоме, й соте, і останнє, –
куди б його послати зрання,
якщо ми перейшли на ти?
Була оказія пожити
як люди – в мирі і добрі,
та видно зайві посполиті,
коли панують упирі,
а їм прислужують учені,
комедіанти і сноби.
Нас виживають сили темні,
та ми були б іще, якби
не ця оказія, що нежить
веде людей у дальню путь.
У тому і кінцева суть –
сліпа карга закине невід
і як не тонете як-небудь,
то виринайте як небу́дь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=891925
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.10.2020
[i]« Все таємне покриває явне...»[/i]
Автоафоризм
Мене вітають, то і я вітаю:
з Покровою! Бо є ще козаки
і на дозорі бойові жінки...
а я лише пером перемагаю.
Прорубую і двері, і вікно
уперто, де-не-де і безнадійно.
Усе моє пізнаване давно,
але боюсь – нікому не потрібне.
На сході є мої захисники,
у владі їх усе іще немає,
та всупереч усьому й завдяки
і я, можливо, щось та захищаю.
Не диригую, та немає дня,
аби когось не витягав за вуха,
щоб і мене послухала-послухав,
як я пиляю... на дорозі пня
і випиваю чашу, на коня,
гірку як перепалена сивуха.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=891719
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.10.2020
[i] « Не такий страшний чорт
як його малюють... »[/i]
Прислів’я
Немає миру ані між людьми,
ані між небесами і панами.
За носа водить осінь до зими:
то десь дощі, то засуха місцями,
то вибори у мери… голови,
яка(усім відомо) загниває,
або таке на плесо випливає,
хоч загодя тікай на острови…
на голову таке не налізає
і тягнеться рука до булави.
У пекло й рай – одна і та ж дорога,
та кожен заслуговує своє...
і резюме лукаве, і досьє
приховує то ратиці, то роги...
а те, що ми вимолюємо в Бога
молитвою – не те, що Він дає.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=891527
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.10.2020
У просторі космічної імли
пливе Земля в обійми Деміурга
і невідомо, чи найдеться друга
у просторі космічної імли.
Яка тяжка безмежна Божа туга
і як не уявити це, коли
у просторі космічної імли
пливе Земля в обійми Деміурга?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=891473
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.10.2020
[i]« Я завтра уйду опять
в туманную даль... »[/i]
Приспів
У тумані минулого – зали,
і вокзали, і станцій вогні...
є і гавань, де щастя чекали...
а воно опинилось на дні.
Ми його відкладаємо й досі
як на рейді чужі кораблі
не готові до рейсу матроси
у круїзи навколо Землі.
Ця іронія із гіркотою
помагає за шумом прибою
уявити на острові рай,
де під пальмою доля ночує,
на банани очікує всує,
а ковтає лише молочай.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=891304
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.10.2020
[i]« На парашутиках снежинок... »[/i]
Напівзабуте
Вже на останньому причалі
надії наші і жалі...
Нехай тривоги і печалі
несуть у вирій журавлі.
А нам лишаються напам'ять
у золото убраний сад,
осінні айстри, що не в’януть,
і неминучий зорепад,
і ранні ружі біля хати,
і пізні маки на межі,
і ти, немов з ікони знята,
коли ми ще були чужі.
А ще – місцина у долині,
де шелестять очерети...
і досягає висоти
моя душа на павутині,
де ще відлунює донині
у пам’яті – найперше Ти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=891077
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.10.2020
Не зріє ярина у високосний рік...
Тривога на душі із тугою у серці
за маскою лиця очима у люстерці
указує на те, що проминає вік.
Випрошуємо дні у бабиного літа,
і вечори ясні – у Музи на зорі,
коли лише вона уміє обігріти
надією... її луною угорі.
Шепоче осока, що літо не зів'яне.
А як мине старе, то зійде молоде
і сонечко зійде... оплакувати рано
усе, чого нема і не було ніде.
