| Сторінки (20/1989): | « | 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 | » |
« Спогади – то кола по воді...»
Самвидав
Вирує у живій воді
ріка життя, не сохне гирло
її відтоді і тоді,
коли мені іще світило,
світило десь у далині
пливти одною течією,
як уявлялося мені,
з одною зіркою моєю,
моєю світлою як та,
що не міняється нітрошки,
яку водив я у жита
шукати маки і волошки,
волошки ті, що відцвіли,
коли гадалося ночами,
що ми щасливими були...
але не відали, коли
у вирі тому із роками
усі потонемо вінками.
У павутинні плетива
« Співаючі у тернах...»
Епізод
Вінками плесо заснує
як у садах Семіраміди
усе, що спати не дає
і не пускає до аїду,
аїду, раю – все одно,
аби алеями парнасу
іти дивитися кіно
як це було одного разу,
одного разу ми, таки,
ходили полем і тернами
поза Березину, Ярки,
поміж волошками, житами...
житами цього світу в той,
де опановує науку
казати, – аз... а далі, – буки...
і не очікувати, – ой!..
коли веде мене за руку
літературний мій герой.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=921921
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.08.2021
[i]« Весна – то дама з камеліями...»[/i]
Здогад
Непомітно якось промайнуло
те, чого хотіли й не було:
ні за що отримати тепло,
познімати маски... бо забули,
як весною пахнуло зело.
І неначе й не було розмаю,
і не пах камелією сад,
хоч когось із мрії нагадає...
іноді... коли душа піймає
той неуловимий аромат
вечорами, ніччю, на світанку
пасії своєї у гаю...
ну, а нині мила куртизанка
оживає лиш у дежавю.
А літа, до осені готові,
не обняті крилами любові,
відлітають птахами у сни...
не усе рахують восени
і зимою намалюю знову
мрію на шагреневій основі
іншої найкращої весни.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=921738
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.08.2021
[i] « Це вже було...»[/i]
Цирк
***
Електорату буйному, – привіт!..
кому усе одно на повороті,
яка сопля вчепилася на дроті
і лізе... лізе... насмішити світ.
***
Не обране нині тамує досаду,
гадає на євро і на прапори,
чому плазуни потрапляють у Раду,
а нео-романтики у табори.
***
Святоші, і таті, і черті бедраті
уміють забрати чуже:
у дурників – зайве,
у хаті – пенати,
у храмі – ікони,
у небі – палати,
які Михаїл береже.
***
У кожного є особиста манера
брехати в етері народу, чому
хороші – кацапи, погані – бандери,
яким ліліпутя будує тюрму.
***
І слуги Московії чують Феміду,
еліті параші готовий капкан
і їм не сховатися за океан
або фараонами у піраміду...
і пуцька, і бацька – у пекло аїду,
а чучело їхнє(і наше) – в Оман.
***
Зі стола ліліпутії кришками
ще годують скелети обуз...
видає себе почерком нишпорка,
що веде шапіто у Союз.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=921672
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.08.2021
[i]« На коні і під конем...»[/i]
Вислів
Давно у вусі не «свистіло»
ночами, як оцього літа...
напевне чують Аеліту
рецептори душі і тіла.
Лечу у полум’ї ясному,
тримаюся за білу гриву,
аби як і раніше, знову
побачити її щасливу.
Усе одно, якої масті –
чи Аеліта, чи Маруся...
але проснутися боюся,
бо карта падає на щастя
і, не готовий до причастя,
щоб не упасти, я сміюся.
[i][b]Луна[/b]
« За небо тримайся...»[/i]
Порада
Ще випромінює частоти
твоя душа моїй монаді
і, поки ми обоє раді,
я не питаю, – де ти, хто ти?
І хай несуть нас білі коні
у темні ночі поміж зорі
у їхньому німому хорі
за обрії на оболоні.
І як по щучому велінню
помчу алюром за тобою
твоєю вічною луною
у цю феєрію видіння,
де ми казковою порою
непереможні у двобої.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=921578
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.08.2021
« Виринай, ідоле, виринай...»
Язичники
І
Невіруючих на землі нема...
Немає також і кінця терпінню
у деміурга... застує пітьма...
космічний розум зійде із ума,
осмислюючи бісове творіння.
ІІ
О, неофіти в арамейській мові,
чого вам цей розп’ятий заважає?
Ви хочете собі земного раю?
У бункері уже один чекає
і в дикім полі є ще людолови.
І пом’яну ненаситну еліту,
що головою пнеться до зеніту
у боротьбі диявола і Бога.
Йому не залишається нічого –
як бути за орбітою конфлікту
з лукавою юрмою світу цього.
ІІІ
О, віруючі у пусті ідеї,
у ідола, що додає снаги...
водили вас єгипетські боги,
тепер ведуть за носа фарисеї.
О, неуки, освічені зі тьми,
чого вам заважає розіп’ятий
за те, аби і ви були людьми?
На те і Сина народила Мати.
...............................................
О, як би люди радісно жили,
якби не тільки їли і пили,
але й не воювали, окаянні...
і крилами надії осіянні,
усіх оберігали б янголи
в молитві щирій і у покаянні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=921480
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.08.2021
[i]« Тепер я Чебурашка...»[/i]
Відосик
***
Знову пандемія сліпоти
падає на голови слабенькі
і займають трони то шути,
то невидимі із висоти:
зелі, ліліпуті, лукашенки.
***
Міль і тля обтяжує калину,
смикають її мертвечуки,
слуги... дуже хочуть Україну...
потай точать їй ножа у спину
ківи, рабіновичі, бойки.
***
Аби були злодії непідсудні,
а нація була щасливою,
у владі є ще принципові дурні
і дурні з ініціативою.
***
Що не кажи, а Вова – не шериф
ані у Кончі, ані в об’єктиві...
але які б усі були щасливі,
якби уміли плюнути на міф
Наполеона й не чекати дива.
***
Світ линяє як у сні дурному:
у ціні не рупії, а шекель...
танцями улещують Макрона
як на коронації Бурбона...
може, і посуне пані Меркель
із посади на трубі «Газпрому».
***
Ще чекають жара і морози,
епідемія теж не нова...
попираючи наші права,
ділять землю царі-мафіозі,
наближаючи Божі жнива.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=921147
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.08.2021
[i]« Те, що на кінчику голки...»[/i]
Казка
Все, що було, було єдиний раз –
печаль, і біль,, і усмішка знайома...
минуле не вертається до нас.
Колись прийде і той останній час,
але коли – нікому не відомо.
Почую лиш по дотику долонь,
що це вона... і нині як учора
і прохолодна, й лагідна як море,
і водночас гаряча як вогонь,
і як бувало іноді, сувора.
Тоді пойму, що це іще не рай,
і може, пожалію, що проснувся...
але уже почути не боюся, –
я полечу, а ти мене чекай...
хоч іноді чекай... я повернуся.
Її фантом полине у блакить...
і це мине – як чудо неповторне,
таке яскраве, аж місцями чорне
в останню ніч, останній час і мить,
коли любов по-справжньому болить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=921074
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.08.2021
« Ну що, брати,
діждались волі?..»
ТеГе
***
Умирають площі і майдани...
КеГеБе Московії снує
павутину... жити не дає
і кує то пута, то кайдани.
тим, кого між нами не стає.
***
Ох і розвелося нині гадів!
Перше місце у ОПеЗеЖе...
і у еМВееС... але й у Раді
їх – як генералів на параді...
та й по вертикалі теж... уже.
***
ТееСКа дізналася таки –
«вагнерівці» – це бойовики
бісової нації-приблуди...
а зашухерили їх іуди
із ОПе... які великі люди
ці злодійкуваті козачки!
***
ТеКаГе курують златоусті
і ОРДЛО погавкує як пес,
у ПАРЄ осатаніли тлусті,
голосу лишається не густо,
мало у парламенті ЄеС.
***
У ДеБееР уже не проти,
що юдофіли – патріоти,
еРеНБеО доб’є «малину»...
надія є на Батьківщину,
та Юлю з’їли ідіоти.
***
Попрано святе і все забуто
і ніхто не знає, – що то є?
У СІЗО пакують майданутих...
шізанута ера настає.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=920984
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.07.2021
[i]« Зійди зі сцени...»[/i]
Суфлер
Де-не-де і я іще нівроку
як читаю опуси свої...
помічає всевидюще око
місію поезії високу
і мотиви, схожі на мої.
Видаються генії по блату,
може й чесні, а не навпаки...
не оберігають їх пенати
ні від шельми, ні від плагіату
із чиєїсь легкої руки.
Та нічого. Маю те, що маю
за свої окрадені роки
і на ґуру ще не зазіхаю...
де яка ідея не літає,
а усе ж піймається, таки.
Списані як олівці поети
повторяють фабули й сюжети,
що заполонили небеса,
мрія, накопичена у сфері,
оживає на чужім папері
і рятує світ чиясь краса.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=920884
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.07.2021
[i]« Така солодка правда, аж гірчить...»[/i]
Сентимент
***
Сьогодні кожен чує, – алілуя,
крім ідола, що пнеться у блакить,
принижуючи інших, височить
у тихому болоті, одесную
з кікіморою, булькаючи всує,
що ощасливить і її на мить.
***
І на олімпі є піїти,
яких ні дідько не бере,
ані мара для колориту...
когось потрібно охрестити,
бо носа високо дере.
***
А я не височію й на горбі,
але багатий думкою, буває,
радію невідомому собі
і тому, що в мені мене кусає.
***
Прошкую цілиною і донині
і клопоту ніякого не маю,
що можу не на татовій машині,
але й гарбою їхати до раю.
***
Слава озадачує мислителя
як тяжка оказія життя,
що орієнтує на любителя
майстра і аматора-митця.
***
У обоймі не бути – ні те і ні се...
чи сутяга, а чи забіяка,
чи літає, ніяке, чи раком повзе...
що не лізе на голову, те і несе
................................................
чорнороте або чорно... біле.
[i] [b]Санація нехристів [/b]
« Не нашкодь собі...»[/i]
Рефлексія
***
Та не чіпай ти екс-сексотів,
що на парнасі височать
як булька й жаба у болоті,
а то найбільші патріоти
в еРеМ жалітись побіжать.
***
За істину і нині як учора
змагаються сізіфи й піфагори.
А місія зоїлова проста –
не дуже поетично та прозоро
обрізати у прихвостня хвоста.
***
Майбутнього нема,
минулого не буде,
єдина мить – пітьма,.
Коли ж існують люди?
***
Усе ніяке не лишає сліду,
хоча себе являє у красі
десь у болоті на одній нозі...
нікого не дивує вірогідне,
а в очевидне вірять не усі.
***
Поезія охоплює тотально
і лірику, і... фізику, зате
ліниві винаходять геніяльне,
а геніальне?.. знаємо, – просте.
***
Всяк над собою пнеться і росте
у класі балалайки у натурі
одної і тієї ж увертюри...
Але прощають геніїв... за те
що це, таки, титаніки халтури.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=920762
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.07.2021
[i]« Все, що ви робите руками, погане,
а от діти у вас хороші...»
[/i]Японець
І Україна щось уміє!
Інде допомагає Бог
не оминути пандемії
і досягати перемог.
Ми як усі – одної криці,
та маємо своє лице
і знаємо, що українці
кують бодай одне кільце .
Гартуємось, бо того варті!
Несемо власне знамено
і від олімпу в цьому гарті
не відстаємо заодно.
Уже і небо б’є рекорди...
Такий діагноз у погоди
цієї літньої пори –
дощі не мають прохолоди
і не зіб’ють жару вітри
за олімпійські нагороди.
07.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=920705
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.07.2021
[i]« Куди біжиш, життя, стежиною,
куди спішиш, куди ведеш?[/i]»
Недоспіване
Усе не випите – на сльози.
Ясніше – видиме здаля...
Минуле викосили коси,
п’янить отавою земля,
якою бігаємо й досі
то за синицею в поля,
то залишаємо на осінь
у небі свого журавля.
Але уже немає краю,
де є найвища висота
і сяє липа золота
свічею біля того гаю,
де пізні зустрічі, буває,
вертають молоді літа.
[i][b]Ніс по вітру[/b]
« По румбу вест-зюйд-вест...»[/i]
Напрямок
Я не сумую за стежиною
і за мелодією теж:
«кого чекала і любила я,
уже ніколи не вернеш».
Один, блукаючи пустинею,
і ти нікого не найдеш
порою нашою осінньою,
якій ніде немає меж.
