Коли дитина спить,
не зачепай солодких снів,
бо ти не знаєш вірних слів,
не знаєш ти світів,
в які душа її помандрувала.
Ти, як одна із матерів,
ти колискову не співала -
а очі фарбувала.
То ж сам-на-сам. Тамуй свій гнів.
Поганим помислам не дозволяй
рости і мутувати,
комусь кістки перебирати
крізь фільтр заздрості. І шліфувати
самолюбство ти не смій.
Мрій! Сідлай коня і їдь - не стій.
У дикім полі мрій витає рій
чужих, лиш блискають хвости.
А ти злови свою і потім відпусти.
В Морфея царство хай іде, за кроком крок,
із кольорів йому нехай плете вінок.
Тоді, як аркушем сумління стане,
гладким незім'ятим листом
побачиш речі під новим кутом
іншими очима - нефарбованими.
Розмила фарбу злива сліз -
у царство снів проклала міст
і зве́ла нанівець пиху і злість
і розійшлася водяними колами.
Піди й знайди своє дитя.
А тим, що дивляться з моста
лиши натільного хреста
й, не озираючись, веди маля за руку.
Морфей вас захистить.
Біжиш, не чуєш ніг,
падаєш на простирадла сніг.
Малюк прокинувся і знову спати ліг.
І ти впусти свій сон,
а то він сам упевнено зайде без стуку.