Нехай недоля б’є, а ми даємо здачі.
Негода затяжна не зупиняє час
і усмішка сумна веселої удачі,
і почуття нове не оминає нас.
Не радують дощі, зате немає граду,
і мряки, і сльоти...
повіють холоди...
та по спіралі цій полинемо туди,
де зріє урожай і грона винограду
обтяжують сади...
Коли немає ради,
дозріє ярина з роси, а не води.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=890786
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.10.2020
[i]« Усе спливає в течії життя...»[/i]
Автограф
Ми ідемо варягами у греки
і мріємо, що буде у кінці,
де утлий човен місяця в ріці
несе обох за обрії далекі.
І як то файно, що – рука в руці,
а веслувати можемо... і легко
вигадувати, що у миті ці
ми летимо у гості до лелеки.
І, може, щастя десь у лепесі...
Нема йому ані кінця, ні краю,
коли воно у пам'яті зринає
у євшані́...
на піщані́й косі
стоїть лелека на одній нозі
і нібито усе іще чекає.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=890553
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.10.2020
[i]« Привиддя лихі мені душу гнітили...»[/i]
Л. Українка
І
Фантазія вигадує Наяду
у піняві ігристого вина...
Персея... Оріона... Аріадну...
А що, коли у пам'яті війна
нагадує Іспанію... Гренаду?
ІІ
Осіння Мойра усікає дні
і засіває небо неозоре
вечірньою імлою у вікні
і маяками в зоряному морі.
А ніч-циганка чорна і густа
вигадує у цій кофейній гущі
то місяця усміхнені уста,
то каравели у небесній пущі.
Мені туди ще, наче, не пора...
На покуті зітхають обереги.
Очима Вія зиркає мара...
луна – війною... автоматні черги.
Реалії гіркіші полину...
які наївні ми були учора,
коли і не гадали, що війну
наворожили п’ятикутні зорі.
ІІІ
Та ось уже зоріє у вікні,
щезають волохаті сіроманці
і не смеркає на душі мені,
що сутінки щезають аж уранці.
Усьому є і міра, і межа...
Ось і Ярило порає у хаті
і проганяє тіні пелехаті...
А люта пам’ять ріже без ножа –
за обріями нація чужа
заточує його на свого брата.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=890334
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.10.2020
[i]« Було колись в Україні
ревіли гармати... »[/i]
Т. Шевченко
Коли в минулому житті
були ми козаками,
напевне ангели святі
орудували нами.
Бо лупцювали татарву
і турка-яничара,
ішли походом на Москву,
на ляха у Варшаву.
Якби нам Хмеля, Богуна,
Сірка чи Кривоноса,
то не шукав би сатана
раба і малороса.
А так – спливає угорі
усе лайно кошари...
Ведуть сліпі поводирі
баранячу отару.
Колись наївна і свята,
а нині сіра простота
рішає долю краю,
коли вивищує шута,
в якого голова пуста
й світогляду немає.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=890205
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.09.2020
[i]« На війні як на війні... »[/i]
Факт
Як не добивайся тої волі,
а за неї треба воювати,
спекатися юди на престолі –
осліпити очі окупанта.
Іч, яка комедія? І досі
ситі комуняки – ревізори,
а свої у дошку прокурори
є те саме, що і мафіозі.
Ну яке у біса перемир’я
із ордою, що не знає Бога?
Вискубаємо орляче пір’я,
отоді і буде перемога.
Ну які угоди із чортами?
І яка Європа нам поможе,
поки на чолі із єрмаками
в офісі – агенція ворожа?
Нафіґ ці лукаві людолови,
ці куми диявола по вірі,
палачі ідеї, волі, мови,
хижі звірі у овечій шкірі?
Та у влади інші є ізгої.
У її прицілі: «майдануті»,
волонтери, укри,
...звіробої!
Та – нічого...