Гойдає літо наші купелі
на синій Росі, у росі,
на плаї літ «у небесі»,
за азимутами на румпелі,
за хмарою на бані-куполі,
де ми потонемо усі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=920530
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.07.2021
« О, земле руська,
уже за шеломянем єси...»
Слово
І
Феєрія фантазії і мрії
дописує комедію-роман
лихої долі... як зусюди віє
тривогою... сідає у туман
гаряче сонце... випиває літо,
настояна у нектарі жара...
ще не пора врожаєві горіти,
а пожинати сіяне пора.
ІІ
Так і життя – на грані за і проти,
народжене у зоряній імлі,
очікує нової катастрофи
що іноді загрожує Землі.
Уже й мечі, і рала у ріллі,
а не було, то і немає статку,
і ні тобі закону, ні порядку...
керує тля, і нападає міль...
і поки лихоманить звідусіль,
минають лугандонію нащадки
тих чумаків, які возили сіль.
Ще не було Московії і Риму
і дух орди вонючої не пах,
а скіфи кочували на плотах
до Понту... пам’ятає Аюдаг, –
ходили наші пращури до Криму,
до Таврії... у греки із варяг.
ІІІ
Засохне кров, поіржавіє криця
як засоби досягнення мети...
вода і на Тавриді освятиться,
та як і за Івана Калити
брехати будуть на щити лисиці,
як нас учили неуки-брати.
...................................................
Зупинимося на краю безодні...
історія не закарбує слід,
який лишає за собою рід...
і лиш сусіди, гнані та голодні,
аби учора не було сьогодні,
посіють бурю і запалять світ.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=920186
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.07.2021
« Битіє визначає свідомість...»
Антитеза
***
Настане час, коли Росія трісне,
або її, великої, не стане,
і Ліліпутя буде тим корисний,
що може бути прикладом поганим.
***
А літописець у кремлі,
утопію про себе пише –
яку історію залишить
велика міль на фоні тлі.
***
Усе ще умудряється кацап
Цасіму поміняти на Курили,
поцупити Одесу... шило, мило
і забуває, – кожне цап-царап
закінчується битієм у рило.
***
Кацапію руйнує час.
Немає їй путі у греки,
бо на Московії – далеко,
а в Україні – це у нас,
в Європі, а на Раші – зеки.
***
У кожної тварюки свій устав.
Закони не гамують чорнороте.
Не марно Достоєвський ще писав
про загадкову душу ідіота.
***
Великороси й малороси
одне й те саме, – каже Пу –
народ один – усі розкосі,
неначе чукчі й ескімоси,
які робилися всліпу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=919489
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 14.07.2021
[i][b]Афродіта[/b]
« Лиш раз бувають
неповторні миті...»
Аксіома
– Даремно в’яне наше літо...
уже й до осені пішло,
а ми чекаємо як діти
на особливе літепло.
Пора купатися й радіти!
За Посейдона ще було
як обіцяла Афродіта
втекти подалі... у село.
Не ті часи, не ті герої...
і не очікує нове,
і зачіпає за живе,
що буду піною прибою...
Немає раковини тої,
що на край світу попливе.
[b]Ми чайки[/b]
« Життя – це ілюзія...»
Річард Бах
– Ми подорожні... маємо обоє
кудись летіти, іноді пливти –
то чайкою, то хвилею морською,
або росою і дощем іти.
В останню мить із пристані земної
полинемо у гавань... у світи,
де будеш ти не піною прибою,
а втіленням кінцевої мети.
Ніхто не знає, що буває потім –
чи буде кожне, як нове дитя
катарсису, чекати вороття
у інший час, чи десь на повороті
розвіємося пам’яттю у простір,
з якого нас черпатиме життя.
[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=919058
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 09.07.2021
Всі ми різні... поки гріє кров...
і смішні, і п’яні, і тверезі
думаємо кращою із мов
і єднає нас одна любов
до краси, країни і поезій.
Ще риплять колеса колимаг,
ідемо, коли не їде дах,
поки є мета ясна й висока...
береже її недремне око
Того, що живе у небесах.
Не ховаю Божого таланту,
бринькаю на струнах житія,
стоячи на плечах у атлантів,
не кричу, – це я!.. це я... це я?
Ось... придумав... нате і читайте.
Зважую своє на терезах
істини, та і чуже – як свято
й досі перемелюю завзято...
полірую сльози на очах...
поки є фантазія багата,
полечу луною... може між
хмарами, аби почути лиш,
чим я можу душі обігріти...
Зі сполуки знаків, слів і літер
викристалізовується вірш
і його несе по світу вітер.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=918929
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 07.07.2021
[i][b]Закудикані дороги[/b]
« Покотило літо до зими..»[/i]
Автоцитата
– Їде літо в осінні краї,
де немає моєї ворожки...
лиш зажурені очі її
ще нагадують сині волошки.
І між тінями у далині
упізнаю фігуру знайому...
посилає сигнали мені
у вікні задзеркального дому.
На утоптаній ниві життя
по дорозі у бабине літо
ще блукає, неначе дитя,
по широкому білому світу.
Та очікує душу зима...
і на Возі із Кассіопеї,
поки Ліра не їде сама,
чумакую по небу до неї.
Поки зорі іще мерехтять,
а на ранок упадуть як роси,
чимчикую... веселий і босий,
як у надцять... у кількадесят
може й пізно... іти до дівчат,
що чекають... чекають і досі.
[i][b]Випробування спокусою [/b]
« Слово не горобець...»[/i]
Обіцянка
– Заросла тернами колія...
азимути долі невідомі...
не одними келихами рому
радує стихія житія.
Поки мрія не наб’є оскому,
пий минуле того ручая,
де тече ілюзія твоя,
що не усміхається нікому.
Та коли зігріє ласка рук
і сердець таємний перегук...
очі відведуть дереворити...
поки ще солодкий присмак уст,
обережно стався до спокус,
щоб якусь...
із них
не пропустити.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=918703
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 05.07.2021
[i]« Богові – Богове,
а кесарю – кесареве...»[/i]
Назаритянин
І
На олімпі живуть не боги,
а обранці і здирці народу,
що готують його за борги
і за мита – із мосту у воду.
На парнасі лише суєта...
За ідеї – ні звань, ні оплати!
і немає кому описати,
як орудує «влада свята».
Ні Тичини тобі, ні Драча,
щоб народу сльозу утирати,
і немає уже палача,
і немає у кого стріляти.
І у головах знову імла...
і на поводі зе у пуйла –
циркачі із мечами Арея
захопили державу мою
і кому полягти у бою
на арені – рішають пігмеї.
ІІ
Укоріни́лася шпана...
На це не вистачає злості
і дивиться із високості
великий Бог, як сатана
людей пакує на погості,
а у сусідньому колгоспі
агонізуюча «страна»
готує армію у гості...
не вистачає калача
у рушнику, і пучки солі,
і головного діяча,
що випадково...
ще на волі...
........................................
Але, – про що це я речу?
Як довіряти шмаркачу?..
........................................
Чого лукавити і злитись,
коли нема кому молитись?
Покаюся і помовчу.
Стою у паралелі часу...
і ні олімпу, ні парнасу,
ні славослів’я кумачу.
Є духота... немає спасу...
ось‐ось розтану й полечу...
і на душі розтане крига,
і зійде золота пора,
що і до нас прийде гора,
що ми не флюгери і дзиґи...
і нагадають небеса, –
якщо рятує світ краса,
впишіть її в червону книгу.
ІІІ
Допоки коситься трава,
і мліють росами отави,
кладу на музику слова
і чую неземні октави.
Гудуть над липами рої,
а я у них намісник Бога,
у нас до осені дорога
у всі навколишні гаї.
Нічого зайвого немає,
коли немає каяття...
які меди, така й кутя,
на те й бджола іще літає,
ну, а якщо яка й кусає –
за мене віддає життя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=917868
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 26.06.2021
[i][b]Розвінчання увічненого[/b]
« Поезія – це древній Рим,
що вимагає жертв...»[/i]
За Пастернаком
Ану і я попробую... як ті,
кого на хвилі бурею занесло,
і хоч пора уже сушити весла, –
чого його гребти у самоті?
Поезія не має колориту...
заіржавіло слово золоте
старого Риму... а було круте:
патриції в чужому оксамиті,
раби-колони і живі‐убиті...
тріумфи і трофеї... вар’єте!
А на увазі маємо еліту,
або юрму, комедією ситу,
або серйозні натяки на те,
що пише геній...
мовою санскриту.
[i][b]Пересміх[/b]
« Одна попробувала і...»[/i]
почалось
І я тієї ж... он-де і святі
і ті, бувало, глечики ліпили.
Хай і мені опалить сонце крила,
якщо поманять гори золоті.
Нехай сміються юні корифеї,
що ямбами писати – не моє.
Зате я їх не пхаю у хореї,
як деякі miledi & mes’ye.
І зайве не розтягую рядочки,
не муляю нікому на нозі,
а наступаю, – прошу excuse
me sorry... я така жіночна...
іронізую... і на цьому точка...
а коми упакує fantesý.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=917562
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 22.06.2021
« Запрягайте, хлопці, коней...»
Контраверсія
***
Стиляги поезії модні...
не вірю любові холодній,
дарованій не по заслузі...
мої неупізнані ружі,
які називалися друзі,
такі золоті і... байдужі.
***
Я міг би бути без
ума від поетес,
якби було реально
у хаосі словес
найти раціональне.
***
Не міняй коня на переправі,
щоб ніяка течія не змила...
а якщо на горизонті мила,
не міняй коняку на кобилу.
***
У кожного своя Одеса
і одіссея не одна...
якщо зійшлися інтереси,
ивважай, що інша – це вона.
***
Усе життя – це сіножаті,
яким ніде немає меж,
лишається запам’ятати, –
що не посієш – не пожнеш.
***
Не повертай супроти серця
на пройдені круги свої....
любов лише одна дається,
як заслуговуєш її.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=917322
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 19.06.2021
[i]« Не думайте, що Я прийшов,
щоб принести мир на землю.
Не мир Я приніс, а меч...»[/i]
Від Матвія 10:35
Рідне слово – лезо у меча.
Нива Музи пошуками зрита,
і сльозою ратая умита
і солоним потом сіяча.
Що дозріє, знаємо... усе ж
не живуче те, що урізаєш,
писане не вирубаєш теж,
сказане на вітер, не піймаєш..
Не усе , що сяє, золоте...
Є і випадкового чимало –
іноді поезія не те,
що на думку авторові спало.
Мову народили небеса,
корені землі її основа,
сіль її і зародки любові....
точні тропи не лише краса...
марна праця – зайві чудеса,
як попало рубані на дрова.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=917150
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 18.06.2021
[i]« Не хлібом єдиним...»[/i]
Наратив
Не зійшлися три дороги
на путі до раю
і ні отчого порогу,
ні коня немає.
Далі – тридесяте царство
у чужій халупі:
не кощій у господарстві,
то Яга у ступі.
Як не ризи, то лахміття,
а напередодні –
що XVII-те століття,
що моє сьогодні.
Мрія казкою минає...
та не тим печалюсь,
буду перший чи останній...
поки вибору немає,
і чужого не цураюсь,
і своє не ганю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=917038
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 17.06.2021
[i][b]Погода[/b]
« Кіт не знає, що робити,
заховався у кущі,
а над ним веселка грає,
золоті несе дощі...»[/i]
Віршик
По Україні ходять хмари,
буває блискає, гуде
і це неначе Божа кара,
і нібито уже ніде
не випаровується пара.
Все задубіло, що цвіло,
усяка ягода ніяка,
і зав’язі – як не було,
і абрикоси кіт наплакав...
буяє лиш одне зело.
Грозою пахне як у маї,
затуманіли небокраї
і жаба кумкає вночі...
а злива хату оминає
і я калину поливаю,
коли наліво йдуть дощі.
[i][b]Дощ[/b]
« Як не холодно, то жарко...»[/i]
Каприз
Нема чого плакати, діво...
до осені очі утри.
Дощі не ходили наліво
ніколи... то віють вітри,
то буря гуляє у полі,
якої нікому не жаль.
А ти заховай у стодолі
її одиноку печаль.
Он глянь – зав'язалися мальви,
буяють некошені трави,
на луки, поля, у гаї
злітаються цілі рої...
неначе на запахи кави,
цілуючи руки твої.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=916854
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 15.06.2021
« Не довго музиці ще грати,
хоч довго фраєр танцював...»
Перифраз
І
У світі актуальна тема:
«Московія усіх поб’є...»
і «Слава Україні!» – є,
але у нації дилема:
її очолює нікчема,
а міль проходу не дає.
