Все вже. Досить туманних спогадів.
Вони мирно згоріли з літом.
Де душа, ще любовю сповнена,
Спонукала мене хворіти.
Де вогонь догорав над річкою,
А все інше - неначе казка.
Де здавалась собі трирічною,
Бо не взмозі була тікати...
Нам з тверезістю не здружитися
До тих пір, пока ми не вільні.
Доки будуть в очах світитися
Відображення знімків спільних.
Доки буде все ще здаватися,
Що той "хтось" є для тебе рідним.
І благатиме залишатися
Під дощем зими серце бідне.
Як говориться в книгах мудрості -
Що було, в голові лишилось.
Тих моментів давно позбулися
Ліжко, стіл, кам"яні вершини.
І не треба вже обійматися,
Нас вдаваючи, ще міцніше.
Бо життя, як і завжди, квапиться
Поряд з нами саджати інших.
Відкарбуються тільки в мам"яті
Ледь помітні сліди безбарвні.
І книжками полиці зайняті
Не згадають щось нині давнє.
І залишать на лаві спогадів
Невеликим глухим архівом,
Наше спільне одному Богові,
Що пробачить усі гріхи нам.