Якось має бути,
поки незахищені герої
захищають
світові
редути.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=890129
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.09.2020
[i]« Сумує земля за колгоспами... »[/i]
Ю. Сидорів
За поетами плаче тюрма,
у якій їх орда катувала
ні за що, аби ми пам’ятали, –
за поетами плаче тюрма.
Хай за себе радіє юрма,
що і нині у роки навали
за поетами плаче тюрма,
у якій їх орда катувала.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=890091
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.09.2020
[i]« Спочатку було Слово... »[/i]
Біблія
І
Чи ризи одягаємо, чи рясу,
однакова картина житія,
в якому пізнаю себе і я...
..............................................
Долаючи нові космічні траси,.
у безмірі енергії і маси
пливе terra incognita моя.
ІІ
У просторі на три координати
ніяка сила не лякає нас
і можна жити, а не існувати,
якщо не брати до уваги час.
Але чи є початок у безмежжі
або кінець у вічної душі,
коли немає сущому межі?
У полум’ї космічної пожежі,
які не наряджаємо одежі,
усе одно щезають міражі.
ІІІ
Усе сує́тне перейде́ у Лету –
і сила духу, і душа поета,
і о́брази його ікон та муз...
оази віри: храми, мінарети
Його обітованої планети
у вічній еманації – Ісус.
В часописі лише Один існує,
чиє ім’я не поминали всує,
але ще боїмося, що позве
на Божий суд, адже у нас живе
той деміург, який усе руйнує,
аби на світ явилося нове.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889787
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.09.2020
[i]« Що юним до лиця,
те старцям недосяжне...»[/i]
Автоафоризм
Чоловіку мало мати все,
що не заборонено мораллю,
і якщо наліво понесе,
то не оминає файну кралю.
Час не розчиняє почуття
у пучині моря-океану,
і якщо ми любимо життя,
то клюємо на його оману.
Що вночі оспівує піїт,
те йому забороняє віра,
і буяє полігамний рід
завдяки гяурам та емірам.
А якщо ля фане не шерше,
то месьє у золотому віці
так природа-мати береже,
що не зрадить і майбутній жінці.
Та іще поети-диваки,
мрії та уяві завдяки,
моляться одній своїй іконі
і на одрі будуть у полоні
течії за плесами ріки
до Харона, у її долоні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889693
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.09.2020
[i]« Марина льон тре,
Василь теля пасе... »[/i]
Ля Франсе
Немає ще у нас Аполлінера.
Оригінали є, але... мовчу...
готові, наче юні піонери,
та не потрібні нині читачу.
Сюрреалісти сильні у змаганні...
митці сучліту ближчі до еліт...
Переважає все ж копіювання
самих себе... щезає колорит.
Являючи себе у писанині,
подобатися хочеться юрмі:
фотогенічні дами – на світлині,
у пасій – донжуани на умі.
Аби у Музи не було простою,
і я чекаю візії такої –
з поезією бути візаві...
але вона диктує ахінею
і після публікації цієї
прощаюся із нею... селяві...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889583
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.09.2020
У павутинні бабиного літа
літає осінь – ще на двох одна,
якщо у мене, наче Аеліта,
гостює Муза і бринить струна.
Ночами одягає оксамити
і наливає келихи... до дна,
аби лиш пригубити... і летіти
у давній сон, де мешкає вона.
Живу іще... надією одною
і лірою, осінньою порою,
навіюю мелодії сумні
у довгі ночі і короткі дні,
аж поки попрощатися зі мною
прийдеться їй, а з нею – і мені.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889501
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.09.2020
[i]« Не убий...
Не укради...»[/i]
Заповіді
Минає день за днем, за роком рік...
на капищах, руїнах базилік,
у небесах лунає алілуя...
і так триває за віками вік,
допоки має жити чоловік
у Сина-Бога-Духа одесную.
Ще обирає обраний народ
єпископів Давидового храму,
злодіїв допускає до сезаму...