У чемпіони – до зарізу!
купує УЕФА орда...
таке й на голову не лізе,
а їм – як із гуся вода.
ІІ
На Раші «скіглє кровосіся» –
недорозвинений кацап,
що довго армія російська
«осуществляє цап-царап».
Ми – «кровожерні окупанти»
хотіли теж свою Кубань,
але московські резервати
освоює донецька рвань.
А ще, якщо дивитись далі, –
яке пуйло на Буцефалі
завоювало дикий край!?
Суд у Гаазі це немало,
але сценарії фіналу
рубає шаблею Мамай.
ІІІ
Віки від роду і до роду
купаємося у крові...
усе дається візаві,
аби карателя свободи
рукою доброго народу
погладити по голові.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=916692
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 13.06.2021
_______Неув’язка
« Не довго музиці ще грати,
хоч довго фраєр танцював...»
Перифраз
І
У світі актуальна тема:
«Московія усіх поб’є...»
і «Слава Україні!» – є,
але у нації дилема:
її очолює нікчема,
а міль проходу не дає.
У чемпіони – до зарізу!
купує УЕФА орда...
таке й на голову не лізе,
а їм – як із гуся вода.
ІІ
На Раші «скіглє кровосіся» –
недорозвинений кацап,
що довго армія російська
«осуществляє цап-царап».
Ми – «кровожерні окупанти»
хотіли теж свою Кубань,
але московські резервати
освоює донецька рвань.
А ще, якщо дивитись далі, –
яке пуйло на Буцефалі
завоювало дикий край!?
Суд у Гаазі це немало,
але сценарії фіналу
рубає шаблею Мамай.
ІІІ
Віки від роду і до роду
купаємося у крові...
усе дається візаві,
аби карателя свободи
рукою доброго народу
погладити по голові.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=916690
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 13.06.2021
« Не шукай голку в копиці сіна...»
Порада
На те і сіячі, щоб діячі
із гаслами гасили їхні ватри...
іще шукають славу герострати,
сізіфи й діогени при свічі.
Висміювати ролі ці не варто...
хіба не ми ті самі шукачі,
актори погорілого театру,
коли від щастя губимо ключі?
Але палає сонце у зеніті
і виявляє тіні у тіні,
що застують сіяючому літу...
і тільки й того світу у вікні,
що промайне, неначе уві сні,
палітрою барвінку й первоцвіту.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=916484
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 11.06.2021
[i]« Смішне перо не в гусака...»[/i]
Перифраз
Іноді можна вгодити усім...
Отже, ваяй і видумуй
«вічне і вумне»... і що не посій,
а опиняєшся серед месій –
вуду словесного шуму.
Що не кажи, а таки, читачі
явно очікують рими
оригінала, аби уночі,
може й собі, як усі діячі,
сіяти неповториме.
Хоч і буває – той самий сюжет,
ляпи і тропи знайомі....
наче смакує і мій вінегрет
як не поетка, то інший поет
дуже й не дуже відомі.
Зайві сьогодні у цьому кіні
рупори і мегафони,
інші видовища вже у ціні
і на арену виходять смішні
авгури, пірри, нерони.
Надокучають пророки юрмі...
візії мови... цитати...
нащо світити сліпим у пітьмі?
Нині богема собі на умі, –
чим би іще дивувати?
І завдяки еволюції рим,
йде діалектика слова
та аплодує своє і своїм...
лине архаїка... віється дим...
класика майже готова.
Диковина гарантує дива...
і заяложене має права,
і несказанне – отрута...
і туманіє моя голова,
поки читаю забуті слова,
суті яких не збагнути.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=916064
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 06.06.2021
Неминуче завтра
« За життя всього не переспіваєш..»
Автоафоризм
Може завтра в дорогу забере мене небо
і тоді нам нічого тут не світить уже,
і нічого не буде, і нікого не треба
поки місяць у небі наші сни стереже.
Чекай мене із вечора до ранку,
а як засяє сонце у вікні,
у світ ясний не закривай фіранку
у білі ночі і у чорні дні.
Не світило нам щастя, а на битій дорозі
карта іншої масті ще не раз упаде
і поезія буде, і романи у прозі,
і ніякі печалі не засмутять ніде.
Чекай мене із вечора до ранку,
а як закрию очі, уві сні
за мене випий кави філіжанку
і на душі полегшає мені.
Рокове вчора
« Життя прожити –
не поле перейти...»
Фразеологізм
Минають сірі дні і білі ночі
туманами окутують Неву,
а видяться Дніпрові сині очі,
які запам’ятала наяву.
Уже не прилечу... не перескочу
цю порожнечу, у якій живу...
боюся, запізнитися не хочу
на перше і останнє рандеву.
Але не перейду широке поле
весною, літом, осінню – ніколи
не гляну на волошку... хоч одну...
ще вірю, що побачу Україну,
тому чекай, я уві сні прилину
у нашу ранню сиву далину.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=915622
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.06.2021
[i]« Впали роси на покоси...»[/i]
Д.Павличко
Щедра на видива нині весна...
Не описати, як падають роси
і напувають дощі стоголосі
чорну і сонну... гуде далина,
кумкають плеса, горить купина...
а косарі намантачують коси
і не стихає далека луна.
О... жебонять ручаї із озерця...
ноги лоскоче шовкова трава,
пахне аїром і зріє нова
мить дежавю... і моє інтермецо...
і несподівано вжалить у серце
пам'ять зів'яла, немов кропива.
Вийде дівча на леваду із хати,
буде шукати пучки рути-м’яти,
зірве євшан у густій ковилі
і оживуть чудеса... і жалі...
мрія у небі, у жмені синиця,
дереворити із ликами, лиця,
пошуки істини, волі, добра...
голка у сіні, любов у копиці,
формула щастя, казкова жар-птиця –
все це увічнює проба пера.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=915145
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.05.2021
[i]« Вони були перші...»[/i]
Кіно
І
Нації немає далебі,
поки є ні людям, ні собі
лайдаки окремішньої хати,
щоб на балалайці обіцяти
ряженого клоуна юрбі.
Віртуально – ми усі обранці...
та не розуміє тугодум, –
ну чому якісь американці
запалили українські танці
і реально діє GO_A-шум?
Хрестики і нулики – забава,
поки вишиває їхня мать
копію Московії лукаву.
На Росії заполоч кривава,
в Україні – жовто-синя гладь.
ІІ
Із давен взували ми щоранку
черевики, а не постоли,
а на свято – білу вишиванку
одягали... як було коли.
Невідомо, що пасує нині...
у куфайці якось можна й так
обійтися вуйку і ґаздині...
а на шоу, то немає як.
То таке... а от умом коротке...
не паяц і, наче, не упир,
у народу, нібито, кумир...
а нап’ялює косоворотку
малоросів лівий поводир.
ІІІ
Це нічого... козачки усюди
ще бувають... а коли не буде,
вийде на видовище юрма...
люду – що?.. вони усіх шанують
особливо тих, кого не чують
і не лають, поки їх нема.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=914804
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.05.2021
У своїй тарілці
« У кожного своя Маргарита...»
Майстер
Де ти – та, що снилася мені
феєю утраченого раю,
за якою іноді скучаю
і якій присвячую пісні?
Іноді чекаю на порозі,
йду за перелази і тини,
думаю, – а може, у дорозі
ця моя оказія весни?
Поки не доведений до краю,
прилітай хоча би уві сні,
бо моя душа – як у вогні
рукопис поезії палає.
Ще літа зозуля нам кує.
Може, у таємному союзі
доведемо не собі, то Музі,
що дається кожному своє,
а за «упованіє» моє
не осудять нелукаві друзі.
Співучасниця
« Рукописи не горять...»
Марго
Я ще є. Опудало моє
загорає нині на городі
і ніяка чапля не клює
у моєму тихому болоті.
Чуються лелечі голоси,
але я не перелітна птиця.
Очевидно різні полюси –
журавель у небі і синиця.
Поки у руці ще нічиє,
догорає не одна надія...
видиво невидиме твоє
на мітлі літати ще уміє.
Поки усміхається юрма,
час міняти пера на лопати,
сіяти, садити і сапати...
чародія магії нема...
ну то й що?.. упораюсь сама...
помагають біси і пілати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=914621
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.05.2021
[i]« Люби ворога,
вбиваючи його...»[/i]
Автоафоризм
І
Невеселі нині роковини
і лютує братія сусід,
що на них повішена провина –
іншого народу геноцид.
ІІ
Ми усіх любили і прощали,
вірячи у Божий Заповіт.
Іноді молилися на схід
і на захід сонця уповали...
за віки ворожої навали
наша доля, як гаряча мідь,
душами затьмарила зеніт.
Ой, брати, ви нелюдами стали,
ідучи на волелюбний рід.
Все дається воїну у герці
за любов, за волю і життя,
за минуле, і за майбуття,
і за славу... і за мить до смерті
хай свої лишаються у серці,
а чужі ідуть у небуття.
ІІІ
Поки фарисеї непутящі
наганяють гомеричний жах,
убоїться каменю із пращі
Голіаф на глиняних ногах.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=914180
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.05.2021
« Аж поки не спаде корона...»
Рефлексія
Кочуємо, як правило, у Лету,
лишаючи на пам’ять по собі
бодай рядок гарячого сюжету
на обеліску гаснучій добі.
І я піду раніше, ніж чекають
і любі друзі, й щирі вороги...
Курчата за тинами вже літають,
хоча іще не осінь навкруги.
Ось заримую далеч і лелеку,
а на останок – мову і любов...
гора із плеч – іти й іти далеко,
аби усі почули, що пішов.
А як ніхто не чує і не лає
ні за солодке, ані за гірке,
то хто його у цьому світі знає, –
що головне, а що – сяке-таке?
І по живому різати не можу,
і свіже на давно забуте схоже,
що, може, і не варте п’ятака...
а не обов’язкові компліменти
за майже одинакові сюжети
лише неволять душу козака.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=913691
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.05.2021
[i]« – А я в попа обідала, –
сирітка сказала...»[/i]
Т. Шевченко
[i]І[/i]
Важко із віком у ногу іти...
бути й не бути... на Ви і на ти...
інші часи і герої,
тільки немає ясної мети,
і не міняються ветхі світи
нашої долі земної.
[i]ІІ[/i]
Що не епоха – то ера біди...
що не видумують черті –
бідному вийти сухим із води
можна лише після смерті.
Що не реформа – то, ніби, парад
злої наруги й полуди.
Шут реставрує вонючий фасад
олігархії і суду.
Хто винуватий, не знає ніхто...
зайві дебати і лайки.
Перемагає відсотків на сто
чадо народу – Незнайко.
Видно йому, наче із каланчі:
мухи, пожежі, котлети...
о... і совок помічає вночі,
ніби, видющі усі читачі,
а не писаки-поети.
[i]ІІІ[/i]
І не п’яниці, і не без ума,
маємо дулю у жмені,
поки копійки на ліки нема,
нумо, малюймо зелені.
Та й економимо... на комірні...
може, на чорні... обіцяні дні...
рівні ми... і, Боже... вільні...
Кожна новація б’є по мені.
Є ще надії... на зміни одні
і на попові обідні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=913562
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.05.2021
« На границі
тучі ходять хмуро...»
Героїчна
Сатаніють самураї Раші...
у Гаазі буде Божий суд...
щоб не опинитись на параші,
на границю суне Путя-Гуд.
Оживають і хатні злодії:
ківи... рабіновічі... уже
закликають націю до дії
і усіх «веде... опезеже».
Де ті наші і які ті німці,
не утне ніяка сатана...
поки не воюють українці,
не буває світова війна.
Бо кацапи – це ще ті воя́ки...
невідомо, що там пацани
ще до того, як іти в атаку,
наваляли у свої штани.
На границі зупинились танки...
є «побєдобєсіє», чи ні –
це усім покажуть у кіні...
Шибениця – це не вишиванка
і тому Московія до ранку
«переможе» і у цій війні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=913178
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.05.2021
« Другий раз
в ту ж саму воду..»
Антитеза
Ступаємо на береги ріки
у течію, вируючу зі споду...
у дельту часу падають віки
історією у ту саму воду.
Немає волі з легкої руки...
і карою ледачого народу
стають його нові провідники,
що ніби... вигодовують свободу.
Але війна примушує іти
униз по крутояру косогору,
аби дивитися із низу вгору
на те, що досягає висоти,
коли іде у зоряні світи
у інший час, у відповідну пору.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=913065
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.05.2021
[i][b]Мати Україна[/b]
« Свято у терновому вінку..[/i].»