і поки поміняється синод,
місцями на олімпі воєвод
міняються то каїни, то хами.
Усіх рука Господня береже.
Та є великі сумніви, – невже
рука владики грішну руку миє?
Гряде благословенна мама мія...
над вільною країною уже
Покровою являється Марія.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889324
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.09.2020
[i]« даль неспокоєм у снах
лоскотала
прѝйде радісна весна
як навала... »[/i]
Домінік Арфіст
Словами вірша забринить
у серці пісня...
пересікаємось на мить,
тому що різні.
Співає ранній соловей
дитині гаю
свої мелодії ночей,
коли світає
і просинається душа
у тій колисці,
де є невидима межа
із тим, що сниться.
Хай грає море у гіллі
і скрипка плаче...
у кожного на цій землі
свої задачі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889180
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.09.2020
[i]« Не мытьем, так катаньем... »
« Не кляксою, то пером...» [/i]
Евфемізми
Світло є, а неучених – тьма.
Є кому у хаосі світити,
є кого сліпити, зокрема,
перлами богеми
у сучліті*.
Вже і генерація нова
копіює клони дієслова
і не дочува-, і забува-
є, що суржик –
це, таки, полова.
Леніну і Кобі завдяки
знаємо, яка нечиста сила
стільки тих учених покосила,
поки укладали словники.
Вчилися «сажать»,
а не писа-ти...
Ей, піїте, забувай чуже!
Ти ж не п’ята лапа окупанта,
і не Зе, і не ОПеЗеЖе?
Архаїчна мова неоліту* –
це евфемізація меню.
Що вживають неуки і діти,
те орієнтує кацапню.
Що у пісні інде популярне,
іноді завдячує перу.
Римою усічене –
вульгарне –
ложка дьогтю
в бочці нектару́.
Щось мені підказує, буває,
що минуле шори одягає
цим учителям і дотепер.
Пам’ятає сивий піонер, –
[i][b]діти у колиску ріднокраю
випали із люльки СеРеСеР.
[/b]
* – різновиди літератури.
[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889128
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.09.2020
Уві сні дорогою іду я,
а по косогору, наяву,
колію нащупую нову,
поки не почую, – алілуя.
Дихаю свободою – живу,
островами пам'яті існую.
Меншає щасливих дежавю,
більшає навіяного всує.
І майбутнє мариться як сон,
і минуле обіб’є пороги,
де кує зозуля три дороги:
дві чужі на волю... у полон...
а моя долає рубікон
Піррової недоперемоги.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=888835
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.09.2020
Сонце упало за обрії дня,
небо усіяли зорі...
ніч запрягає блідого коня –
місяць стає на дозорі.
Може, упали і ми із небес,
судячи, що́ ото сниться:
то летимо, то блукаємо десь
іноді з милою, інколи без
неї... журавки... синиці..
Та й наяву ми немов уві сні
чи у полоні ілюзій:
то запалає зоря у вікні,
то силуети її чарівні,
наче калина у лузі.
Небо показує птаху мою…
і не ворона, й не галка
каркають долю услід солов’ю,
а залітають у нішу свою
чайка... синиця... журавка...
………………………………
кращі часи забирає Морфей...
манить феєрій стихія
у вальпургієву казку ночей,
де іще сяють агати очей
і засинає... надія.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=888686
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.09.2020
І
Ущипнути хочеться себе,
а не молодицю за коліно.
Із підпілля вийшло КаҐеБе
на горі воняє нафталіном...
У зелених нині суєта...
вибори!
І їм не до пожарищ...
буде гоп-компанія ще та:
Наталі, і Леніна «товаріщ»,
і недоморожений Сансанич,
і кота Вітольда
за хвоста
тягне за собою
лис Макарич.
ІІ
Маски й шоу –
в моді віковій.
Маємо усе, чого хотіли!
На очах народу лицедій
має шило і готує мило.
Гепи й допи сіють Лугандон.
Де шакали, там війна і буча.
І героїзує це гадюччя
жовторота лисина, пардон.
І нічого гіршого не буде...
Мов собою стало ся само
Ми, як і заведено, спимо...
Як ся стало?
Просинайтесь, люди!
Вам лайно показує ґузно,
на арену вилізають юди.
ІІІ
Знову відкривається музей...
Як не скажеш,
– іронічна доля...
За свободу умирає воля...
Десь комусь
пора у мавзолей...
Воїна очікує Арей,
а сьогодні
він
один у полі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=888651
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.09.2020
[i]« Доміно, Доміно,
знов зустрілися ми в цьому залі...» [/i]
Забута пісня
І
Стою на урвищі над нашою рікою,
в якій у юності купались ти і я
тай думаю, – якби ця тиха течія
хоч іноді була не Россю, а Невою,..
Та доля береже... і нині ми з тобою
на різних берегах одного житія.
ІІ
Околиці села укриті дерезою.
Он липа наша і хатина нічия...
пір'їною пливе за вітром, за водою
упізнана лише ілюзія моя.
Все просто як у всіх – і до того́, і нині,
і після того як пішли у білий світ.
Стояли на краю, були посередині,
а у кінці усе – за пеленою літ.
Нема і не було за синіми морями
веселощів тобі і спокою мені
і броду у воді між нами островами,
бо повені зійшли, лишилися одні.
ІІІ
А більше як було неначе і не треба
ані душі моїй, ані тобі чужій...
та, ніби ні за що, карає й досі небо
на тій лише одній і роковій межі,
де я іще іду... оглянуся на тебе,
а ти стоїш... стаєш частиною душі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=888419
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.09.2020
Поки маю душі оберіг,
не лякають мене ні кацапи,
ні мої дорогі ескулапи,
за яких помолитися міг.
Ще долаю останні етапи,
заглядаю за отчий поріг
і малюю на контурі мапи,
непомічені віхи доріг.
Вмію бачити сонце у небі,
у зеніті – найвищу зорю
і уквітчану землю свою,
а чужого нічого не треба...
Хочу жити і вірити в себе,
поки дихаю, мрію, люблю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=888173
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.09.2020
[i] « Яке їхало,
таке й здибало...» [/i]
Безкрила фраза
***
Нема чого боятися за мову,
ачей Союзу – наче й не було...
але язик поширюється знову
і знову загризає калинову
плішива міль зі ксівою Пуйло.
***
Паяци взулись у старі калоші.
У пополиза Бєні енурез.
А коміки усе одно хороші –
і наші гниди, і російські воші,
і неуки-новатори поез.
***
Лікує мову ойкумена.
І це, даруйте, нотабене,
і я тудою ще іду.
Зі мною ті, що вищі мене,
а нижче – буйні та зелені,
які кульгають на ходу.
***
Сьогодні мові – не до перемог.
Але нагода є поету й Музі
упевнитися, що у явній тузі
ідуть на лицемірний діалог
із ворогами їхні зайві друзі.
***
І що то за одно, не знає автор.
По стажу – ас, по іміджу – аматор
і не поймеш по пиці наугад, –
пародію клепає плагіатор,
чи пародист клепає плагіат?
***
Ой, не аукають липові друзі.
Кожен уже корифей...
Чую зозулю і когута в лузі,
та не лунає «пугу!» на окрузі,
де соловіє Орфей.
..................................
Може й зайві оці теревені,
поки неукам не до наук
і єднає не душ перегук.
На арені паяци зелені
та піїти, що мають шалені
тиражі у мережі Facebook.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=888039
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.09.2020
Знову повновидий у вікно
зазирає... де-не-де у димці
пастуха вітають зорі-вівці
як у панорамному кіно
на екрані сивого серпанку,
де усе, що мріє угорі,
буде гомоніти до світанку,
як мою пронизують фіранку
очі одинокої зорі.