Сьогодні
Чекаю визволителів своїх,
коли на схід, на північ і на південь
появиться у ризах золотих
всеукраїнський пам’ятний Великдень.
Не вічний Ірод... буде на Землі
і тепле літо, і розквітнуть весни...
як булька на воді, навіки щезне
останній узурпатор у кремлі,
розвидниться у кро́мішній імлі,
а в Україні білий світ воскресне.
[i][b]Пророк[/b]
« Буде і на нашій вулиці свято...»[/i]
Завтра
І ясно буде все як Божий день...
На те і свято головне весною,
аби не в’янули над головою
омріяні мої сади пісень.
Скресає лід, і догорає пломінь,
і сонечко сіяє із небес,
і чуються у Храмі хори мес...
і неупинно як весняна повінь
лунає і відлунюється зовні:
Христос воскрес! Воістину воскрес!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=912644
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.05.2021
[i]« Живим прожити,
мертвим – царство небесне...»[/i]
Молитва
Ще маємось... почиємо у Дусі.
І Божі діти, і Його сини,
що вижили рабами у нарузі,
ще віруємо у пророчі сни.
Дістанеться і кату по заслузі
за наші перемоги без війни...
і воїну, і орачу, і музі –
причастя української весни.
Іще загляне сонце у віконце
земної долі... у небесний рай.
Не нарікай на опустілий край,
який не залишають оборонці,
і молячись Ісусовій іконці,
люби живих, а ворога... прощай.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=912601
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.05.2021
[i] « Какую страну про...»[/i]
Совок
Нема чого оплакувати дім
у буді із «братами» у Союзі.
Історія нагадує усім,
які були ми нелюди і друзі.
Немає ради на усіх катів.
Якщо собаці гавкати охота,
заводити потрібно ворогів...
у нетрі, у безодню, у болото.
Але, на жаль, уже нема куди...
на разі не працює гільйотина,
а у хліві ще є своя скотина...
Якщо «брати» доп’я́лися туди,
де є засуха... і нема води...
то най їх трафить ще й лиха година.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=912399
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.04.2021
« Homo sapiens...»
Дурниця
Людина виникла із мавпи,
але буває й навпаки,
коли її нахабні лапи
хапають їжу із руки.
Далеко нічого ходити:
ось – українець, ось – кацап...
їх іноді не відрізнити
за пазурами рук і лап.
Але кацапи – це примати,
тому що за мільйони літ
навчилися дурити світ,
чуже за пазуху ховати
і пам'ятати, що у хаті
лежить погано у сусід.
А українці – малороси,
тому що орки навкруги –
це наші люті вороги...
і нація почила в Бозі...
вона віками... та і досі
винищується до ноги.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=911931
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.04.2021
« Десь-не-десь
в якомусь царстві...»
Казка
На горі далекій і високій,
де ще є герої із казок,
рискає по лісу одинокий
і забутий сіромаха вовк.
Ау! ау! – лунає вечорами.
Ау! ау! – відлунює луна.
У лісі одинокими вовками –
блукає він, а може, і вона.
Вечорами, поки сяє небо
і немає іншої краси,
кличуть одне одного до себе
виючі у небо голоси.
До зорі, коли линяють зорі
і заходить місяць молодий,
мало що міняється у хорі–
хочеш вий, а можеш, то не вий.
Ау! ау! – із вечора до ранку.
Ау! ау! – і душу – на замок.
І лапою махне на сіроманку
колоратурний одинокий вовк.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=911522
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.04.2021
[i][b]Кульбаба[/b]
Метелику[/i]
(холодно)
Закортіло літепла кульбабі...
і нема метелика... йому
цього року вистачає зваби
зимової снігової баби,
а вона не відає, – чому?
[i][b]Метелик[/b]
Кульбабі[/i]
(тепло)
Літепла до літа не буває
і тому, напевне, і того
холодно метелику до маю...
та сама кульбаба не літає,
а лише очікує його.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=911323
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.04.2021
Все, що маю: пенати хатні,
щирі усмішки, ямби, хореї,
ліру, Музу... а ще уві сні
спокушає мене... ахінея.
Небувале моє житіє
ще плекає нечувані мрії –
уявляю, що іноді є
любі друзі, яких розумію.
То лукавий манить із пітьми,
то зупинить Ісусовий погляд...
обережний у колі юрми,
обираю, – а хто буде поряд,
коли треба іти із людьми,
що однаковий мають світогляд?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=911263
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.04.2021
Ельф
Іще живу...
і наяву
вітаю фею,
а уві сні на рандеву
лечу до неї.
Але її
у ці краї
ніяка сила,
попри ілюзії мої,
не заманила.
І я, мов пень, –
ані телень...
із-за фіранок
мене вітає кожен день
у хаті – ранок.
Як у танку
у мить таку
я просинаюсь.
Є що любити на віку,
але не каюсь.
Фея
Чекаю ельфа...
уві сні...
але буває,
веселий лицар у вікні
мене вітає.
Мені одній
в часи нічні
ніяк не спиться.
У дам і фей –
один Орфей,
а я – синиця.
У далині
є журавлі..
або лелеки...
але мені
на цій землі
до них далеко.
Так і живу
і наяву
нема нікого.
Але нічого...
в рандеву
я біля нього.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=911139
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.04.2021
[i]« Як умру, то поховайте... »[/i]
Т.Шевченко
Коли умру, не хочеться зотліти.
Життя і так точили хробаки...
аби душі у пеклі не горіти –
хай полум’я поглине на віки.
На камені – один рядок поезій:
« Усім живим світитиму в імлі...»
А від золи моєї у землі
пожива буде молодій березі.
Полегшає комусь на цю вагу...
А заодно і збудуться повір’я:
коріння вип’є сили і снагу,
осінній вітер листям їх розвіє.
І, може, залунають як пісні
і думи, і слова... і десь у лузі
похилиться у невимовній тузі
бодай одна калина по мені.
Та аж тоді душею відпочину
як прилечу в обітований край,
об’єднаний в єдину Батьківщину
від вільної Кубані по Дунай.
Помрію... на Тарасовій могилі,
де дух його нескорений витав,
але не на... а в Україні милій
у полум’ї Майдану і заграв.
Тоді й порвемо вікові кайдани
Московії, і скинемо ярмо
і змиємо рабів її клеймо...
Хай душі не ятрять криваві рани
і хай не мають спокою тирани,
допоки ми у Слові живемо.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=911051
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.04.2021
Шелестять березові гаї
і вербові котики буяють...
ну, а я пасу свої рої
і ніяких клопотів не маю.
Поки не щебечуть солов’ї,
непомітно і весна минає,
і літа розхристані мої
як зелений шум оцього раю.
Та не в'януть мрії навесні.
Поки ця пора мені пасує,
я її у серці намалюю...
Не дарма у ці часи ясні
котики нагадують мені,
що нічого не буває всує.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=910881
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.04.2021
[i]« Memento mori...»[/i]
Невідворотність
Відлітають журавлики-мрії
у далеке минуле моє...
на майбутнє немає надії,
та зозуля усе ще кує.
Догораюче полум’я ватри
й досі жевріє з десятирічь.
Те, що буде, нічого не варте
без веселих і милих обличь.
І жалкую, що фото немає
у моєму архіві світлин...
а на часі – усе, що єднає,
це розмова на пару хвилин.
Ідемо по дорозі до краю...
І думки, і серця – в унісон,
поки є у кишені айфон...
і надія іще не вмирає,
поки чую або відчуваю
ритми пульсу і... пауза... сон...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=910797
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.04.2021
Йоганн Людвіг Уланд
Переклад
Вітри проснулись весняні.
Усе юуяє ночі й дні
У далині розмаю.
О аромат, о гук новий!
О, бідне серце, не болій!
Весна все, все міняє.
І кращає щоденно світ,
І попереду – літ і літ
Квітуючого раю
І у долині, і в гаю:
Забудь же, серце, що люблю!
На жаль – усе минає.
Johann Ludwig Uhland
(1787- 1862)
Die linden Lüfte sind erwacht,
Sie säuseln und weben Tag und Nacht,
Sie schaffen an allen Enden.
O frischer Duft, o neuer Klang!
Nun, armes Herze, sei nicht bang!
Nun muss sich Alles, Alles wenden.
Die Welt wird schöner mit jedem Tag,
Man weiss nicht, was noch werden mag,
Das Blühen will nicht enden.
Es blüht das fernste, tiefste Tal:
Nun, armes Herz, vergiss der Qual!
Nun muss sich Alles, Alles wenden.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=910704
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.04.2021
_______Нотації грамотіям
[i]« Повторення –
основа навчання...»[/i]
Перелицьоване
І
Неологізми – це, таки, обнова...
Що тільки не видумує поет,
аби розбагатіла наша мова
на чим попало латаний сюжет.
Усе це файно: словеса наяди,
омоніми – і та́нки, і танки́...
але хоча би наголосу ради,
піїте, зазирай у словники.
ІІ
І я, гіпнотизований собою,
абияк занотую плагіат, –
поезією, лірою німою
зотліє мій закопаний талант.
Це, може, й не записано у небі,
але і не дивуюся... бува-
є, що таке, яке, буває, треба –
неначе філософія нова.
ІІІ
Мову утинали людолови
ну, а нині – горе-копачі.
Умирає грамоти основа
і слова рубають партачі.
Етика поетики линяє.
Муза – не абияка мара
і витіювато оминає
критику кусючого пера.
У зоїла мало пієтету...
І язик улещує куплети
масою заупокійних слів.
Поки озираємось на дів,
хай жують архаїку поети –
шукачі закопаних скарбів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=910609
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.04.2021
І
Коли надій на мир уже немає
і москалю Європа – не указ,
вона усе ще думає-гадає, –
як помирити Київ і Донбас?
Куди подіти з мапи Україну?
Як поділити націю її,
а заодно і землю... і руїну,
аби понаїдались буржуї?
ІІ
Царі, псарі, садисти і сатрапи
нас нищили віками до ноги.
На висновки історія багата:
наш ворог лютий – Раша біснувата,
якій усе, що є ще навкруги,
негайно має перейти у лапи...
а може, і Америка утне,
що і її це горе не мине...
у цю добу воєнної хуги
антисеміти – це, таки, кацапи,
а українці – їхні вороги.
Одна біда, що голі ми та темні...
Всі лають Юлю. Є за що, напевне:
сам Яник у тюрягу засадив
за те, що мала замисли таємні –
пообіцяла дулю у кишені
усім, хто Україну не любив.
ІІІ
Зате обрали иншої породи
слугу... лакея, наймита народу
і клоуна юрми, а не людей...
аби воно(воно!) на сміх курей
доп'ялося із чорного проходу
аж до парадних, вибачте, дверей.
А нині вже гасає в Емірати,
Катар не оминає і Оман...
а заодно Московію... в туман...
Гризе науку... що кому лизати
і помічати у очах мутанта,
що і воно – малюсінький тиран.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=910502
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.04.2021
[i][b]Мої[/b]
Знову[/i]
Наче вирушаємо в дорогу
як у перший і останній раз
вимолити прощення у Бога,
що напевне пожаліє нас.
А якщо ніде нема нікого
і не чути піднебесний глас,
то іду я сам до гаю того,
де у юності топтали ряст.
Ще літаю уві сні до тебе
то у лебединому ключі,
то як тінь у білому плащі...
а коли відчую біля себе,
зависають пеленою з неба
весняного літепла дощі.
[i][b]Твої[/b]
З весною наодинці[/i]
Перецвітають проліски у лісі.
Ще й не було, а вже нема весни.
Сіяє сонце у блакитній висі,
а білий світ усе-таки сумний.
І є чого. У ньому стільки візій
од пандемії, голоду, війни
і до найголовнішої із місій...
але курей рахують восени.
Весна іде, ніщо не зупиняє
її повільний та невпинний хід.
І хай літує цей весняний квіт...
У буревії, у часи розмаю
мою, як і твою, частину раю
іще охороняє живопліт.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=910408
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.04.2021
« Побєдобєсіє...»
Герба
Немає світу ні кінця, ні краю.
Здається, – не воюйте і живіть
у цій оазі та юдолі раю
і не діліть на мапі білий світ.
Але сусіді ще й межі немає,
бо це – кочовики-бойовики,
і комуняки, і більшовики,
яких ніде ніщо не зупиняє...
а он-де і моя хатина скраю,
якій немає спокою віки.
Її чатує окаянна сила...
на два боки дзьобатий хижий лик...
і ніби, висолоплює язик,
і розчепірює криваві крила,
неначе півень... о... коняка біла...
і з кражею за спиною мужик.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=910299
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.04.2021
[i]Звідусіль[/i]
Знову весна одчиняє куліси
світу на сцені в моєму краю:
білі підсніжники квітнуть у лісі,
проліски сині цвітуть у гаю.
Наче Великдень... ось-ось і засяє
чудо-веселкою із-за небес,
ніби світає уже за Дунаєм,
віє луною католицьких мес.
Може, когось і у іншому світі
десь у едемі чекає цей рай...
Не надивитися на первоцвіти,
радує душу квітневий розмай.
І напуває росою-сльозою
очі фіалок у сонячні дні...
та веселіше на серці мені,
наче іду на побачення з тою,
що усміхалась до мене весною
в юній, зеленій, ясній далині.
[i][b]До брата [/b]
Звідтам[/i]
Не оминуть і тебе первоцвіти,
будеш ходити по рясту не раз...
жаль, що у цьому ще білому світі
нас розділяють і простір, і час.
Жаль, що і я не з тобою гуляю
тою стежиною біля села,
наче і досі ще юна й мала...
Я у барвінку тепер спочиваю.
Це саме там... по дорозі до раю,
де ще лозиною в лузі росла.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=909992
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.04.2021
***
Отець один, релігій – море,
але нема кому судити:
усі святі – дереворити,
біда – не горе,
дальні гори –
не золоті... а люди – діти.
***
Високо літаємо, чи низько,
не рятує небо голубе...
Поки на порозі враже військо,
не дивись у очі Василіска,
що осліпить і уб’є тебе.
***
Будь не бідним серцем і душею
і не будь багатим на гроші...
не лікують ямби і хореї,
та існує інша панацея,
поки муза й ліра не чужі.
***
Доброту не подолає зло...
та,
коли на фініші літа,
боком вилізає доброта
та,
якої й духу не було.
***
Не порятують од біди
ні сильні світу, ні масони...
але надія є завжди –
не обезцінює труди
наближення Армагеддону.
***
Не гидуй дієтою святого...
Віруй у написане від Бога
і тобі те саме, що й усім:
може – все, а може, і нічого, –
MENE MENE TEKEL UPARSIN.
................................
Якщо уміємо любити
усе, що заповів Отець,
нема кінця усьому світу,
хоча усім – один кінець.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=909894
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.04.2021
« Біля парадного під’їзду...»
Парнасу
Рвонули неофіти у поети
і... нібито нема уже війни...
вітіювато пишуться сонети
про насолоду, пахощі весни.
І якось не до Музи, і не варто
описувати грішне і смішне,
коли серйозне – це уже не жарти,
а явне заміняє потайне.
Велике не стає сьогодні перше...
зелене вилізає із пітьми
і... де його стосується найменше,
метає блискавиці і громи.
Засокорили півні голосисті...
Ось-ось уже й зозуля закує,
сорока украде чуже намисто,
ворона передивиться своє.
Зоїл і дятел забажає миру,
хоча навколо стогне, і реве...
Коли війна, то якось не до ліри,
та... де-не-де поезія живе.
Адже її не викосиш косою,
аби запам’ятали небеса,
що не буває зайвою краса...
а туга за вечірньою імлою –
це Божа кара і гірка роса,
орошена солоною сльозою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=909728
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.04.2021
« Біля парадного під’їзду...»
Парнасу
Рвонули неофіти у поети
і... нібито нема уже війни...
вітіювато пишуться сонети
про насолоду, пахощі весни.
Велике перевершує найперше...
зелене вилізає із пітьми
і... де його стосується найменше,
метає блискавиці і громи.
Засокорили півні голосисті...
Ось-ось уже й зозуля закує,
сорока украде чуже намисто,
ворона передивиться своє.
Зоїл і дятел забажає миру,
хоча навколо стогне, і реве...
Коли війна, то якось не до ліри,
та... де-не-де поезія живе.
Адже її не викосиш косою,
аби запам’ятали небеса,
що не буває зайвою краса...
а туга за вечірньою імлою –
це Божа кара і гірка роса,
орошена солоною сльозою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=909721
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.04.2021
[i][b]Печальна повість[/b]
« Нас лише одна любов єднає...»[/i]
Ромео
Напоїла ти мене, дівчи́но,
тим зелом, що навіває знов
платонічну, і таку невинну,
і не заборонену любов.
Є ще несходимі й досі плаї
і зозуля роки ще кує,
і вендети нібито немає,
і рідня сигнали подає.
Може, краще і не чути того,
що мені віщують із небес...
мовою поетів-поетес, –
є надія на живого Бога...
Та не чуєш ти мене німого
під хори заупокійних мес.
[i][b]Із небес[/b]
« Найсумніша повість –
це про нас...»[/i]
Джульєтта
Як не є, але одна дорога
нас веде до вічної ріки,
де не подивуємо нікого,
що і ми усе ще є, таки.
Вірую у це до того часу,
поки не поклали у труну
неживою. Але цього разу
уявляй лише мене одну
юною і милою навіки...
Може і судилось чоловіку
бути і не бути до кінця
зі своєю вірною, одною,
що була повінчана з тобою
у ясній обителі Отця.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=909623
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.03.2021
[i](лімерики[/i])
***
А в ОПеЗеЖе свої та наші
малороси, наче москалі,
хочуть на параші,
їхати на Рашу,
за мать вашу на чужій землі.
***
А на Раші коміки кремля:
пині, комуняки і жірьопи
тішать москаля...
і тупе теля,
об'являє санкції Європі.
***
А на Туві вся парафія
у тайзі очікує еліту:
шойгу-бугая,
пиню... гундяя
із його анафемою світу.
***
А наша Раша іншими велика,
а Київською Руссю й поготів...
а запитати б у її вождів, –
до чого тут мерзенні ваші пики,
якщо кацапи копія братів?
***
А що у нас? А у слуги
нові обіцянки народу –
додати сили і снаги,
аби умерли до ноги
за їхню волю і свободу.
***
А на Донбасі навіть поночі
воюють наші кравчуки...
в етері... аристовичі
рахують рашеські полки,
яких нема... бойовики
лише чекають помочі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=909414
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.03.2021
[i]До неї[/i]
Душею юні – вічно молоді.
Попереду весна, а далі – літо,
а далі.. пишуть вила по воді,
що ти була моєю ще тоді,
коли обох ще не було на світі.
Тобі немає ради у житті,
мені немає іншої розради,
як бути із тобою іноді,
єднаючи омріяні путі,
де не перетиналися монади,
де нас чекає сяєво пітьми:
мені – червоне, а тобі –зелене,
мені – до тебе, а тобі – до мене...
От і цікаво, чи зійдемось ми,
коли уже не будемо людьми
і канемо у хаос безіменні.
[i][b]Розчинені в часі[/b]
До нього[/i]
Очі озер, сині моря,
а за горою – найвища гора.
Там і моя є ще світла зоря
і на зорі у дорогу пора.
Манить мене світла мета
і не дає зупинитись мені.
Знаю, що я іще є саме та,
що зачарує тебе уві сні.
Йду до зорі ночі, і дні,
поки у небі сіяє мені.
Хай лише радує і на стає,
гріє розрадою серце моє.
Зорі очей сивий туман
завуалює на плесі ріки
і заховає у той океан,
де не щезають літа і роки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=909303
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.03.2021
І
Коли не дуже весело усюди,
сумують дуже одинокі люди...
а уночі ніколи і ніде,
аж поки повновидий не зійде.
ІІ
Їм виїдає очі не роса
на сонці... вранці, а рясна сльоза,
що миру і добра уже не буде,
якщо усі готові до війни
і що усі ми винні без вини,
що де-не-де ні се, ні те панує,
а десь-не-десь народ чекає всує
кінця... чи то війни, чи то зими,
але... весну очікуємо ми.
ІІІ
О! Місяць тінню обіймає землю
у небі – невагому та живу –
і висіває зорі у траву,
і магію, і сепію пастелі,
і чари неземної акварелі
усього, що існує наяву.
А ранками, міняючи палітру,
мокає пензлі у прозорі дні
і поки ще нема дощу і вітру,
щезає у ясній височині...
лишаючи барвінки, первоцвіти,
фіалки і веселі, і сумні...
Ось-ось... і намалює синій квітень
дорогу наступаючій весні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=909222
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.03.2021
[i]« Скільки ниточка не в'ється...»[/i]
Початок
Усе мине, а спокою немає...
це, наче, когнітивний дисонанс –
майбутнє є, минуле наступає
на п’яти і турбує повсякчас.
Єдине, що при цьому надихає –
це магія, що як і перший раз,
ніколи вже не залишає нас
байдужими до того, що минає.
Ну й що із цього? – запитає кожен
поет-філософ, публіки кумир,
що пише заяложене до дир.
Одне й те саме і йому тотожне
з пустого виливаємо в порожнє
і деміургу платимо ясир.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=909036
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.03.2021
[i]« Забутий Богом...»[/i]
Квазімодо
Я знову хочу... до Парижу,
де Есмеральда... la franсе...
намилюю туди і лижі,
і la Amour... нехай несе,
аби фанерою летіти
до неї... бути до зорі
із нею і її зігріти
у цьому Notre-de-Pari,
де кам'яні високі мури
увінчують сліпі амури,
серця яких – неначе лід...
у храмі ні душі немає,
а за воротами до раю –
лише дорога у аїд.
[i]« Невинна жертва...» [/i]
Есмеральда
О, нерозумний Квазімодо,
я не люблю... гірку сльозу,
коли показую народу
свою розумницю козу.
А як побачу мого Феба
на білогривому коні,
то я готова і на небо...
хоча і жаль тебе мені.
Ти щирий, вірний... та упертий...
і рятував мене не раз...
але судилося померти
всьому народу напоказ...
зате у храмі після смерті
ніщо не роз’єднає нас.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=908963
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.03.2021
У кожного-кожної доста і мрій,
і того, що душу здіймає до неба.
Здається, – не дуйся, живи і радій,
що інше уміє не гірше за тебе.
І, ніби, на те і даються слова,
які овівають чиєсь попелище,
аби загорілася ватра жива
і не бозна-що опинялося вище.
Та, наче, болить
не одному мені
і не обідніє іще ойкумена?
У Музи моєї душа потаємна...
обличчя веселе...
та очі сумні...
А, може, буває, у самотині
занадто багато
надїї
у мене?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=908858
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.03.2021
[i]« Не тільки циган
крутить сонцем...»[/i]
Олеко
– Забула, мила, ой, забула,
як ми гадали на загули:
у гай, на луки, у ліси,
у дикі зарослі краси...
а я і досі пам'ятаю
і посилаю з того гаю
козирній дамі мій привіт,
де я у зелені розмаю
на енному десятку літ
шукаю папороті цвіт.
Але ніде немає раю...
якщо дивитися здаля –
ніяка дама не тікає
кибиткою до короля.
[i]« Поки гадала,
все програла...»[/i]
Земфіра
– І чула, й виділа, і знала
як та циганка, що гадала,
яка у неї буде роль,
коли об’явиться король...
А ти не дуже то й барився
і... з палуби моєї змився
на інші ріки і моря...
не я... не я твоя зоря,
а ти під зорями не мій...
але іще й сьогодні сниться
отой бубновий лицедій
і мрія пікової дами,
що у Таро не має тями.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=908778
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.03.2021
***
Як за Софокла – все тече, минає...
щезає усміх і тепло долонь...
та поки жевріє очей вогонь,
любов до Музи – Ні... не затухає.
***
Певно, що поезія наївна,
поки припадає до колін
кожної, в якій живе Наїна,
не казковий, а реальний Фінн.
***
Ви – як хочте, я іду на ви
і нікого не пошию в дурні,
бо і вершники без голови
ще бувають іноді розумні.
***
Палає серце... і душа горить,
але юрба її не помічає...
і майорить
у далині століть
тінь генія, якого ще немає.
***
Талановитий має сан:
із булавою – отаман,
із Музою – Горацій...
а геній слова – це талан,
помножений на працю.
***
Полеміка хороше діло –
розширює і кругозір,
і те, що в серці накипіло,
та не лягає на папір...
тому рятує душі сила,
орієнтована на мир.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=908690
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.03.2021
Які огидні пики-лиця:
коняка, су*ка і убивця...
І як лякають ще здаля
оці опудала кремля –
і гуманоїд-кровопивця,
і бісова в етері трійця
які на поприщі халтури
стають все вище на котурни.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=908563
рубрика: Анонс, Лірика кохання
дата поступления 20.03.2021
[i][b]Беатріче[/b]
із раю[/i]
Може, я не твоя Беатріче.