У тіні юпітери, куліси,
зоряні актори, режисер,
а на сцені величавий місяць
нехотя освітлює етер.
І тоді на обрії Ярило
засіяє променями дня,
за якими неземне світило
осідлає ярого коня.
Заясніють ранішні пастелі
міражами танучих обличь...
Та, зі самотою віч-на-віч,
згадуючи очі у пустелі
і мої небесні акварелі,
намалюю сепією ніч.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=887975
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.09.2020
***
А нас немало, хоч і не багато
любителів пілюлі і халви,
якою обіцяють годувати
нас і чужі, і наші окупанти –
лакеї войовничої Москви.
***
Не чують родичі кацапа
землі своєї голосіння.
Натура і свині, і цапа –
якщо не ратиця, то лапа
все вириває із корінням.
***
Немає сенсу у бою
агітувати за свободу,
коли за голову твою
вона обіцяна народу.
***
У своїй хаті
тим і багаті:
вічною тризною,
мовою, піснею...
а на параді –
силою грізною
та Батьківщиною.
***
Не гримає і дотепер,
хоча дощу усюди мало.
Погоду влада обіцяла
і перенесла на четвер…
та хай би і її не стало.
***
Що не початок, те ще́ не кінець.
Поки не пізно – не рано.
Що не по нашому – хай йому грець.
Лопає булька, снага і терпець,
ниють сумління і рани.
***
Влада бувала усяка:
біла, червона, ніяка...
З огляду на сюзерена,
банда на Раші радянська,
а в Україні – зелена.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=887597
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.09.2020
[i]« Россия во мгле...» [/i]
Г. Уелс
І
За Біблією, слово – меч
і від лукавих – оборона
устами Бога і предтеч,
ім'ям небесного закону.
Так ойкумена береже
свій образ у своєму краї,
де слово зайве і чуже
до вух Його не досягає.
У ньому сила і краса
молитви мовою живою...
не заяложене юрбою,
воно являє чудеса,
коли почують небеса
думки, озвучені тобою.
ІІ
Минають ери і світи,
царі, імперії, моголи,
та залишається навколо
усе, чим є і будеш ти,
і не розсіється ніколи
живе інформаційне поле
твоєї волі і мети.
ІІІ
Ми українці... не манкурти...
Ми сущі як і має бути...
багаті мовою, не злі,
поволі ідемо у люди,
великі люди... і малі...
щезають голі королі,
а мова проникає всюди,
тому її бояться юди
і уникають москалі...
....................................
тому Московії не буде
ні в Україні, ні в імлі,
а «будуть люди на землі...»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=887534
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.08.2020
***
А на горищі завелися миші –
любителі поезії. Однак
із іншого горища
емігрували вищі,
яких не перевищити ніяк.
***
А унизу піїти й піїтеси
нагадують тераріум комах.
Але які колеса
не гне жовтава преса,
у читача поез не їде дах.
***
А на боку приємно полежати
і слухати мелодію п’янку.
Але мерсі боку
за музику, яку
навіюють мені кацапуваті.
***
А на параді у народу свято.
Комедіанти мусіли співати.
У пандемії глухоти
усі роззявили роти,
та все одно не чуємо ґаранта.
***
А у поета право головне
любити і поезію, і мову...
і правило одне –
не чуєте мене,
хоча би поважайте словникову.
***
А у шинку – обідране і голе,
але і там виспівує поет...
і чується як соло
поезія навколо,
бо суржик – поетичний діалект.
Мораліте
Не вистачає лиш меча Арея,
аби не всує був лікнеп оцей.
Та не лікує мовну діарею
у суч- і нео-літі корифей.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=887234
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.08.2020
І
Самописці канули у Лету,
самолюбці є, хоч відбавляй.
Хай живуть улюблені поети,
що заполонили рідний край!
Падати не дозволяє доля.
Є і герб, і прапор у дворі –
хай і з потолоченого поля,
та усе ж – блакитне угорі.