Ну, а ти майже Данте уже.
Я запитую, – милий, невже
не могли ми зустрітись раніше?
Ти повів би мене у ті дні,
де існують заблукані тіні,
ти любив би мене уві сні
і були б ми щасливі і вільні.
Та недоля між нами стоїть.
Я чужа і невільна дружина
і не я в цій пригоді повинна
повернутись за межі століть,
де побачу тебе хоч на мить
як матуся заблудлого сина.
[i][b]Данте[/b]
із пекла[/i]
Є Беатріче, та немає Данте,
хоча обох об’єднує одна
історія – звичайна та сумна
любов, яка примушує страждати,
яка існує тридев’ять віків...
а я у тридесятому столітті
очікую ще на твої привіти
на дні аїду у країні снів.
Але давно проснутися пора.
Заходять і твоя, й моя зоря
за обріями нашої оази,
де ти віки усе ще не моя,
а я на віки кану за моря
так і не видівши тебе ні разу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=908483
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.03.2021
Поки вітер проганяє стужу
протягами в димовій трубі,
осягаю потаємну душу
віщого і сущого в собі.
Маю ще надію на удачу
як не наяву, то уві сні...
як не є, усе одно побачу,
що вона навіює мені.
Ми охочі, поки є робота...
поки ця оказія мине,
як захочу, осідлаю чорта,
хай несе у засвіти мене.
Що умію, те й робити мушу...
то сную на радощі юрбі
нитку Аріадни, то павучу
мантію оголеній журбі.
І на ранок маю одежину...
одягаю маску на людину
усмішки веселої до вух...
і тогу... і тугу...
відчайдух
у мені сотає павутину
на кусючих оводів і мух.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=908332
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.03.2021
Метафори й епітети чужі
не прикрашають сказаного людям.
Не очищає закутки душі
поезія, що пахне словоблуддям.
Запамороченому у війні,
не дуже якось весело мені,
дорослому, поводитись як діти...
у ейфорії місії радіти,
що варишся в одному казані
із піною богемної еліти.
Весна весною, – ку-ку та кум-кум...
Ніяке диво не іде на ум,
а на марку палітру акварелі
лягають заяложені пастелі...
.................................................
І поки ще кипить осадок дум,
із варива збігає зайвий шум
водою каламутною на землю...
але жура не вичерпає сум.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=908246
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.03.2021
[i]« Не я пишу,
а мною пишуть...» [/i]
Перифраз
Ніколи зупинитися не міг...
нікому не виписую догани...
не заглядаю за чужий поріг
і вірую, що маю оберіг,
який лікує немощі і рани.
Пишу за рецептурою бабусь:
у лексиці, у мові, у харизмі,
у пісні... але іноді боюсь,
що любимо, таки, росіянізми.
Поезія навіяна з життя,
але на лобі писано поету, –
не треба у куті чужого меду,
аби не пахла
дьогтем
вся кутя.
Не угаває лютий сатана,
порушує у всьому наші межі.
Якщо війна, то це, таки... війна!
Якщо на носі «руская вєсна»,
навіщо Музі послуги ведмежі?
За те, у чому впевнений, стою, –
[i]не додають обрубки шарму мові[/i]...
То ж, вибачайте, автори, на слові, –
ми зраджуємо націю свою
подвійними стандартами любові.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=908133
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.03.2021
[i]« Не я пишу,
а мною пишуть...» [/i]
Перифраз
Ніколи зупинитися не міг...
нікому не виписую догани...
не заглядаю за чужий поріг
і вірую, що маю оберіг,
який лікує немощі і рани.
Пишу за рецептурою бабусь:
у лексиці, у мові, у харизмі,
у пісні... але іноді боюсь,
що любимо, таки, росіянізми.
Поезія навіяна з життя,
але на лобі писано поету, –
не треба у куті чужого меду,
аби не пахла
дьогтем
вся кутя.
Не угаває лютий сатана,
порушує у всьому наші межі.
Якщо війна, то це, таки... війна!
Якщо на носі «руская вєсна»,
навіщо Музі послуги ведмежі?
За те, у чому впевнений, стою, –
не додають обрубки шарму мові...
То ж, вибачайте, автори, на слові, –
ми зраджуємо націю свою
подвійними стандартами любові.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=908131
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.03.2021
[i]« Ти чуєш...»[/i]
Рочестер
Йду до золотої середини,
де і ти, і я – у ній одній,
і нема у суєті подій
того, що виснажує людину.
Не питаю, чи одна єси?
Та й у мене іншої немає
і мені тебе не вистачає
у юдолі суму і яси.
Я не із тієї одіссеї,
що вертає на свої круги.
Та єднає наші береги
течія тієї панацеї,
що лікує й додає снаги
у зеніті нашої ідеї.
[i][b]Без варіантів[/b]
« Чую...»[/i]
Джейн
Небо чує наші голоси,
у мені луною резонує,
наші світлі аури парує
у своїй гармонії краси.
Я іду до тебе і донині
вірую ілюзії надій,
адже душі не бувають винні,
що роковані одна одній.
Самота сотає наші душі,
а жага висушує уста,
як пожежа воду у калюжі.
Поки не досягнута мета,
є ще середина золота,
і до неї ми ще не байдужі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=908066
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.03.2021
[youtube]https://youtu.be/QvRUhRueaJs[/youtube]
[i]Ремейк на пісню
Ю. Візбора[/i]
За вікном блукає вечір опечалений
у весняному намоклому плащі,
ходить вітер як музика неприкаяний,
навіваючи мелодії дощів.
Я запізнююсь до тебе на побачення,
наче можна запізнитись на роки.
Ой, як дорого за втрачене заплачено
з того дня, як у життя ми боржники.
Не катуй мене ні жалістю, ні ласкою.
Якщо можеш, на прощання, усміхнись
і пробач мені за те, що стане казкою...
Може, я тобі пробачу теж колись.
Синій вечір заховається за хмарами,
та забуте почуття не гріє кров.
За вікном безпечне людство ходить парами,
обікрадене сьогодні на любов.
....................................................
Цілу ніч співає вітер пісню жалібну
і дощами ополіскує поріг,
навіваючи мелодію негадану,
опадає фальш-акордами у сніг.
Оригінал
Сигарета к сигарете, дым под лампою,
Здраствуй вечер катастрофы, час дождя,
Ходит музыка печальная и слабая,
Листья кружатся, в снега переходя.
Наш невесел разговор и не ко времени,
Ах, как-будто бы ко времени беда,
Мы так много заплатили за прозрение,
Что, пожалуй, обнищали навсегда.
Не пытай меня ни ласкою, ни жалостью,
Как ни странно, я о прошлом не грущу,
Если можешь, ты прости меня, пожалуйста,
Вдруг и я тебя когда-нибудь прощу.
Синий дым плывет над нами мягкой вечностью,
Чиркнет спичка, сигарета вспыхнет вновь.
За окном с зонтами ходит человечество,
Обокраденное нами на любовь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=907977
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.03.2021
***
Немає сенсу рипатись у люди,
серед яких, немов у негліже,
ідеш у середовище чуже,
де і тебе від осуду і суду
ніяке алібі не береже.
***
Як не насовуй на більмо бриля,
а ненависть палає із-під лоба
і видає утробу москаля,
який вдає із себе русофоба.
***
Не здує вітер з колоса полову
і не прозріє в темряві сліпе,
яке було лакеєм КаГеБе...
тупоголове не осилить мову...
немає А, то де візьметься Бе?
***
Освічене під зіркою кремля,
опушує своє свиняче рило,
в якому дріт видніється здаля...
із голого сміємось короля,
та є ще попит на нечисту силу.
***
Нас доля запрягає у ярмо,
аби орали й дякували пану
за те, що живемо,
і маємо клеймо,
і вміємо зализувати рани.
***
Навіювати бачене і чуте,
аби забути – марна суєта...
богема копіює баламута...
але гадаю, – [i]бу́ти чи не бути..[/i].
усмішкою Чеширського кота?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=907942
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.03.2021
До кого не прийду у віщі сни,
у мене буде головний мотив –
навіювати пахощі весни
і голоси лугів, гаїв та нив.
Комусь це може спати не дає,
але богемі не заваджу я...
яка не зазіхає на моє,
але не помічає... нічиє.
У неї не двоїться у очах,
що я не я і, наче, не ізгой...
та іноді чіпляється реп’ях –
літературний мій антигерой.
Обнюхуючи кетяги куща,
котяра вилізає із плаща,
шикує у конвеєрі кубіт
і опусом шокує білий світ –
одноманітне плетиво плюща,
що буйно озеленює сучліт.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=907686
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.03.2021
[i]« Та й сон же, сон
напрочуд дивний
мені приснився...» [/i]
Т. Шевченко
І
Як наяву – ото буває,
лечу, лечу... і не світає.
Не заважає темнота
усе побачити до краю:
пророка нації немає,
німіє слово... суєта
суєт... нема куди летіти ...
ні – Україна ще не та,
якою мав її узріти
він із Чернечої гори...
не перевернуті на літо
блакитно-жовті прапори...
і наче, чую, – [i]ще не вмерла[/i]...
на ладан дихає... живе
і слава Богу! Що їй пекло,
яке нікому не нове?
В чужій парафії Кирила
торгує лептою народ...
запалює московський чорт
на цілий світ своє кадило,
окурює лукавий рід...
.........................................
згасає полум’я Майдану...
у казематі отамани
читають інший Заповіт.
ІІ
Корову доять олігархи,
а їхні наймити – казну...
юрба годує сатану,
а пересушені монархи
ідуть війною на війну...
кумир облизує кумира...
а чортеня шукає миру
в очах диявола імли...
О... оперилися орли,
які літають до еміра...
а ми живемо як жили:
ідуть зі сходу ешелони,
на заході пливе корвет,
орда утоптує кордони
п'ятою п’ятої колони...
блокує розум Інтернет...
......................................
Чекає неня Вашингтона,
але за спиною ОМОНу
її чатує Піночет.
ІІІ
Дивлюся, нібито світає...
зоря Авророю палає...
[i]Нема нікого. Тільки я[/i]
молюся у хатині скраю...
В моїй землі шукає раю
лукава братія моя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=907391
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.03.2021
[i]« Гасити полум’я –
це не моє...»[/i]
Перелесник
Пронизує життя
ясне проміння душ
у таїні ночей
імлою того неба,
що дивиться на нас
очима із калюж...
О, скільки чорних дір
у мороці Ереба!
А зорі мерехтять,
освітлюючи ніч
палітрою очей...
І з вечора до ранку
упізнаю тебе,
бо очевидна річ,
що ти моя весна
у сяєві серпанку.
[i][b]Весна[/b]
« На цілу довгу мить
тобі я буду вірна...»[/i]
Мавка
Радій. Це я іду
веселкою до тебе.
Дивись у небеса.
В калюжі не дивись.
Немає унизу
ні сонячного Феба,
ні того, що несе
пір'їною увись.
Якщо не буде крил,
побуду із тобою
луною інших літ
до самої зорі,
до іншої зими
квітучою весною
за обріями дня,
що сяє угорі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=907286
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.03.2021
***
Опікшись, дую на холодну воду,
пливу, буває, проти течії,
подорожую, маю врожаї...
Життя – це гра за правилами моди,
але, на жаль, і зверху, і зі споду
у кожного ці правила свої.
***
Коли додибуєш до краю,
нічого іншого немає
як мати суще і своє –
ту, що коханого кохає
і те, що небо обіцяє,
але чужому не дає.
***
Ще фантазую, чую, мрію
про незабутнє і того
не уповаю на месію...
а як чогось не розумію,
не заперечую його.
***
Поезія малює тіні...
є і високе... і низьке...
а істина посередині,
де сяє явище, яке
не уміщається в людині.
***
Юрма усе ковтає як єлей,
а ситими бувають одиниці...
Арея не оспівує Орфей...
Воюють за свободу українці,
а булаву тримає фарисей.
***
Буває й добре, що немає хати
і за душею – майже ні гроша,
і Муза не приймає до коша...
Якщо нема наснаги виживати,
не може бути творчою душа.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=907146
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.03.2021
I
Готову манну і мокву небесну
не висіває жоден зодіак...
і віриться, й не віриться ніяк,
що казка у житті не має сенсу,
що є іще і Той, що греблі рве,
і Той, що у горі сидить високій...
Славута сивий стогне і реве,
корчує вітер верби одинокі.
ІІ
На пройдені Тарасові шляхи
ступають інші корифеї волі.
На три боки устелюють мохи
минулу славу та козацьку долю.
Забулося, кудою і коли
щезали тіні їхньої відваги...
і появилися нові ватаги,
які усе робили, що могли:
ішли понуро у ярмі воли,
возили сіль чумацькі колимаги...
ІІІ
Молочними шляхами у свої,
сльозою й потом зрошені краї,
котили тугу, і жалі, і горе...
дивилися із неба тихі зорі,
як гіркотою повні ручаї
течуть рікою у солоне море.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=907060
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.03.2021
[i][b]В одному руслі [/b]
« Всі дороги ведуть до щастя...» єї[/i]
Ілюзія
Немає часу жити до кінця,
нема куди подітися одному,
тому шукають душі і серця
одне одного ще у світі цьому.
Іди хоч до окраїни землі –
немає долі однієї масті,
та є у неї радощі й жалі,
а як немає, то придумай щастя.
Немає сенсу обіцяти знов
оту надію, що зігріє кров...
та поки про поезію ідеться,
хай ліра плаче і душа сміється,
а як немає віри у любов –
не май очей, а заодно і серця.
[i][b]На всі боки[/b]
« На двох стільцях не всидиш...»[/i]
Реалія
Це явно означає, що тобі
уже байдужі радощі людини,
а я радію і твоїй журбі
за мною, і лихій годині.
Ти опинився на своїм горбі,
я почиваю у своїй долині,
а там, де кожен судить по собі,
немає золотої середини.
Та нині не однаково мені,
куди йдемо, веселі і сумні,
у цій земній і неземній юдолі...
Куди нас ця дорога не веде,
якщо і заблукаю де-не-де,
я буду залишатися на волі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=906940
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.03.2021
[i]« И червь сомненья
будет сыт и глуп...»[/i]
В.Висоцький
***
Якщо не хочемо за ґрати,
то є боятися чого
«колаборації» і «вати»...
любити ворога не варто,
а бити мусимо його.
***
Нема війни – не буде миру,
нової зради і катів,
одної правди – й поготів...
не сотвори собі кумира,
тоді не буде й ворогів.
***
Не вчить уму одне й те саме...
Є і чуже, й патріотичне,
і пропаганда кулаками...
якщо на бачиш панорами,
то як же мислити критично?
***
Якщо у простоті думок
приховується геніальне,
і досконале, й ідеальне...
як не освоїти урок,
що місія добра реальна?
***
Кацапи є, були віками
і як від них не ізолюйся,
усе одно йдемо до ями...
якщо не дійдемо до тями,
що їм усе – вода уз гуся.
***
Ніщо мені не допоможе
іти дорогою до раю,
якщо я пекла не пізнаю...
і поки є ще сила Божа,
перемагає не вороже,
а те, що в серці не вмирає.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=906831
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.03.2021
[i][b]З тобою[/b]
«Я звикаю поступово
зустрічатись випадково...»[/i]
Причина
– Пообіцяй мені ці дні,
коли уже і лютий плаче,
і я чекаю на удачу
і на дарунки весняні.
Я́к не поділимо остачу,
усе тобі, а не мені –
і наші кольорові дні,
і ночі чорні та гарячі.
Усе, що випите давно,
показує глибоке дно
від мого берега до твого...
тече вода... усе одно
і з того, що було дано,
не залишається нічого.
[i][b]Не разом[/b]
« Я звикаю зокрема
зустрічатись крадькома...»[/i]
Мотив
– Тобі «у сумі самоти»
до мене ще іти й іти
одному... пішки... як до неба.
А що іще поетам треба?
Тобі – дорога суєти
не так до мене як до себе,
мені до іншої мети,
де і поезія – плацебо.
Не висихає течія...
і тиха муза, а не я
на пару буде із тобою...
У неї вищий пілотаж,
і піруети, й епатаж...
а я побуду поза грою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=906609
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.03.2021
І
Що багатії – це не еліта
знаємо, але забули всі,
як вони учили нас радіти
салу і дешевій ковбасі.
Маємо і те опанувати,
що юрба цінує кулаки.
Та куди поділись козаки,
що гопак уміли танцювати?
Не дарма кумирами у вати
є боксери і бойовики.
ІІ
Хліба і видовища народу
обіцяє партія совка...
На минуле не минає мода
і тому й еліта отака,
і тому і Таврія не наша,
і чужий усе-таки Донбас,
«родіну» окупувала Раша
і немає нації у нас,
бо її пасе нечиста сила,
що ховає кігті у тіні...
ІІІ
То на що надіятись мені?
Так бувало у минулі дні:
«не одна чума мене косила...»
так і нині за мої пісні
раді кожній плямі на Ярилі
нехристи й зоїли записні.
Виринають де-не-де із Лети
неживої Музи силуети
оновити дзеркало криве...
..........................................
на орбіті іншої планети
ожили юродиві поети...
Може й Україна оживе.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=906365
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.02.2021
[i][b]Ассоль*[/b][/i]
Я не була твоя Ассоль…
Билиною біля причалу
за неї я зіграла роль,
коли нежданого чекала.
Надія, віра і любов
мене за обрій поманили...
я уявляла знов і знов
у гавані його вітрила.
Я не була твоя Ассоль,
коли навіки розлучались,
але у пам’яті зостались
рожеві мрії і пароль
тієї, що на ноті соль
луною серця обізвалась.
[i][b]Юнга[/b][/i]
Щезає в сивині туману
вітрил оранжевий міраж
та утлий човник оріґамі,
який іде на абордаж
в обійми свого капітана
сомнамбулою по воді...
і обірвалася тоді
струна між нашими серцями
на перехресті наших доль...
тамуючи жалі і горе,
які ніщо не переборе,
пригадую забуту роль...
але немає тут Ассоль.
Її украло синє море.
* – ремікс на однойменний вірш поета М. Коржика
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=906260
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.02.2021
Усіх турбує доля краю...
а влада не відповідає
на запитання: « Чий же Крим...
чому Феміда ще сліпа є...
якою карою лякає...
........................................?»
Ще не осів Майдану дим,
а неуку нема науки
і зайд улещує гадюка...
.........................................
тому й воює «третій Рим»,
тому й перемагає Жуков.
http://maysterni.com/publication.php?id=144568
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=906138
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.02.2021
[i]« До 150-річчя
одним штрихом...»[/i]
Легенда
Дівча... Наївне і святе –
за це недугою розп'яте –
це юна Леся... а проте
вона, на подив ескулапів,
жива і досі... між гігантів
дедалі вищою росте...
.........................................
а я люблю її за те,
що ненавиділа кацапів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=906031
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.02.2021
[i]Переклад вірша Аманди Горман,
проголошеного нею на інавгурації
президента США Джо Байдена[/i]
Коли народжується день за обріями світу,
то ми питаємо себе, – кого він має гріти,
якою гамою тонів, якими кольорами
він розфарбує майбуття над синіми морями?
І дізнаємося тоді, що спокою немає,
і справедливість на землі не скрізь перемагає.
Де розвидняється, там день висвітлює причини
фатальності, що зріє ще і точить серцевину.
Ми є нащадками дідів, що розірвали пута
неволі, рабства і тому народ не обманути.
Я темношкіра, в мене є лиш одинока мати,
яка виховує мене. І я прийшла сказати
що відчуваю цього дня напруженість моменту
і довіряю наш девіз моєму президенту –
якщо з юрбою віч-на-віч не зводити рахунку,
то досягаємо мети найвищого ґатунку.
Ми об’єдналися давно у неподільні Штати,
тому нікому не дано союз цей роз’єднати.
Нехай в нас різні кольори, характери, культура,
але між різними людьми у нас не буде мурів.
Ми не зважаємо на всі відмінності між нами,
бо уповаємо на те, що є над голова́ми,
бо маємо вперед іти до миру і порядку
і не допустимо ніде ні розбрату, ні сварки.
Не треба зброї і біди. Беремося за руки,
аби гармонія була і жодної розлуки,
заради щастя й майбуття дітей земної кулі,
а всі тривоги і жалі ідуть в часи минулі,
коли нам боляче було і соромно за себе,
та сподівалися на те, що нас єднає небо,
що ми пов’язані у цій напруженій толоці,
та цю дорогу не легку́ долають переможці
і не тому, що ми ніде не знаємо поразки,
але тому, що ми себе не ділимо на частки.
Святе писання праотців усім нам обіцяє
від виноградної лози плоди земного раю.
Коли закопані мечі, то вистачає часу
побудувати всі мости, аби одного разу
побачити стрімке плато́ на пагорбі крутому,
і не боятися іти по цій стезі додому.
Ми успадковуємо день, який сьогодні вранці
нам сили духу додає, бо ми – американці.
Це із минулого путі в сучасне і грядуще –
надійні засоби мети, щоб відновити суще.
У нас є розум, і снага, і сили вистачає,
що радше націю знесе, ніж знову роз’єднає.
Без демократії чекай руїну та розруху
і маячню та суєту, що заважають руху.
Ще є періоди, коли ми сходимо з орбіти,
та демократії ходу не можна зупинити.
На те й історія, яка розподіляє ролі.
Народи дивляться на нас як на гаранта волі.
Новітня ера настає, в якій немає броду,
та є у руслі течія до правди і свободи.
Ще не готова до висот уся моя країна,
але радіємо, – мине і ця лиха година.
Коли питають: « Чи могло дійти до катастрофи?»
Відповідаємо: « А ми – господарі епохи».
Від катаклізмів на землі немає панацеї,
та управляємо самі фортуною своєю.
Ми не вертаємось назад, а ідемо до того,
що на скрижалях житія начертане від Бога.
Держава сильна на віки, а нація єдина –
сувора з ворогом, зате непереможна й вільна.
Нас не лякає ні вогонь, ні із небес каміння.
Цю естафету понесуть майбутні покоління,
аби інерція зусиль і непосильні речі
не осідали тягарем на їхні юні плечі.
Де милосердя і знання являють силу права,
там буде правда, і добро, і цілісна держава.
Ото ж, давайте, ради них відновимо країну
сильнішу й кращу, ніж була в історії донині.
Могутнім подихом грудей, що бронзою окуті,
ми зцілюємо світ ідей на кожному розпутті.
Підні́мемося до висот дорогою відваги,
де наші предки підняли революційні стяги,
де наша слава майорить від заходу до сходу,
де вітер віє як озон північний для народу.
Підні́мемося із озер вологою до півдня
гарячого, де на віки – і чорні, й білі – рівні.
У кожній гавані надій, у кожному куточку
ми відбудуємо свій дім, як щит Свободи – зодчі.
І являться у всій красі талановиті люди,
яких історія ніде й ніколи не забуде.
І запалає день новий картиною ясною,
і сонце вийде із тіні зорею весняно́ю.
Лише б це світло на землі ми не могли забути,
якби ми тільки-но змогли цим світлом людям бути.
Твір визнаний найкращим перекладом українською мовою в конкурсі під егідою перекладацької агенції info@rozmai
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=905828
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.02.2021
[i][b]Мальвіна[/b]
« Капець...»[/i]
Занавіс
Життя театр, точніше фарс.
Сміється публіка з Мальвіни
і не рятує Буратіно.
На сцену вийшов Карабас
і папа Карло нас не спас,
а у печі – одні жарини.
[i][b]Буратіно[/b]
« Не падай духом...» [/i]
Житейське
Театр абсурду. Зняті маски.
Ні співчуття тобі, ні ласки...
Усім відомо ху-із-ху
у цю годиноньку лиху,
тому вертаємось у казку
і поживемо на даху.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=905820
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.02.2021
[i][b]На коні Петлюри[/b]
« Остапа понесло...»[/i]
Ільф і Петров
У мене є жіночі клони...
я і Бандера, і Петлюра,
бо не прощаю моветону
на сайті мови і культури.
Від брехунів нема відбою,
а кавалери десь далеко...
Лишаюся сама собою,
мені запитувати легко, –
чому це роззявляє рота
проти поета-патріота
або влаштовує кориду
оця поношена калоша?
[i]Бо це не так російська воша,
як наша українська гнида.
[b]У сідлі[/b]
« ...вогняного коня...»[/i]
І.Шоха
Ого, яка у тебе хватка.
З тобою можна і без шаблі
іти у бойову атаку
на чистоплюїв типу швалі.
Усе ще повзають «герої»
і комуняки-пацифісти –
своєї нації ізгої,
аби із рук Пуйла поїсти.
Не пам’ятає тупороге*,
що наші кров’ю умивались,
коли кацапи «йшли у ногу»
до нерушимого порогу...