ІІ
Так і є. Це те, що виникає
як передовиці і спілки,
як на сході Сейму і Дунаю
невмирущі рашеські полки,
як молились Богу не одному
і переінакшили досьє...
Кон’юнктура генія у всьому
хоче бути першою, ніж є.
Оживає компартійна сила,
спалює наведені мости,
під які солому застелили
ті, що не упали з висоти.
ІІІ
Сяє День свободи і єднає
біле, і червоне, і чуже...
Те, що зеленіє, не конає.
Націю рятує фаберже.
Це і літр-об’єднання комічне,
у якого слово поетичне –
як усім відомий горобець…
це й академічні пустослови,
що як юні ленінці готові…
кинути у воду камінець…
Ніяково іноді буває…
Плакати веселе заважає,
бо усьому настає кінець.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=886728
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.08.2020
................І
Коротка дорога до ями.
Все менше людей на селі,
що ходять моїми стежками
по тій же нічийній землі.
Вона ще мене пам'ятає.
Тече ручаями сльоза
і манять ночами до гаю
яри, чагарі, дереза.
І биті в майбутнє дороги
за вигином Росі ріки.
і жорна, і жменя муки,
і перші мої перемоги –
помиті порепані ноги
і щастя в голодні роки.
................ІІ
І ось – моє сите сьогодні
малює печальний сюжет,
що я у людей що завгодно
та ще й невідомий поет.
Відомий отримує лайки,
почилому шиють досьє,
та де-не-де чується байка,
що терен – гірке монпансьє.
І як воно сталося, Отче,
що я ще живу як на зло,
моє резюме найкоротше, –
[i]напевне мене не було?[/i]
...............ІІІ
І хати нема, і обійстя...
оаза, але – без води...
та іноді тягне сюди
до цього єдиного місця,
де майже ніхто не боїться
мої оминути сліди.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=886602
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.08.2020
[i]« Героїв треба знати в обличчя» [/i]
Крилата фраза
Ми – в Україні! Я не вмію
інакше мислити себе.
А нам показують «месію»,
яка живе не на Росії,
а кацапіє на ТеБе.
Ау!!! Це – мати-героїня?
А відки пазурі й клики?
Їй насолили селюки?
Її сім’я – на Україні,
а в Україні – ми, таки.
У неї ми рагулі, бевзі,
що отупіли на війні.
А от якби усі ми щезли
і ради неї ще й умерли –
були би вовіки одні.
О, ці лукаві, хтиві лиця...
заради виводку вовчиці,
бажає героїня дня,
аби вмирали українці,
а лігвище займуть убивці
і їхнє ще одне щеня.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=886597
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.08.2020
Той самий Спас, та інший серпень.
Ось-ось і осінь на порі
вгамує цю жару нестерпну
і запалає у дворі
горобина, або калина
і, може, в пам’яті зійде
моя спасенна і єдина
у щедрий яблуками день.
А далі – все. Кінця немає.
Хай Ладо клени золотить
і хай несуджена прощає,
що забував її на мить,
коли дивився не на небо,
де сяють наші дві зорі...
А поки сонце угорі,
то, може, іншої й не треба,
якої у кобіти Феба
тоді не виграв на парі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=886392
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.08.2020
Уже і зелень в'яне біля хати.
Нема мокви на порцію борщу.
І думаю, – [i]кому би написати
мелодію осіннього дощу.
[/i]
Згасає вечір сонячної днини,
стихає шум, спадає спекота,
щезає світ і місяця уста
спивають у зеніті чорні тіні,
на небі – зорі, роси – у долині...
Душі не заважає суєта.
Але і їй не вистачає місця
у мороці німої самоти,
де чується, – [i]лети уже, лети...
пустелі неосяжної не бійся...
[/i]
Кружляє вітер, як опале листя,
до осені написані листи.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=886294
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.08.2020