і що [i]нізя* лякати свого,
аби чужі тебе боялись.
* – чужі неологізми:) [/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=905725
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.02.2021
Людей на світі розділяють час
і відстані до пам'ятного місця,
де кожен народився і хрестився,
і відкіля колись останній раз
у всі кінці дороги розійшлися.
Уже давно і терен мій усох,
і хазяї дерева позрізали,
на місці хати – чагарі і мох,
у кропиві угадується льох
і яма, де минуле поховали.
Немає ні калини, ні беріз,
які ми посадили для годиться,
окаменіли дерев’яні східці,
якими я до хати воду ніс...
левадою... по кладці... із криниці.
Буває, ще вертаюся за тим,
аби пройтися пішки між хатами,
вітатися через тини з дідами...
а нині то уже й немає з ким
обмовитись двома-трьома словами.
Моя оаза – ліс та верболіз,
і мурава та осока у мулі...
поміж корчами – пень на караулі
і ручаї, які несуть під міст
мої печалі і часи минулі.
Чіпляється за корені асфальт
дороги, що вела колись у люди
із кожної старої халабуди...
І де ж вона – ота країна-сад?
А може і журитися не варт?
Усе минає і уже не буде.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=905622
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.02.2021
[i]« Гей, воли мої, гей...»[/i]
Бандера
***
Якщо розумні, не читайте,
якщо це лажа... вибачайте,
але вертаються, таки,
на поетичні сторінки
герої року й цього сайту:
бичі, бики, мертвечуки.
***
Рогатий шутому не пара,
корові не іде сідло...
та буде те, що не було:
у рік бика чекає кара,
на Раші не минає зло,
усі народи, як отару,
жене до урвища Пуйло.
***
Московія приїлася усім,
нема чого на ялове пеняти.
Але якщо ми не тупі телята,
то мусимо протистояти їм.
А щоб не бути стадом ще й німим,
у ворога нам є що перейняти.
***
А от Володі нашому до Вови
не вистачає лиш один вершок
і язику не вистачає мови,
тому і не гидує цей совок
і явно присисається бичок
до вимені священної корови.
***
Невідомо коли
ми підемо «на ви»...
і рябі, і понурі, і чорні
ремиґають воли,
не ревуть корови,
поки ясла ще зеленню повні.
***
Цей рік веде у нашу хату
як не корову, то вола...
Тому нема чого чекати.
Бика пора за роги брати
і не доїти вим’я «брата»,
а бити хижого орла.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=905463
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.02.2021
[i] « Першою колонкою...
екстрено... » [/i]
Сьогодні
Як не печалять нас новини,
а сонце все одно зійде
як міф... як сьомі роковини...
Майдан вирує і гуде!
Ще може не одна лавина
на наші хати упаде,
але не буде Україна
рабом ніколи і ніде.
Коли Московії сатрапи
відкинуть і копита, й лапи,
протремо очі, що спимо...
спаде полуда і ярмо...
«про'рали родіну» кацапи,
а ми своєї не дамо.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=905246
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.02.2021
[i][b]Ідальго Ламанчський[/b]
« Дві калоші – пара...» [/i]
Жарт
Нехай я буду Донкіхот,
а ти, звичайно, Дульцінея
і хай провідає народ,
що я не те, що ідіот,
а жертва видумки цієї.
І хай мій двоколісний кінь
не пара нині Росінанту,
зате мені не буде лінь
упасти до твоїх колін
і заспівати серенаду.
Нехай мені не сімдесят,
а ти умієш чепуритись.
Та ми, на заздрість молодят,
не оглядаємось назад
і вік не будемо журитись.
[i][b]Донья Тобоська[/b]
« Любов зла....» [/i]
Неправда
Нехай тобі іще не сто
і ти не юний, а зелений,
але не може так ніхто
подати шляпу і пальто,
аби явитися джентльменом.
Зарадить лицар у біді,
та не радітиму авансом.
Сміялись люди ще тоді
як рогоносець на суді
іменувався Санчо Панса.
Нехай такі ми не одні
на полі бою біля гаю.
Але сподобалось мені
що мій ідальго на коні
мене очима обіймає.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=905199
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.02.2021
[i]« Безумству мужніх
співаймо славу...»[/i]
М. Гіркий
Я ще не цураюся роботи,
як умію, коротаю час
і сьогодні покладу на ноти
ямби та хореї... про запас.
Є надія, що і ти не проти.
Але поки мрія не збулась,
перше діло кожного пілота –
це літати, а дівчата – зась.
Йду у літо, у літа, у Лету...
і тому... тому що ми поети,
кожне буде, як у небі ас,
поки є оказія у нас
і надія бути у дуеті,
наче перший і останній раз.
[i][b]На часі[/b]
« Як казала ворона, –
не вмієш літати,
не випендрюйся...» [/i]
Л.Тлустий
Політати і мені охота
разом до тієї висоти,
за яку воюють донкіхоти
на шляху до вищої мети.
Ну, а поки.. плаваю на волі.
Перехрестями своєї долі
повертаю на свої круги,
де і друзі є, і вороги.
Ми не пара у житейській прозі,
та мені з тобою по дорозі...
з музою – у радості й біді...
Я люблю змагатися у слові
і по цій дорозі до любові
будемо птахами на воді.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=905101
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.02.2021
[i]« Іменем революції...»[/i]
Вирок
І
П'ятниця. Тринадцяте число.
Щось у цьому світі мало стати,
але все лишилось як було:
є Європа, не упали Штати,
пасіює Раша... і ордло
хоче Україну приєднати
знову до скаженої орди
і за це – кацапи та жиди...
а хохли готуються на дачі.
Їм би побажати ще удачі,
хліба і видовищ...
та води
поза Крим...
А на екрані –
Рим,
де і я ще Каїна побачу.
ІІ
Ізя, як великий отаман,
знову милить лижі на Оман
та орієнтується на вуса
кагебе... жахає ще Майдан,
опіум колеги білоруса
і царя Московії кальян...
в пам'яті не часто, але густо
виринає Діоклектіан
що в раю вирощує капусту.
Маряться Каліґула й Нерон,
о. Єлени і Наполеон,
вогняна Бастилія Парижу...
кіборги й бандери... в унісон.
Дуже лячно бачити цей сон
і від булави нажити грижу.
ІІІ
Як би то полегшало усім,
щоб заради миру і безпеки
він поклав ту булаву на стіл
і пішов собі кудись далеко.
Є ще вихід і до того дня...
Показали світу Емірати,
як то легко голову відтяти...
..............................................
А почати можна навмання –
не чекати вироку до страти
та із українського сенату
вивести данайського коня.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=904878
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.02.2021
[i][b]Умовляння[/b]
– Вийди, кохана, роботою зморена...[/i]
Інтерпретація
– А що, якщо... придумати кохання?
Ти – Сонечко моє... а я – ясний,
не дуже пізній і не дуже ранній,
а як нова копійка молодий.
Або я наречу тебе Зорею,
що почиває на моїм плечі,
коли я зустрічаюся із нею
увечері, а краще – уночі.
І я зійду у небі урочисто,
а ти назвеш мене авантюристом,
що зазирає у твоє вікно
або, буває, у вікно залізе...
Тобі потрібен інший до зарізу,
а ти його обіймеш все одно.
[i][b]І хочеться, і колеться... [/b]
– Ой, козаче, утікай... [/i]
Несподіванка
– Не обійму́, бо яснолиций Місяць
далеке відображення моє,
яке удень тому лише помітять,
що і на Сонці білі плями є.
Зійду зорею, що тобі засяє
надією новою... а мені...
я уявляю, що тебе чекаю
ночами у причільному вікні.
Як повновидий, завітай до хати.
А от коли являєшся рогатий,
коли я одинока і сумна,
тоді не смій. Це не моя вина,
що набагато краще засинати,
коли я залишаюся одна.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=904766
рубрика: П'єса, Лірика кохання
дата поступления 14.02.2021
[i] (із циклу один за двох)
[b]І[/b][/i]
Коли гортаю сторінки
забутої моєї казки,
написаної від руки,
зринають мрії, і роки,
і перемоги, і поразки.
І не один старий курсив
записую у свій пасив...
малюю тіні на екрані
і думаю, що й це кохання
було ілюзією див.
[i] [b]ІІ[/b]
« до неї»[/i]
– Я до тебе іду... оновив
реноме. І усім признаюся, –
ти явилась поету зі снив.
Це не диво. Я тільки-но вчуся.
Є у цьому таємний мотив.
Ти не каєшся, я не сміюся –
ти боїшся, що я полюбив,
ну, а я – полюбити боюся.
Обираю героїв моїх
із трагедії тої, де мила,
признається одна за усіх,
що за муки його полюбила,
ну, а він її аж до могили
за її співчування до них.
[i] [b]ІІІ[/b]
« і вона до нього» [/i]
– Фантазії немає меж...
я закриваю цю сторінку.
Читай моє. Я можу теж
тобі поставити оцінку.
Єлейні арії твої
не заслуговують «відмінно»...
Не забуваймо рубаї
Хайяма... а читаймо Ліну.
Це ідеал усіх жінок.
Люблю її пейзажі сині
і дні, о... дні її осінні...
А твій сонет – мені урок...
Та не один його рядок
ще догорає у каміні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=904477
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.02.2021
Поки є ще радощі й жалі
і немає часу лиш на себе,
то нічого іншого й не треба...
ну, хіба-що – миру на землі
і чекати манної із неба.
Та ятрять тривога і жура
і висить на кінчику пера
вся моя дорога особиста
від, – у-а!.. у-а... і до, – ура! –
перемоги: дежавю дитинства,
до і після, вимучений біль...
а сьогодні – той водорозділ
між минулим і останнім часом,
де очікує багато діл
і за тином, і за перелазом,
де ніяк не досягти мені
пішим по утоптаній лижні
до рекорду чемпіона-аса,
що літає десь на чорній трасі.
Та не мрія спати не дає,
а усе не сказане моє,
що переросло у несказанне
до кінця негадане, неждане,
білої ворони житіє,
що ніде не заварило кашу...
Не відомо, ні який я син,
ні чому ось так, а не інакше
я іду до фінішу один,
залишаючи своє та наше
«Отче наш», амінь і заповіт
та гілля червоної калини...
Ради мене не зів’яне квіт,
не упадуть зорі із орбіт
на озера, гори і долини...
та коли у Бозі відпочину,
відійде зі мною цілий світ
від появи в ньому до кончини.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=904246
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.02.2021
[i]« Усі шляхи ведуть додому...» [/i]
Притча
Перед очима, як Сцевола Муцій,
усе ще визирає із гори
історія на сивій палітурці
і ветхої, і юної пори.
Нема кому згадати серед ночі
учителя. Линяє до кінця
обличчя сфінкса – металеві очі
над вилицями мідного лиця.
Услід за ним у ці часи урочі,
як ті комахи у мурашники,
ідуть, віками до землі охочі,
мої наївні однокашники.
Але і я ще, може, не останній,
кого уже чекає на прощання
береза у знайомому яру...
Як буду мати вибір, оберу
усе-таки ялицю на кургані,
а ні – то недалеко від гуру.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=904143
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.02.2021
І
Немає як пеняти на орду,
що в Україну простягає лапи,
якщо слова калічать на ходу
і деякі поети, мов кацапи.
Учених покоління не одне
не помічає зайвої полови,
не вміє відрізнити головне
і другорядне засобами мови.
У цьому вірші фабула проста –
почати і закінчити на ноті,
яка ще резонує у аорті...
Попереду найвища висота,
але не заважає суєта
намітити усе, що буде потім.
ІІ
І радощі, й зачаєні жалі
найлегше уміщати у сонеті,
де не великі форми, а малі
націлюють на успіхи поетів.
Епічного чимало у житті,
тому у моді й оди, і поеми...
У Музи несподівані путі,
але усім давно відомі теми.
Не кожна форма діє на ура
і однією тут не обійдеться,
та не одному іноді здається,
що дістає оскомина пера...
Є у таланту не одна сестра,
що стукає до розуму і серця.
ІІІ
Як не вирішуй місію свою,
а неуку потрібно пояснити,
що нація сьогодні у бою
і за його дурниці платить мито.
Її задачі й досі не прості,
і мало, ради однієї фрази,
закарбувати гасла на щиті,
як це бувало не одного разу.
Мініатюра діє до пори,
якої ні піймати, ні забути...
Та як і несказанне осягнути
і сказане почути із гори?
На те і сяють наші кольори
і захищають мовні атрибути.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=903945
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.02.2021